Функції та сутність ринку

Ринок не може існувати без  системи підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів  і послуг, цінних паперів і робочої  сили, тобто ринкової інфраструктури.

Упродовж тривалого часу ринок визначали як місце, де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось  чому у багатьох людей слово «ринок» асоціюється насамперед з базаром — місцем обміну вироблених благ. Проте «ринок» — поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами тощо, де продаються продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. На фондових біржах продаються і купуються цінні папери (акції, облігації), на товарних — пропонуються товари за стандартними якісними показниками. Відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів також входять до поняття «ринок». 
Як явище господарською життя ринок з'явився у давнину, будучи наслідком історичного розвитку виробництва й обміну: розвитку суспільного поділу праці, появи економічно самостійних, юридично незалежних господарюючих суб'єктів і переходу від натурального виробництва до безпосереднього продуктообміну, а потім і до товарного обміну.

 Ринок вирішує три основні економічні завдання: що, як і для кого виробляти.

Які товари і послуги виробляти  визначають не парламент чи уряд, а  покупці та продавці. Покупці купують  тільки ті товари, які відповідають певним вимогам. Якщо немає попиту на якийсь товар, а на його виробництво  витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча сила, то фірма чи виробник зазнають збитків.

Головну роль у вирішенні питання, що виробляти, у ринкових умовах відіграє ціна. Покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець віддасть свій товар за суму, що принесе йому дохід. Як виробляти товари визначає конкуренція між виробниками. При застосуванні примітивної техніки, технології, організації виробництва індивідуальні витрати виробництва будуть вищими за суспільно необхідні, а отже, господарюючі суб'єкти продаватимуть свої товари за цінами, нижчими, ніж витрати на ці товари. В результаті вони стануть банкрутами. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва через запровадження нової техніки,технології, організації виробництва тощо. Для кого виробляти товари визначає попит. Якщо населення отримує високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У разі коли більшість населення країни має обмежені доходи, вона купуватиме лише предмети першої необхідності. У першому випадку попит стимулюватиме виробництво, а в другому — його відсутність зумовлюватиме згортання виробництва. Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва, є підприємства, фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то купують чинники виробництва (матеріали, сировину, техніку, інформацію, робочу силу), що сприяє розвитку виробничого споживання. І навпаки, за значної збитковості підприємств попит на чинники виробництва зменшуватиметься. Замовниками різних товарів можуть бути уряд та іноземні фірми, що також визначає напрям виробництва. Отже, ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність, суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість задовольняє потреби людей лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, які хочуть придбати покупці, має дорівнювати кількості товарів, які пропонують продавці. За таких умов ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й зумовлює рівновагу.

Ціна рівноваги — це ціна, за якої пропозиція відповідає потішу. Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумами вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією. Якщо рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через ціну впливає на виробництво. Недостатня кількість певних споживних вартостей на ринку призводить до підвищення цін на них і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво, зумовлює його розвиток або скорочення. [5, с. 73]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Умови функціонування ринку

Основними соціально-економічними умовами виникнення і функціонування ринку є, по-перше, суспільний поділ  праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників на виготовлення тих чи інших конкретних продуктів,  по-друге, економічне відособлення окремих  виробників як власників (іншими словами, йдеться про різноманітність  форм власності, серед яких чільне місце  посідає приватна власність), по-третє, величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової активності, і останнє, вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення  та ефектвне господарювання.

Щоб унаочнити, як спеціалізація  викликає підвищення продуктивності праці, А. Сміт навів класичний приклад  з виробництвом голок. Коли одна людина змогла б виготовити протягом дня  у кращому випадку декілька дюжин  недосконалих голок, то невелика група  людей, в якій кожний за розподілом функцій виконує одні і ті ж  прості операції, може за такий же період часу виготовити сотні тисяч високоякісних  голок. Більше того, спрощення функцій, яке стало можливим у результаті спеціалізації, полегшує впровадження механізації і використання капіталу, що економить працю.

Другою умовою виникнення та ефективного функціонування ринкової економіки є різноманітність  форм власності та видів господарювання. Поняття «власність» надзвичайно  багатогранне. Економісти розглядають  власність насамперед з точки  зору того, якою мірою вона сприяє ефективному  використанню обмежених економічних  ресурсів, як вона координує економічну діяльність. Отже, власність – це сукупність прав окремої людини, групи  людей, держави щодо володіння, розпорядження  та використання конкретних благ.

Якщо у суспільстві  всі економічні ресурси привласнює держава, то вона тим самим усуває домогосподарства та фірми від їх привласнення. Вони не зацікавлені  у кращому використанні виробничих факторів, тому національна економіка  стає неефективною. Та саме недержавна власність стимулює раціональне  використання виробничого потенціалу національної економіки. Ринкова економіка  тому і надає перевагу недержавним  власникам виробничих факторів. Підприємці, домогосподарства, власники землі та позичкового капіталу, залучаючи  свої економічні ресурси у процесі  виробництва, планують отримувати за це прибутки, заробітну плату, ренту, дивіденди  і відсотки. Недержавні власники економічних  ресурсів стежать за тим, щоб ці ресурси  застосовувалися якнайкраще і забезпечували  їм максимальну вигоду. [6, с. 59]

Ринок пройшов декілька етапів свого формування:

• Класичний вільний ринок (до середини ХІХ ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи «нічним вартовим», який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни; 
• Регульований ринок (середина ХІХ – 50-ті роки ХХ ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;
• Соціально-орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення. [2, с. 191]

Для нормального функціонування реального ринку потрібні певні 
умови. До них належать:

1) наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різних власників — індивідуальних, приватних, акціонерних, державних, кооперативних, змішаних;

2) еквівалентний обмін товарів. Ринок не передбачає економічної допомоги, пільг;

3) конкуренція, яка надає усім господарюючим суб'єктам можливість вільної підприємницької діяльності, свободи вибору покупців, постачальників, контрагентів, примушує підприємців використовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

4) вільне ціноутворення, яке, будучи елементом конкуренції та головним механізмом регулюючої функції ринку, сприяє поєднанню інтересів господарюючих суб'єктів, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

5)реальна інформація про ринок і його суб'єктів. Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, насправді є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.  

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури сформувати ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об'єктивною категорією. Проте суспільство і держава можуть створити сприятливі умови для його формування. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини. [5, с.77]

 

Ефективний ринок. Якщо запаси товарів реалізуються за цінами, близькими до ціни рівноваги, то такий ринок є ефективним.

Найефективніше ринки  функціонують в умовах чистої конкуренції, до яких належать:

• необмежена кількість учасників ринку;
• вільний доступ до ринку і вільний вихід із нього.

Вільний ринок існує за будь-яких форм власності, крім державної; мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Кожний учасник ринку вкладає гроші в акції, облігації та інші цінні папери для отримання доходу. Це можливо лише у разі залучення додаткових ресурсів та розширення виробництва; вироби на ринку однорідні; наявність у кожного учасника ринку  повного обсягу інформації щодо попиту, пропозиції, ціни, норми прибутку тощо; у системі вільного ринку немає місця будь-яким типам монополії, виключені інфляція, безробіття, надвиробництво.

Проте усі перелічені ознаки належать до «ідеального вільного ринку», який не існує у дійсності. Будь-який реально функціонуючий ринок (його ще називають конкурентним, або операційним) має елементи вільного. Поняття «вільний ринок» — це не стихія та анархія, як інколи думають. Він має зовсім інше трактування: надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах його доходів  і рівня цін, що склалися. Це має  забезпечити: по-перше, незалежність економічного суб'єкта від владних структур; по-друге, вільний вибір товару; по-третє, диктат на ринку споживача, а не виробника. [5, с. 75]

Функції ринку. Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту та пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна  функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що – ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтегралії. Ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки. [2, с. 190]

 

Типи ринків. Економісти розрізняють чотири типи ринку, кожному з яких притаманні певні принципи ціноутворення:

1. Ринок чистої вільної  конкуренції.

2. Ринок монополістичної  конкуренції.

3. Олігополістичний ринок.

4. Ринок чистої монополії.

Ринок чистої вільної  конкуренції характеризується трьома умовами:

♦ наявністю великої кількості продавців та покупців, ні один з яких не впливає на рівень поточних ринкових цін;

         ♦ наявністю однорідних та взаємозамінних конкуруючих товарів; 
         ♦   відсутністю цінових обмежень.

В умовах вільної конкуренції  продавець, з одного боку, не в змозі  запросити ціну вище ринкової, тому що покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість  товару за цією ринковою ціною, а з  іншого боку — не може встановити ціну нижче ринкової, оскільки може продати  все, що потрібно, за існуючою ринковою ціною. Тому при розширенні обсягів виробництва фірма, як правило, ціну не змінює.

Як приклад ринку вільної  конкуренції можна назвати міжнародні ринки пшениці, лісу, цінних паперів, руд кольорових металів.

Ринок монополістичної  конкуренції складається з безлічі покупців та продавців, які здійснюють угоди не за єдиною ринковою ціною, а в широкому діапазоні, наявність якого пояснюється можливістю продавців пропонувати покупцям різні товари, які відрізняються один від одного не тільки фізичними характеристиками, якістю, оформленням, але й споживацькими перевагами. Покупці, відчуваючи різницю у пропозиціях товару, готові й платити за них по-різному. Крім того, щоб виділитися чимось, окрім ціни, продавці намагаються розробити різні пропозиції для різних споживацьких сегментів, користуються практикою присвоєння товарам марочних назв, рекламою та методами особистих продаж. В обстановці монополістичної конкуренції виробники формують ціну на вироблену ними продукцію, враховуючи структуру попиту, ціни конкурентів, витрати виробництва.

Олігополістичний  ринок складається з невеликої кількості продавців, товари яких можуть бути як однорідними та взаємозамінними, так і відмінними один від одного.