Функції та сутність ринку

В умовах олігополістичної конкуренції застосовуються в основному  дві стратегії ціноутворення. Одна з них — “слідування за лідером”. Необхідно зазначити, що абсолютне  лідерство може бути досягнуто лише тоді, коли фірма має безперечні переваги над конкурентами за одним  із двох параметрів: або за обсягом  випуску, або за рівнем витрат.

Ще одна цінова стратегія, яка широко використовується в олігополії, — координація дій при встановленні ціни, коли фірма калькулює витрати  виробництва за уніфікованими статтями, а потім додає певну норму  прибутку. При цьому ціни всіх фірм (компаній) під впливом ринкових факторів змінюються в одному напрямку та в однаковому співвідношенні.

Ринок чистої монополії — це ринок, де господарює один продавець.

На даному ринку продавець-монополіст володіє порівняно великою свободою при встановленні цін, проте оптимальний  рівень ціни визначається, виходячи з  попиту на свою продукцію. Тому цінові стратегії будуються за принципом  цінової дискримінації, тобто проведення цінової політики, спрямованої на обмеження доступу на ринок іншим продавцям або покупцям. Дискримінаційні ціни існують у таких формах:

♦ диференціація за групами  покупців; 
♦ диференціація за варіантом товару або послуги; 
♦ диференціація за територією; 
♦ диференціація за часом; 
♦ стратегія множинних цін; 
♦ стратегія сегментації ринку та її окрема політика — демпінг.

Енциклопедичний словник  бізнесмена дає таке визначення демпінгу: демпінг — бросовий експорт, вивіз  товарів із однієї країни в іншу за цінами більш низькими, ніж усередині  країни або на світовому ринку.

В реальній же економічній  ситуації дуже важко спостерігати будь-який із указаних типів ринку в його чистому вигляді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Особливості становлення ринкових відносин в Україні

Формування ринкової економіки  в Україні розпочалося зі створенням ринкових інституцій. Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх, по суті, розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні феодальних пережитків. Втручання держави в економіку було значним.

Після 1917 р. упродовж майже 70 років економіка країни розвивалася  у напрямі, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити  у всьому світі. Результат відомий: було створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і низьким рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, для якого характерна відсутність демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку.

В Україні була відсутня визначальна  ринкова інституція — економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме її наявність гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого не може існувати ринок. Більшість підприємств  України належали державі, управлялись  її органами, що зумовлювало високий  ступінь монополізму.

Формування інституцій багатосуб'єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні  форми — колективну, приватну. Це сприяє розвитку різних форм господарювання та створенню конкурентного середовища.

Невіддільною інституцією  ринку є вільні ціни, за допомогою  яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага  в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності форм господарювання, різних за масштабами, які управляються не з єдиного центру, а економічно та юридично самостійними товаровиробниками. В Україні всіх цих передумов поки що немає. Лібералізація цін за високого рівня монополізму обов'язково призводить до їх зростання і не створює стимулів для виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток в умовах монополії залежить від зменшення її кількості? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.

Для того щоб суб'єкти національного  ринку могли реалізувати право  власності на засоби виробництва  і продукцію, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Нині в  Україні триває процес відпрацювання  і прийняття юридичних законів, які б сприяли формуванню ринкового  середовища. Проте цей процес відбувається досить повільно, часто у прийняті закони вносяться істотні зміни, відсутня узгодженість між законодавчими  актами, невідпрацьовано механізм реалізації цих законів.

 

Ринкова модель для  України. Характерною рисою перехідної економіки є нестабільність, оскільки в її основі лежить суперечність між старими і новими формами господарювання, що зумовлює якісні зміни в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим слід передбачити альтернативні шляхи її розвитку: від авторитарно-бюрократичної системи до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Серед багатьох варіантів потрібно обрати найоптимальніший для певної країни. Критеріями цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування наявних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України  є те, що перед початком ринкових трансформацій вона була адміністративно-командною, характерною рисою якої був тотальний  монополізм. Багато підприємств виробляли 60— 100 % певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом  систему державних установ, а  підприємства виконують лише виробничі  функції. Економіка країни була великомасштабною, з незавершеним циклом виробництва, в ній домінували важка промисловість, воєнно-промислове виробництво і  видобувні галузі. Це зумовило нестачу  товарів народного споживання, з  одного боку, і технічну та технологічну відсталість — з другого. Країна відчуває велику потребу в нафті  та газі, які вона змушена купувати, а це спричиняє проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості  підприємств в Україні, які б  сформували конкурентне середовище, може відбуватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств  і створенням нових. Перший шлях передбачає демонополізацію, роздержавлення і приватизацію, залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств, диверсифікацію. Другий — сприяння розвитку малого й середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств і реструктуризації старих.

Ураховуючи те, що Україна  має могутній індустріальний і науково-технічний  потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність, а економіка регулюється  тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.

Модним є так званий лібералізований підхід, згідно з  яким, якщо не заважати економіці розвиватися  природним шляхом, то Україна незабаром  вийде на світовий ринок.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Кожна країна, вступаючи в економічні відносини  з іншими країнами, прагне якомога  повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри для іноземних  товаровиробників. Відповідна політика здійснюється щодо міграції робочої  сили. Адже, якщо дешева робоча сила поповнить  країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку  країни, оскільки знизиться платоспроможність  зайнятих у галузях, де буде задіяна  ця робоча сила, а з другого —  призведе до соціальної напруженості у країні внаслідок зменшення  заробітної плати і зростання  безробіття.

Залучаючи іноземний капітал  в економіку, слід регулювати цей  процес, адже він може призвести  до втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, перетворення держави на технологічний  придаток розвинених країн, які використовуватимуть  її для розміщення екологічно шкідливих  або трудомістких виробництв.

Досвід перехідного періоду  постсоціалістичних країн, зокрема  України, свідчить: шлях до ринку в  «стихійному режимі» не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно  великих втрат у всіх сферах життя. 
Орієнтиром дія України при переході до ринкової економіки мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна економіка, що ґрунтується на різних формах власності за домінування корпоративної власності, з притаманними їй високим соціальним захистом населення і соціальною орієнтацією економічного розвитку.

Україна мас будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше  відповідатиме особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному  положенню, менталітету народу.

Для України найсприйнятнішою є модель соціально орієнтованого  ринку, який підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню  матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах  економічного розвитку, які сприятимуть  досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. 
Еволюційний шлях переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин упродовж тривалого періоду (10—15 років).

Прискорений шлях, або «шокова  терапія», приваблює тим, що мета досягається  швидко (за 400—500 днів, 2—3 роки). Сутність його полягає в тому, що на основну  масу товарів та послуг відразу вводять  вільні ціни. 
Зростання їх обмежується здійсненням гранично жорсткої фінансово-кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанта. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і радників з різних західних шкіл, зокрема чиказької (монетаристської  школи), на яку покладалося найбільше  надій. Проте всі вони, по-перше, не враховують відмінностей між Україною та іншими країнами, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі, тощо. По-друге, вони всі без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. У наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовило б руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки  в Україні мають уводитися  прискорено, проте не шоковим шляхом.

Поелементний, еволюційно-радикальний  шлях поєднує поступовість, поетапність  і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з другого. Швидко перейти до ринку не вдасться, оскільки в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, вийти на міжнародний ринок. Потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні, можливості слід шукати всередині країни, в її економіці. Гострим є дефіцит кваліфікованих підприємницьких кадрів для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.

Головним чинником створення  ринку має бути послідовна діяльність держави щодо формування необхідних інституцій ринку. Для цього слід розробити цільові програми розвитку пріоритетних напрямів економіки, надати для цих цілей кредити, зменшити податки; стимулювати розвиток виробництва, а не посередницької діяльності, створити сприятливі умови для залучення  в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, де виробляються споживчі товари.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати  контрольовану емісію, забезпечувати  взаємодію національного ринку  з міжнародним. Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнутими в умовах соціальної злагоди. [5, с.94]

 

Ринок споживчих  товарів України. Ринок споживчих товарів є одним з найбільших в економіці України. На ньому домогосподарства забезпечують свої потреби у продовольчій та непродовольчій продукції іноземного та вітчизняного виробництва. По-перше, на ньому, як правило, формується попит на вітчизняні сировинні ресурси та інвестиційні товари, тобто він визначає вектор розвитку економічної діяльності в галузях, які виробляють сировину, напівфабрикати, верстати та обладнання. По-друге, збільшення обсягу продажу вітчизняних споживчих товарів є свідченням зростання продуктивності національної економіки, оскільки ці товари мають найбільшу додану вартість порівняно із сировиною та напівфабрикатами, використаними для їх виготовлення.

Ринок вітчизняних споживчих  товарів є складовою частиною внутрішнього ринку України, де перебуває  в обігу товарна продукція, яка  користується попитом домогосподарств, підприємств та органів державної  влади. Для розрахунку обсягу внутрішнього ринку використовується лише вартість  продукції кінцевого споживання, тобто споживчих, інвестиційних  товарів та послуг для населення.