Функції та роль комерційних банків

Наступною важливою проблемою, з якою стикаються комерційні банки – це формування якісної, стабільної та достатньої ресурсної  бази, що є основою ефективного  функціонування комерційного банку[17, с.56-61]. Від того, наскільки якісно буде поставлена аналітична робота в процесі формування ресурсної бази, як на рівні банків, так і на рівні регулюючих органів, залежність спроможність банківської системи здійснювати весь спектр активних операцій та їх доступність. Основними кількісними показниками стану та ролі банківського сектору в економіці країни є розмір активів. Чисті активи комерційних банків станом на 2010 рік становили 880,3 млрд. грн., що порівняно з попереднім періодом 2009 року, менше на 45,8 млрд. грн. (-4,9%). Впродовж 2009 року спостерігалося значне скорочення власного капіталу комерційних банків навіть, незважаючи на значні вливання державних коштів в банківський сектор[24].

Зниження  обсягу активів банку спричинене зменшенням обсягу активних операцій банку, що відбулося внаслідок зростання  резервів за ними. Зростання ж резервів було спричинено зростанням обсягу проблемних кредитів (прострочених і сумнівних), які за 2009 рік збільшились майже  на 52 млрд. грн. (до 9,4%), що майже у 3,9 рази більше за рівень 2008 року (2,3%), в 2010 році тенденції збереглися і відсоток продовжує зростати[24, 25].

Наступною проблемою комерційних банків є  приховування реальних обсягів проблемних кредитів. Значна кількість кредитів не відноситься банками до проблемних через їх пролонгацію, реструктуризацію та надання позичальникам відстрочок. При цьому спостерігається зростання чистих активів банків, що разом із збільшенням кількості проблемних кредитів свідчить про неефективну діяльність банку щодо формування  активів. Так, якщо цю тенденцію не вийде зламати, то прогнози щодо зростання частки проблемних кредитів до 50% можуть стати реальністю.

Важливою  проблемою для комерційних банків стабільність ресурсної бази, що формується за рахунок власного капіталу та зобов’язань  банків[17, с.56-61]. Так динаміка власного капіталу банків за 2009 рік була негативною: -4,1млрд.грн. (-3,4%), проти зростання у 2008р. на 49,7 млрд. грн. (+71,4%). Зобов’язання банків зменшилися за 2009 рік на 41,7 млрд. грн., в тому числі за рахунок зменшення коштів суб’єктів господарювання – на 28,7 млрд. грн. та за рахунок коштів фізичних осіб фізичних осіб – на 13 млрд. грн. При чому, в зобов’язаннях банків кошти фізичних осіб зменшилися лише на 1,5%, тоді як кошти суб’єктів господарювання  за рік знизилися майже на 20%. Це можна пояснити введенням НБУ мораторію на дочасне зняття вкладів фізичних осіб, а також проблемами з ліквідністю та платоспроможністю комерційних банків, що були спричинені кризою. Адже вклади населення за розміром перевищують вкладення юридичних осіб, і залишаються для банків основним джерелом формування активів (згідно даних табл. 3.1) [25].

Таблиця 3.1

Структура та динаміка пасивів комерційних  банків України (2007-2010рр.)

№	Пасиви	2007	2008	2009	2010
1	Пасиви, млн. грн.	340179	599396	926086	880302
2	Власний капітал, млн. грн.	42566	69578	119263	115175
3	Статутний капітал, млн. грн.	26266	42873	82454	119189
4	Частка капіталу в пасивах, %	12,5	11,6	12,9	13,1
5	Зобов’язання банків, млн. грн.	297613	529818	806823	765127
5.1	У тому числі: кошти суб’єктів господарювання, млн. грн.	76898	111995	143928	115204
5.1.1	із них строкові кошти суб’єктів господарювання, млн. грн.	37675	54189	73352	50511
5.2	Кошти фізичних осіб, млн. грн.	106078	163482	213219	210006
5.2.1	із них строкових коштів фізичних осіб, млн.грн	81850	125625	175142	155201

Наступною проблемою комерційних банків є  значна концентрація  капіталі у  великих системних банках, що значно ослаблює позиції дрібних банків, а також призводить до їх банкрутства  у кризові періоди. Підтвердженням моїх слів є остання статистика щодо коефіцієнтів локалізації капіталу (табл. 3.2)[25].

Таблиця 3.2

Коефіцієнти локалізації капіталу по групах банків за розміром активів

Групи ( НБУ)	Коефіцієнти локалізації капіталу (Клок)
	01.01.09	01.01.10
І	6,4	6,7
ІІ	1,5	1,2
ІІІ	0,7	0,7
ІV	0,2	0,2
Разом	х	х

 

Вирішувати  проблему локалізації капіталу, а  також збільшувати капіталізацію  невеликих банків слід за рахунок  зростання розміру власного капіталу, що забезпечить вихід даної групи  банків з кризового стану, а також  сформує ресурсний потенціал, що буде адекватним потребам економіки. При  нестачі власного капіталу виникає  потреба в проведенні капіталізації комерційних банків за рахунок держави. Хоча наслідком такого втручання держави є посилення її ролі в банківському секторі. Так 2009р. державним коштом було проведено капіталізацію трьох комерційних банків – Укргазбанку, Родовід-банку та банку «Київ», внаслідок чого частка держави в банківському секторі зросла з 5% (до початку кризи) до 25% (на початок 2010 року).

Також неможна  не звернути уваги на характер кредитної  політики, що здійснюється комерційними банками. Вони перестають здійснювати  контроль за ризиками в процесі розміщення кредитних ресурсів. І надають  перевагу низькоякісним активам  з високою прибутковістю, а також  формують високо ризикові «агресивні»  кредитні портфелі, що не може не призвести  до кризових явищ в банківському секторі[12, с.17-20]. Так, у результаті досліджень, виявилось у 2008 році половина усіх комерційних банків України провадили «агресивну» політику ведення активних операцій і мали ризиковий кредитний портфель, зокрема, це такі банки як Приватбанк, Укрексімбанк, Райффайзенбанк Аваль, Укрсиббанк, Укрсоцбанк, ОТП Банк, ВТБ Банк, Альфа-Банк та Банк «Надра». Дивує також, що за результатами 2009 -2010 років лише Укрексімбанк та ВТБ Банк змінили вектор своєї політики в бік мінімізації ризиків.

Отже, для  того, щоб банк мав змогу прибутково функціонувати треба забезпечити належну якість активів для досягнення оптимального співвідношення між ризиком та дохідністю; ріст кредитного портфелю має контролюватися з метою уникнення неприйнятної концентрації ризику за галузями, позичальниками, регіонами, видами кредитів тощо; а головне кредитна політика банку має відповідати: вимогам центрального банку, місії і цілям банку, кредитній культурі банку, безпеці та обережності, що означає участь лише в законних та розумних щодо ризику угодах.

Нові  тенденції розвитку банківського сектору  України (табл. 3.3[18, с.38-40])  спричинили потребу в нових підходах до управління комерційним банком, що спонукає банківський менеджмент і регуляторів шукати нових шляхів задля забезпечення ефективності банківських установ. Тож, ефективна система управління має складатися зі наступних частин: управління балансовими елементами (активами, зобов’язаннями,капіталом); менеджмент і корпоративне управління; регулювання та нагляд.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 3.3

Тенденції розвитку банківського сектору  України

Тенденції	Наслідки
Розширення спектра банківських  послуг	Перетворює банк на фінансовий супермаркет. Диверсифікує джерела доходів.
Посилення конкуренції	Спонукає до спеціалізації або  уніфікації банківської діяльності
Дерегулювання	Впливає на ефективність конкурентної боротьби, підвищуючи її.
Підвищення вартості фінансування	Актуалізує проблему забезпечення належного  рівня ліквідності банківської  системи.
Розвиток технологій	Підвищує рівень автоматизації банківських  операцій, зменшуючи таким чином  операційні витрати.
Консолідація та географічна експансія	Впливає на кількість клієнтів банку. Зростає його розмір.
Глобалізація банківської діяльності	Сприяє утворенню транскордонних банківських установ. Банки мають  можливість отримувати додаткові переваги завдяки відмінностям у розвитку національних банківських систем.
Збільшення ризику банкрутства та недосконалість системи гарантування депозитів	Підвищує рівень ризикованості банківської  діяльності.

 

Однією  з проблем діяльності комерційних  банків в Україні є проблема дисбалансу. До таких дисбалансів належать розрив у фінансуванні банківських операцій, дисбаланс ліквідності, валютний, надлишок відділень банків[19, с.73-77].

Так, в Україні рівень витрат перевищує рівень заощаджень. Це призводить до значного поширення практики фінансування банківських активів зобов’язаннями у вигляді депозитів у банках. Треба сказати, що бізнес-модель українських банків передбачала фінансування корпоративних кредитів за рахунок роздрібних депозитів. Розвиваючи роздрібний бізнес, банки концентрували увагу на кредитних продуктах, що призвело до появи небезпечного розриву у фінансуванні: кредити покриваються депозитами лише на дві третини (табл. 3.4)[22, с.109-116]. У період низьких процентних ставок на міжнародних ринках та доступності фінансування така стратегія вітчизняних банків не створювала значних ризиків. Але в умовах кризи та обмеженої ліквідності світових ринків капіталу залежність від зовнішнього фінансування обмежує можливості подальшого розвитку роздрібного сегмента ринку.

Таблиця 3.4

Динаміка обсягу кредитів та депозитів  за 2004 – 2010 роки

Рік	Кредити	Зміни за рік, %	Депозити	Зміни за рік, %
2004	88 579	30,58	83 138	34,67
2005	143 418	61,91	132 914	59,87
2006	245 226	70,99	184 430	38,76
2007	426 863	74,07	280 154	51,90
2008	734 010	71,95	357 768	27,70
2009	717 540	-2,24	327 740	-8,39
2010	724 554	0,98	414 230	26,39

 

Проблема  ліквідності комерційних банків спричинена тим, що для здійснення кредитування на тривалі строки у банків та інших фінансових організацій немає пасивів відповідної строковості. На сьогодні в Україні стандартними строками для депозитів є 1, 3, 6, 9 і 12 місяців. Стає очевидним, що за можливості залучення пасивів на 1 рік і менше, видача кредитів у значних обсягах, на 10 років і більше, має підвищені ризики, оскільки не гарантує повернення залучених депозитів у зазначені терміни.

Також проблемним є питання гарантування повернення довгострокових кредитів, яке на сьогодні знаходить своє вирішення в основному за рахунок кредитних проектів, забезпечених іпотекою[23, с.81-88].

Окрім пошуку відповідних за строками ресурсів і  забезпечення повернення гостро постає проблема ціноутворення довгострокових кредитів.

Розвиток  процесів у сфері ціноутворення  банківських послуг відбувався в  Україні послідовно - від інфляційного до витратного і, останнім часом, комерційного ціноутворення, в основі якого облік цінності послуги і витрат фінансової організації на її надання. За відсутності наукового підходу, що базується на теоретичних дослідженнях, практичне ціноутворення у фінансових організаціях є хаотичним процесом встановлення цін на окремі види фінансових послуг (у тому числі і кредитування).