Функціонування ринку праці

       • громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою;

       • вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

       • громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

       • особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підви- щення кваліфікації з відривом від виробництва;

      • зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та грома-    дянами похилого віку;

      • працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

    Для визначення реальних масштабів зайнятості та безробіття є вибіркові обстеження населення з питань економічної активності, що здійснюються в Україні органами державної статистики, починаючи з 1995 року – щорічно, з 1999 року – щоквартально, а з 2004 р. – що місяця.

    За даними Державного комітету статистики у І кварталі 2007 року у порівнянні з I кварталом 2006 року ситуація на ринку праці України поліпшилася: чисельність зайнятого населення віком 15-70 років, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 174,3 тис. осіб та становила 20,9 млн. осіб. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років зріс з 57,1 % до 57,6%.

     Для забезпечення відповідності професійно-кваліфікаційного рівня грома- дян, які шукають роботу, потребам ринку праці та конкретним вимогам робо- тодавців у січні-травні 2007 року 122,0 тис. безробітних за направленням дер- жавної служби зайнятості проходили професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації, що на 16,3 тис. більше, ніж у січні-травні 2006 року.

     Зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забез- печенням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

    Зайнятість населення в Україні визначається та аналізується за даними звітності підприємств, закладів та організацій виробничих і невиробничих галузей, яку вони складають на основі даних первинного обліку та регулярно подають органам державної статистики, Міністерства праці.

Таблиця 2. Зайнятість населення України у періодиці

Роки	Усього  зайнято, тис.ч.	Наймані працівники під-в, установ, тис.	У тому числі
			промисловість		с/г, мисливство
			тис.	% до заг. к-сті	тис.	% до заг. к-сті
1960	20310,5	17359,9	4463,2	22,0	6647,3	32,7
1965	21631,1	19758,2	5461,8	25,2	6581,6	30,4
1970	23036,1	21972,4	6450,8	28,0	6017,9	26,1
1975	24331,5	23651,2	7054,3	29,0	5723,1	23,5
1980	25334,7	24760,0	7784,5	30,7	5250,1	20,7
1985	25591,6	25096,5	8016,8	31,3	4950,9	19,3
1990	25419,1	24666,0	7788,9	30,6	4344,4	17,1
1995	23725,5	20358,9	6072,6	25,6	4219,1	17,8
2000	20175,0	16044,0	4474,2	22,2	2752,8	13,6
2001	19971,5	15279,2	4254,0	21,3	2348,0	11,8
2002	20091,2	14793,5	4074,9	20,3	2101,1	10,5
2003	20163,3	14323,5	3939,5	19,5	1754,8	8,7
2004	20295,7	14041,2	3897,2	19,2	1613,8	8,0
2005	20680,0	14005,3	3878,0	18,8	1418,1	6,9
2006	20730,4	14069,2	3808,9	18,4	1295,3	6,2
2007	20904,7	14001,9	3703,1	17,7	1104,2	5,3

 
 
 
 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виходячи  з даних таблиці, можна зробити  висновок, що кількість зайня-

того населення  зростала з 1960 по 1995 роки, але вже  після 2000 року і до 2007

року зайнятість приблизно залишалась незмінною  на рівні 20,5 млн. осіб.

        Частка найманих працівників  підприємств, установ та організацій  трима- лась приблизно 85-90 % від  усього зайнятого населення з  1960 по 1995

роки, а з початком наступного століття знизилася до 70 %.

        Частка зайнятих у промисловості  до 2000-го року становила приблизно 

29 %, а після  стала складати близько 19 %. Відсоток  зайнятих у с/г та мислив- стві  також істотно знивився з часом  і в 2007 році складав лише 5,3 %. 

                         Безробіття, як соціально-економічне явище

         Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

         Згідно з Законом України «  Про зайнятість» (від 17.11.92) безробітними  визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

         У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою квалі- фікацію.

         Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

     а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепро- філюванням і ліквідацією підприємства,

     б)  які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження  професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки; 

     в)  які відмовились від двох пропозицій  підходящої  роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу

     г)  які мають право на пенсію  за віком, у тому числі на пільгових  умовах,  на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встанов- леного законом  пенсійного  віку.

         У разі відсутності підходящої  роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких,  що шукають роботу.  Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

    Міжнародна організація праці рекомендувала систему класифікації, відпо- відно з якою населення поділяється на економічно активне та економічно неактивне.

     Економічно активне населення — це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для ви- робництва товарів і надання послуг. Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності без- робітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

     Економічно неактивне населення, (за методикою МОП) — це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні.

     До цієї категорії належать:

• учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;
• особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;
• особи, що одержують пенсії за інвалідністю;
• особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;
• особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;
• інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

     Чисельність безробітних у віці 15-70 років (за методологією МОП) за 2007 рік зменшилась на 110,7 тис, і склала 1,6 млн. осіб. Рівень безробіття у цілому по Україні скоротився з 7,9% до 7,4% економічно активного населення у віці 15-70 років і відповідає середньому рівню безробіття в країнах Євросоюзу (27 країн). При цьому, зростання обсягів і рівня зайнятості та зменшення обсягів і рівня безробіття (за методологією МОП) відбулося в усіх регіонах України. При цьому, рівень безробіття, наприклад, в Іспанії становив 8,2%, у Франції - 8,8%, в Словачинні - 11,1%, у Польщі -11,8%.

      Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

      Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші – у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше.

        Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зруше- ннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороче-нням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не мо-жуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

         Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

          Циклічне безробіття – це безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнк -тури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури.

          Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати зни -жують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

                    Заробітна плата, як форма ціни робочої сили

    Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.