Гроші та грошовий обіг

Різкий спад виробництва, інфляційні процеси, розбалансування  структури економіки призвели до того, що часто пенсії сплачуються  несвоєчасно, а колишні особисті заощадження, зокрема і на забезпечення в старості, повністю знецінені. Якщо до 1992 р. середня пенсія за віком приблизно в 1,7 рази перевищувала мінімальну заробітну плату, що відповідала прожитковому мінімуму населення, то сьогодні вона становить не більш як 20-30% від цього показника.

Слід зазначити й  те, що відбулася значна деформація головного принципу пенсійного забезпечення - зв'язку з минулим трудовим внеском. Пенсійне законодавство внаслідок  прийняття низких популістських рішень стало недосконалим, що ускладнює ситуацію. До того ж останні пропозиції Кабінету Міністрів України щодо підвищення пенсійного віку на п'ять років не дають позитивного імпульсу для налагодження стабільної діяльності пенсійної системи.

Основними цілями пенсійної реформи в Україні є:

• реалізація конституційних прав громадян на пенсійне забезпечення в старості, у випадку інвалідності, при втраті годувальника та в інших встановлених законодавством випадках;
• забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи та створення умов для стійкого розвитку пенсійного забезпечення на основі державного пенсійного страхування та бюджетного фінансування;
• адаптація системи пенсійного забезпечення до ринкових відносин, які розвиваються в Україні;
• раціоналізація та оптимізація умов представлення та розмірів пенсій;
• підвищення ефективності пенсійної системи шляхом удосконалення її системи управління.

Завдання, що постають у  цій сфері, можна визначити як загальну адаптацію пенсійної системи  до ринкових відносин, яка передусім  полягає у посиленні особистої відповідальності щодо розміру соціальних гарантій.

Нині є всі підстави для визначення напряму реформування пенсійної системи і удосконалення  механізму функціонування пенсійного забезпечення в Україні - послідовне запровадження страхового принципу формування коштів соціального страхування. Він полягає передусім у встановленні прямої залежності між розмірами пенсій та тривалістю страхового стажу і сумою сплачених внесків за весь його період на базі персоніфікованого обліку суми сплачених внесків.

  Протягом десятиріч в Україні діє пенсійна система, організована за розподільчим принципом або по принципу "солідарності поколінь", де пенсії для покоління пенсіонерів виплачуються за рахунок внесків покоління працюючих. Розподільча пенсійна система передбачає достатньо високий рівень податкового навантаження на платників пенсійних внесків. В Україні сьогодні обов'язкові внески в пенсійний фонд складають 32% від фонду заробітної плати. Це обумовлено демографічною ситуацією, приблизним співвідношенням між кількістю працюючих та пенсіонерів. В той же час у США, Західній Європі, де розподільча та накопичувальна пенсійна система існує одночасно, обов'язкові внески у пенсійний фонд для роботодавців складають відповідно 6% в умовах приблизно схожої демографічної ситуації.

Ґрунтуючись передусім  на економічних мотивах, виникає  питання запровадження пенсійних  систем за накопичувальним (страховим) принципом. Крім винятково важливої ролі забезпечення макроекономічної норми  накопичення, він має суттєві  переваги і для застрахованого, оскільки рівень відрахувань в накопичувальних системах для забезпечення аналогічного розміру пенсії приблизно вдвічі нижчий за бюджетні.

Перехід від розподільчого  принципу пенсійного забезпечення до накопичувального означає, що основна  частина пенсій з часом повинна фінансуватися не за рахунок "податку" на фонд заробітної плати, а за рахунок обов'язкових пенсійних заощаджень робітників. Внески повинні накопичуватися на окремих іменних рахунках, і тим самим втрачається їх податковий характер. При цьому ставки пенсійних внесків можуть бути нижче теперішніх, так як значна частина видатків на виплату майбутніх пенсій покриється не за рахунок внесків, а за рахунок доходів від заощаджень.

Згідно з Законом  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 лютого 2011 р. (надалі — Закон), система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів: солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення. Так вже склалося, що основна частина населення отримує пенсію за солідарною системою (до недержавних пенсійних фондів українці досі ставляться скептично).  

Як відомо, солідарна  система базується на виплаті пенсій і наданні соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України. З цього фонду, згідно зі ст. 9 Закону, можуть бути призначені такі пенсії, як пенсія за віком, пенсія за інвалідністю внаслідок загального захворювання (зокрема каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства), пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Але не слід плутати пенсійні системи і види пенсійних виплат. Якщо громадянину можна отримувати пенсії з різних рівнів системи, то сама пенсійна виплата може бути лише однією. Про це йдеться у ст. 10 Закону: «Особі, яка має одночасно право на різні види пенсій (за віком, за інвалідністю, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсій за її вибором». Тож потрібно зважити всі «за» та «проти» і з’ясувати, яку пенсію отримувати вигідніше. 

Гарячкувати і поспішати  збирати всі необхідні документи  за рік до «свята зі сльозами на очах»  не слід — відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону, заяву про призначення пенсії за віком застрахована особа може подавати не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 р. № 22-1 від 22.01.2010 р. (надалі — Порядок), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Тому чоловікам, згідно зі ст. 60 Закону, можна починати турбуватися про статус пенсіонера за місяць до 60-річчя, а жінкам — до 55-річчя або в будь-який час після ювілею.

4 Яким має бути пакет документів  

Залежно від того, оформляє пенсію той, хто працює чи не працює, Порядком передбачаються дві «адреси» для звернення із заявою про призначення пенсії. Непрацюючим громадянам необхідно звернутися до органа, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). До речі, не обов'язково звертатися особисто: і Законом, і Порядком передбачається право оформити пенсію через свого представника, надавши йому нотаріальне доручення. Для тих, хто ще при ділі, Порядком передбачено подання заяви про призначення пенсії до управління ПФУ через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації, де цей громадянин працює (зазвичай бухгалтерія та відділ кадрів). Зрозуміло, за бажанням працівник може подати заяву і особисто за місцем проживання.

Документи, необхідні  для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і  в нотаріально засвідчених копіях (або завірені адміністрацією підприємства, що подає документи заявника на призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію). Однак документи про стаж, вік та заробітну плату подаються лише в оригіналах. Якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається її копія, засвідчена адміністрацією підприємства за місцем останньої роботи, або органом, що призначає пенсію. 

Для оформлення пенсії за віком необхідно зібрати наступні документи:

1. довідку податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера;
2. трудову книжку або документи про стаж, причому за період роботи з 01.01.2004 р. відділ персоніфікованого обліку органа, що призначає пенсію, видає довідку з бази даних;
3. довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 р., а починаючи з 01.07.2000 р. — індивідуальні відомості про застраховану особу, що видаються відділом персоніфікованого обліку за формою;
4. документи про місце проживання (реєстрації);
5. документи про надання особливого статусу особі, наприклад, «чорнобильське» посвідчення.

Зрозуміло, крім перерахованого, «пенсійний пакет» містить копію паспорта, в деяких випадках копію документа про освіту (якщо, приміром, заявник навчався на денній формі), копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про укладення шлюбу (за зміни прізвища). Крім того, якщо заявник не працює, йому необхідно надати довідку з податкових органів про те, стоїть він на обліку як суб'єкт підприємницької діяльності і про джерела доходів з 01.07.2000 р. по дату подання заяви.

Пенсійне посвідчення є документом, який підтверджує факт призначення  пенсії та посвідчує особу, якій здійснюється її виплата. Посвідчення використовують у різних випадках. наприклад, коли потрібно підтвердити статус пенсіонера у громадському транспорті, або при виплаті пенсій (разом із паспортом) та у випадках, пов”язаних з використанням пільг. Але слід зауважити, що законодавством не передбачена наявність в пенсійному посвідченні інформації про право на користування пільгами. Для їх отримання  потрібно мати відповідне посвідчення, видачу яких здійснює управління праці та соціального захисту населення. Разом з тим, у пенсійному посвідченні старого зразка може знаходитися відмітка, яка дає право на безкоштовний проїзд, отримання ліків, про наявність статусів дітей війни або ветеранів праці. Вигляд пенсійного посвідчення показано на рисунку 1.

5 Пенсійний контракт (Недержавний пенсійний фонд)

Вкладник — це особа (як фізична, так і юридична), що сплачує  внески на користь учасника НПФ. Учасник  — фізична особа, на користь якої сплачують пенсійні внески і яка  має або згодом набуде права на отримання пенсійних виплат з пенсійного фонду. Учасниками НПФ можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Одна фізична особа може одночасно бути і вкладником, і учасником НПФ. Крім того, вкладниками можуть бути подружжя, діти, батьки, працедавець учасника фонду або професійне об'єднання, членом якого є учасник.

Адміністратор НПФ не може відмовити особі, що бажає укласти  контракт з відкритим пенсійним  фондом. Вкладниками корпоративного і професійного НПФ можуть бути лише особи, визначені статутом такого фонду.

Кожен вкладник має право  укласти один або кілька пенсійних  контрактів з адміністратором одного або декількох НПФ.

Пенсійний контракт укладається письмово. Якщо угоду  підписують з вкладником, який не є учасником НПФ, вона укладається у трьох примірниках, якщо вкладник одночасно є учасником фонду — у двох. Один примірник контракту залишається в адміністратора.

У пенсійному контракті  обов'язково вказуються:

• паспортні дані, ідентифікаційний код учасника і вкладника фонду-фізичної особи;
• повне найменування, місцеперебування та банківські реквізити вкладника-юридичної особи;
• посилання на обрану вкладником пенсійну схему;
• термін дії контракту, умови його зміни та розірвання;
• порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного фонду;
• права, обов'язки і відповідальність сторін;
• порядок вирішення суперечок;
• розмір пенсійних внесків та умови його зміни;
• застереження про те, що держава не несе відповідальності за зобов'язаннями НПФ.

Такі умови є вагомими для цього виду контрактів. У разі відсутності будь-якої з вагомих умов, контракт може бути визнаний в судовому порядку неукладеним. У такому випадку фонд не відповідає за виплати пенсій перед вкладниками.

Відповідно до пенсійного контракту, адміністратор зобов'язаний:

• здійснювати пенсійне забезпечення учасника фонду на умовах, передбачених законом, пенсійною схемою і контрактом;
• забезпечувати ведення персоніфікованого обліку учасників фонду;
• надавати учаснику інформацію про стан його індивідуального рахунку;
• забезпечувати відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення законодавства та умов контракту;
• дотримуватися і забезпечувати дотримання законних інтересів вкладників та учасників фонду, не розголошувати інформацію про умови пенсійного контракту та розмір пенсійних коштів, які належать учасникові та ін.

Вкладник пенсійного фонду зобов'язаний:

• сплачувати пенсійні внески;
• відшкодовувати фонду збитки, завдані внаслідок порушення законодавства, пенсійної схеми та умов контракту тощо.

Вкладники недержавних  пенсійних фондів можуть отримувати один з трьох видів пенсійних виплат:

• довічні пенсійні виплати;
• пенсії на визначений термін;
• одноразові пенсійні виплати.

Однак не можна стверджувати, що вибір виду платежів цілком залежить від бажання вкладника. Так, виплата одноразових пенсій, як правило, пов'язана з настанням певних умов (критичний стан здоров'я вкладника, виїзд на постійне місце проживання за кордон та ін.).

Підставами для здійснення пенсійних виплат є:

1. Досягнення учасником фонду пенсійного віку. Пенсійний вік визначається відповідно до заяви самого учасника фонду. Цей вік може бути більшим або меншим, ніж пенсійний вік, з якого надається право на пенсію за державним пенсійним страхуванням, але не більше, ніж на 10 років. Заява подається не пізніше, ніж за 2 місяці до досягнення відповідного віку. Змінити пенсійний вік можна не пізніше, ніж за 15 днів до його досягнення.
2. Визнання учасника фонду інвалідом. У такому випадку виплата пенсії недержавним пенсійним фондом допускається до досягнення пенсійного віку. Учасник фонду може визначити свій пенсійний вік після настання інвалідності без урахування обмежень, встановлених законом.
3. Медичне підтвердження критичного стану здоров'я учасника фонду (онкозахворювання, інсульт тощо).
4. Виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України.
5. Смерть учасника фонду.