Функціонування ринку праці

      З таблиці видно, що сільський  ринок праці характеризується більшою часткою сегментів з низькою кваліфікацією, особливо це стосується кате-

горії найпростіших професій.

      Досить поширеною у світовій економічній науці є поділ ринку праці на первинний і вторинний.

      Первинний ринок праці – це ринок, на якому існують лише якісні та ви-

сокооплачувані  робочі місця для людей з високим  рівнем технічної підготов-ки. Ознаками цього сегменту ринку є:

• стабільна зайнятість;
• висока заробітна плата;
• наявність профспілок;
• можливість просування по «кар'єрній драбині»;
• використання високих технологій при роботі;

       Вторинний ринок праці є повністю  протилежністю первинному. На ньо-  му тільки низькооплачувані робочі  місця, як правило, для соціально  вразли-

вих груп населення чи сезонних робітників, чи для працюючих неповний ро-

бочий день. Ознаками цього сегменту є:

• велика плинність кадрів та нестабільна зайнятість;
• низька заробітна плата;
• відсутність профспілок;
• відсутність можливості кар'єрного зростання;
• використання примітивних технологій у роботі;

      Аналіз первинних документів часів дореволюційної Росії на прикладі   Полтавської губернії дозволяє зробити висновки, що сегментація ринку праці на так званий "первинний" (із престижними робочими місцями) та "вторинний" (із робочими місцями, що не потребують високої кваліфікації, низькою заробітною платою, із нестабільним характером) вже була наявною в період формування ринку праці. Тобто процес сегментації ринку праці не є похідним від процесу його формування. Формування ринку праці відбува- лось за двома протилежними сегментами: формування вторинного ринку праці як механізму отримання засобів існування безземельних та малоземель- них селян, та формування первинного ринку праці як механізму збагачення (торгівці і землекопи) та соціального престижу (службовці) найбільш забезпечених селян.

      Поряд із сегментацією ринку праці на первинний і вторинний, в період його формування розвивалась така форма зайнятості, як самозайнятість. Фактором розвитку ринку праці в сфері самозайнятості можна визначити як необхідність отримання засобів існування безземельних та малоземельних селян, так і можливість додаткового заробітку та отримання задоволення від використання професійних знань.

      Особливістю сегментації сучасного ринку праці є те, що для нього, на думку професора Петрової І. Л., характерною є не двосекторна, а "троїста" модель сегментації, із приблизно однаковими за чисельністю секторами формальної, неформальної зайнятості та їх суміщення. За результатами досліджень Петрової І. Л. сегментаційна модель ринку праці в перехідній українській економіці включає три сектори економіки, що охоплюють сім сегментів. Перший сектор утворюють зайняті в офіційній (формальній) економіці, які об'єднуються в чотири сегменти:

1)   підприємці, менеджери, представники дефіцитних професій, пов'язаних з обслуговуванням ринку: дилери, брокери, ріел-тери, аудитори, працівники банків, страхових та кредитних установ.

2)   висококваліфіковані спеціалісти з професій, які користуються попитом в сучасному виробництві: працівники підприємств, що не потерпають від спаду виробництва, що здійснюють його техніко-організаційну реконструк- цію; представники невиробничої сфери з високим попитом на послуги праці (юристи, консультанти, репетитори, викладачі приватних закладів).

3)   представники професій різної кваліфікації, різного освітнього рівня, які внаслідок економічної, організаційної, структурної перебудови виявились надлишковими: весь контингент прихованого безробіття; представники держсектору сфери послуг, що не мають достатнього фінансування.

4)   працівники, які в силу різних обставин не можуть знайти стабільне місце роботи — маргінальні групи населення: звільнені військовослужбовці; випускники шкіл, технікумів; жінки, що перебували вдома по догляду за дитиною; пенсіонери; особи з фізичними вадами; безробітні.

    Другий сектор включає зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній (на засадах вторинної зайнятості) економіці. Це п'ятий сегмент ринку праці, що складається з двох категорій:

       5.1) Працівники, які в силу неможливості існування на-доходи тільки від                    офіційної зайнятості, підробляють в неофіційній сфері;

       5.2) Працівники, які використовують свої посади в офіційній економіці для одержання нелегальних доходів та привілей. 

   Третій сектор — зайняті в неофіційній економіці. Включає два сегменти:

       6) Зайняті доходним нелегальним бізнесом переважно кримінального характеру.

7) Представники різних видів само зайнятості населення — від вирощування продукції на продаж до валютних махінацій та "челночного" бізнесу.

    Ще одним проявом сегментації ринку праці є його поділ на внутрішній і зовнішній по відношенню до підприємства. Основний кадровий склад персо- налу підприємства утворює внутрішній ринок праці. Працівники, що можуть бути залученими до роботи на підприємстві зі сторони, є зовнішнім ринком. 

                               Попит на робочу силу в Україні

     Елементами ринку праці є попит на робочу силу та її пропозиція.

     Попит на працю — це кількість праці, що може бути куплена при певній ціні праці та у визначений час. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Індивідуальний  попит визначається кількістю праці, що може бути куплена при певній ціні праці та у визначений час окремою фірмою.

     Попит на працю для фірми визначається кривою граничного продукту (MRP) в грошовому вираженні. Чим меншим є рівень заробітної плати, тим привабливішим є фактор праці для фірми. Але у визначенні зворотної залежності між ставкою заробітної плати і обсягом попиту є обмеження.

Поки MRP > MRC, фірма  може збільшувати попит на працю  при скороченні ціни. Якщо ж додатково  витрачена гривня на додаткову працю  приносить доходу менше, ніж витрачено коштів, подальше збільшення попиту на працю для фірми стає економічно недоцільним, навіть якщо рівень заробітної плати скорочується. Оптимальним обсягом індивідуального попиту, що максимізує прибуток фірми, є L1 (MRP = MRC) коли фірма наймає максимальну кількість працівників, не підвищуючи при цьому собівартість продукції.

Поки MRP > MRC, фірма  може збільшувати попит на працю  при скороченні ціни. Якщо ж додатково  витрачена гривня на додаткову працю  приносить доходу менше, ніж витрачено коштів, подальше збільшення попиту на працю для фірми стає економічно недоцільним, навіть якщо рівень заробітної плати скорочується. Оптимальним обсягом індивідуального попиту, що максимізує прибуток фірми, є L1 (MRP = MRC) коли фірма наймає максимальну кількість працівників, не підвищуючи при цьому собівартість продукції.

Рис.1 Визначення оптимального рівня індивідуального попиту на ринку праці

     Сукупний попит на робочу силу – це ринковий попит усіх фірм, організа- цій, що діють на ринку. Сукупний попит відображає загальну потребу еконо- міки в певній кількості працівників на кожен даний момент часу і визначає- ться кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці і функціону- ють або потребують заповнення. Сукупний попит формується сукупністю індивідуальних попитів на ринку праці. 

Рис. 2  Крива сукупного попиту на робочу силу

      Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впли- вають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стиму- лювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.

      Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

      Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо. 

                                      Пропозиція робочої сили

       Пропозиція робочої сили — це контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ, тобто на заробітну плату. На пропозицію впливають:

• демографічна ситуація;
• характер і зміст праці;
• інтенсивність вивільнення робочої сили;
• ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів;
• система оплати праці;
• кон'юнктура ринків капіталу, товарів та послуг.

        На ринку праці індивід пропонує три речі: час роботи, якість праці та її інтенсивність. Сукупність таких ознак на ринку праці формують індивідуа- льну пропозиція праці.

        Пропозиція часу роботи індивідом ґрунтується на теорії корисності, незалежно від того, знає він про неї чи ні. Пригадаємо, що корисність — це здатність товарів задовольняти людські потреби в процесі їх споживання.

         Пропозиція якості робочої сили. Якість робочої сили — комплексне поняття, яке охоплює сукупність таких властивостей людини, як рівень освіти і кваліфікації, фізіологічні, фізичні, соціально-психічні характеристики, здатність адаптуватися до умов виробництва, професійну орієнтованість і мобільність. Зростання якості робочої сили за всіма параметрами (здоров'я, освіта, професіоналізм, адаптованість у виробництво) підвищує її конкурентоспроможність, дає можливість при значному перевищенні пропозиції праці над попитом на національному ринку праці працевлаштуватись за кордоном, а також робить конкурентоспроможною вітчизняну продукцію. У будь-якому випадку висока якість робочої сили позитивно впливає на зайнятість населення.

         Пропозиція інтенсивності праці. Підвищити інтенсивність праці означає підвищити її продуктивність. Зв'язок між інтенсивністю праці та різними факторами досить складний і менш досліджений, ніж пропозиція робочого часу або якість праці. З одного боку, інтенсивність праці, яка запропонована на ринку, залежить від внутрішніх мотивів і фізичного стану особи, а з іншого — має регулюватись законодавством, традиціями тощо.

Рис 3. Взамодія попиту і пропозиції на ринку праці

          З графіка видно, найбільший попит {D) припадає па тих працівників, що претендують на низьку заробітну плату; найбільша пропозиція (S) спостерігається при високому рівні заробітної плати. (Р) – рівноважна.

                           

                      

                          Характеристика зайнятості в Україні

          Зайнятість являє собою важливий сектор соціально-економічного роз- витку суспільства. Трудова зайнятість населення забезпечує виробництво ва-

лового національного  продукту (ВНП), а отже й економічну основу життя 

сусільства. Відображає потреби людей, як в заробітку, так  і в корисній діяль-

ності.

          Показник зайнятості в умовах  ринкової економіки – це такий показник, який не лише характеризує рівень зайнятості працездатного населення у сфе-

рі суспільно-корисної праці, а й виявляє ступінь економічної активності краї-ни, її платоспроможний попит, фінансовий стан тощо.

        Згідно з Законом України «Про зайнятість»( від 17.11.92), зайнятість – це діяльність  громадян,  пов'язана    із задоволенням  особистих та  суспільних  потреб  і така,  що,  як правило,  приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

        Зайнятість  населення,  що  проживає  на  території України, забезпечує- ться державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики,  спрямованої  на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяль- ності, створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. До зайня- того населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

       • працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;