Гроші та грошовий обіг

Система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні, а саме солідарна  та накопичувальна, становлять систему  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення, тобто солідарна система та система недержавного пенсійного страхування, в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

Система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  в Україні має дворівневу структуру: перший рівень – солідарна система, другий рівень – обов’язкова накопичувальна система.

Суб’єктами пенсійної  системи в згідно Закону України  “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є страхувальники, Пенсійний фонд, уповноважений банк, підприємства, установи та організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, застраховані особи, страхові організації, зберігач, недержавні пенсійні фонди, Накопичувальний фонд, юридичні особи, які здійснюють управління Накопичувальним фондом.

Недержавні пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат, як пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового  державного соціального страхування  визначені страхові внески страхувальників  – роботодавців та застрахованих осіб, асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону України “Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування”, передбачає: суттєве збільшення доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб; посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість; диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов’язкових і добровільних накопичувань.

Серед основних причин фінансової незбалансованості Пенсійного фонду  можна виділити такі: тіньова заробітна  плата та зайнятість; поширення пільг щодо сплати пенсійних внесків, дострокового виходу на пенсію та переваг для певних категорій щодо обчислення розмірів пенсій; заборгованість із внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування підприємств, установ і організацій; постійне збільшення розмірів пенсійних виплат незалежно від фактичної сплати страхових внесків; низький рівень оплати праці, виплата заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків; чинна солідарна пенсійна система дуже залежить від демографічних ризиків; високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення з боку осіб пенсійного віку.

Вирішити ці проблеми можна шляхом: розширення бази нарахувань страхових внесків за рахунок  легалізації та підвищення рівня заробітної плати; запровадження єдиного соціального внеску і створення державного реєстру соціального страхування; поетапного запровадження паритетної сплати страхових внесків страхувальниками та застрахованими особами; посилення контролю і відповідальності за дотримання законодавства про оплату праці та сплату страхових внесків; перегляду пенсійного віку відповідно до зростання тривалості життя; виключення можливості ухвалення рішень про перегляд розмірів пенсій без врахування реальних можливостей бюджету Пенсійного фонду та відповідних актуальних розрахунків.

Надалі розвивати накопичувальну пенсійну систему можна через: удосконалення  інфраструктури фінансового ринку; розвиток корпоративного управління та фінансових інструментів; створення програмно-технічного комплексу для функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення; удосконалення та уніфікацію податкового законодавства щодо функціонування суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення; підвищення інституційної спроможності, рівня та якості професійної підготовки суб’єктів системи пенсійного забезпечення; створення системи електронного звітування роботодавців і запровадження місячної звітності страхувальників; захист прав інституційних інвесторів.

Спрямування 50% інвестиційного ресурсу (348 млрд. грн.) на розвиток вітчизняної економіки сприятиме в 2020 році зростанню валового внутрішнього продукту держави на 5,9 %, фонду оплати праці – на 6,9 %, підвищенню розмірів пенсій у солідарній системі на 6,9 %, а в накопичувальній – на 2,8 %.

Ключовим питанням у  стратегії розвитку пенсійної системи  в Україні є вдосконалення  інформаційного забезпечення цієї системи.

На даному етапі розвитку, коли Україна тільки отримала статус країни з розвиненою економікою, дуже важливим для її розвитку є вивчення зарубіжного досвіду господарювання промислово розвинених країн, в тому числі і їхніх пенсійних систем.

Список літератури

1.Мортиков В. Пенсійне забезпечення і зайнятість// Економіка України.-2000.-№2.-С.63-66.

2. Ярошенко І.С. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 232 с.

3. Васильченко В. С. Державні фонди України. Підручник – 2005 р. ст. 37-64

4. http://textbooks.net.ua

5. http://zakon3.rada.gov.ua  

6. http://www.pfu.gov.ua