Функції та роль комерційних банків

Приватні  банки можуть бути створені у формі: акціонерних товариств відкритого чи закритого типу, капітал яких формується шляхом емісії акцій; товариств з обмеженою відповідальністю, та повних товариств, що створюються на основі пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

Змішаний  тип організації банку передбачає можливість поєднання державної  і приватної форм власності на його капітал у різних співвідношеннях відповідно до інтересів господарюючих суб¢єктів та держави у реалізації певних програм.

За масштабами операцій комерційні банки можна  поділити на дві групи:

• роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом);
• оптові (обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку).

За формою власності комерційні банки поділяються  на:

• унітарні (засновані на принципах єдиновладдя, тобто мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи);
• з колективною формою власності.

За організаційно-правовою формою діяльності банки можуть створюватися як [6, с. 56-61.]:

• акцiонернi товариства вiдкритого i закритого типiв (акцiонернi банки);
• товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (пайові банки);
• кооперативи (кооперативнi банки).

Акцiонернi банки формують свiй капiтал за рахунок об’єднання iндивiдуальних капіталів засновникiв шляхом випуску i розміщення акцiй банку. При цьому всi емітовані акцiї мають бути іменними, оскiльки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцiй на пред’явника. Власником капiталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акцiонери не мають права вимагати в банку повернення своїх внесків. Саме тому акцiонернi банки вважаються бiльш стiйкими i надiйними.

Пайові банки формують свiй капiтал за рахунок грошових внескiв (паїв) у статутний капiтал. При цьому за кожним iз учасників зберiгається право власностi на його частку капiталу, тобто банк не є власником цього капiталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, в яких ( кожного учасника обмежена розмiром його внеску в статутний капiтал банку.

Кооперативні  банки в Українi можуть створюватись за територiальним принципом: мiсцевi та центральний кооперативнi банки.

 

 

 

 

 

 

2. Функції та роль комерційних банків.

Будучи самостійними суб'єктами грошового  ринку, банки виконують певні  економічні функції, в яких конкретизується  їх сутність та призначення. Функція банку - характеризує його як абстрактну економічну структуру з макроекономічних позицій, з позицій її місця в економічній системі взагалі і впливу на все економічне середовище, в якому банк функціонує. Функція - це те, що властиве кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент.

Враховуючи викладене вище, можна  зробити висновок, що банки виконують  такі функції:

• трансформаційну;
• емісійну;
• посередницьку;
• стимулюючу

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Вона полягає в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування[4, с. 78-93].

Трансформаційна функція включає декiлька напрямків:

• трансформацiю ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладникiв та акцiонерiв до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцiй; створення резервiв; диверсифiкацiї процентних ставок в залежностi вiд ризиковостi кредитiв; страхування депозитiв тощо;
• трансформацiю строкiв: мобiлiзація значних обсягів короткострокових коштiв i їх поповнення, з чого банки одержують можливість їх частину спрямовувати в довгострокові позички та iншi довготривалi активи;
• трансформацiю капiталу: мобiлiзуючи великi обсяги дрiбних вкладiв, банки одержують можливiсть акумулювати великi маси капiталу для реалiзацii масштабних проектiв;
• просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регiонiв i з iнших країн, спрямувуючи на фiнансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкту, що полегшує балансування попиту i пропозиції на грошовому ринку у будь-якому мiсцi свiтового ринку.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора[3, с.317 - 322].

Основною функцією банку є посередницька функція, тобто посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції  комерційних банків для успішного  розвитку ринкової економіки полягає  в тому, що вони зменшують ступінь  ризику і невизначеності в економічній  системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників  і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні  ризики власників грошей, розміщених у банку[3, с.317 - 322].

Наступною функцією комерційних банків є стимулююча, що означає стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

  Доцільно окремо виділити таку функцію як посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами. Вона забезпечується платіжним механізмом, а також готівковими та безготівковими методами платежу. Готівкові методи платежу здійснюються з використанням готівки, при безготівкових платежах основними інструментами виступають переказний вексель,  банківська тратта, простий вексель, чек.

Також банки часто виступають посередниками в операціях з цінними паперами на фондовому ринку. Вони мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередник; інвестиційний консультант; інвестиційна компанія й інвестиційний фонд. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта.

З точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна розділити вище зазначні функції на:

• платіжно – розрахункову;
• ощадно – капіталотворчу;
• кредитно – інвестиційну.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках між окремими самостійними суб'єктами.  Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові.

Особливість посередницької функції  банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоящих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсі суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах[8, с. 109-112].

База функціонування кредитно-інвестиційних відносин — тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо. Розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також: можуть не збігатися з термінами, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому в необхідних сумах і на потрібні терміни.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків.

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення. 

Останнім часом у діяльності комерційних банків спостерігається тенденція розширення їхніх операцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансового підприємництва дій (операцій з цінними паперами, лізингові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансового обслуговування).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Основні проблеми та перспективи розвитку.

Нестабільність  сучасного навколишнього економічного середовища створила необхідність вирішення  проблеми стійкості комерційних  банків. Стійкість банку – це здатність виконувати свої функції  в ситуації, коли зовнішнє середовище змінюється або стає хитким. А в умовах кризових явищ економіки особливо важливим є вміння банків знаходити стан динамічної рівноваги, що характеризується здатністю банку як системи адаптуватися до змін зовнішнього середовища, змінюючи структуру та функції своїх елементів, корегуючи процеси власного функціонування таким чином, щоб забезпечити самозбереження системи (збереження свого статусу, одержання прибутку). До показників стійкості комерційного банку можна віднести наступні[15, с.15-19]:

1. прибуток банку (банк є стійким, якщо він в результаті своєї діяльності здатний забезпечувати певну величину прибутку);
2. здатність відповідати за своїми зобов’язаннями (банк є стійким, якщо він завжди зберігає здатність відповідати за своїми зобов’язаннями);
3. здатність виконувати свої основні функції як кредитно-фінансової організації (банк є стійким, якщо продовжує виконувати свої основні функції незалежно від впливу зовнішнього та внутрішнього середовища);
4. з погляду національної економіки банк є стійким, якщо він може задовольнити потреби економічних агентів у русі капіталів.

Виходячи  з вище переліченого, можна зробити  висновок про необхідність існування  інтегративного показника оцінки стійкості  комерційних банків, що мусить включити в себе такі види стійкості як: капітальну, комерційну, функціональну, організаційно-структурну, фінансову.

Слід  зазначити, що таким показником в  Україні є CAMELS. Він являє собою стандартизовану рейтингову систему, що оцінює достатність капіталу, якість активів, менеджмент, прибутковість, ліквідність, чутливість до ризику та надійність комерційних банків.  Та, на мою думки, ця система не є досконалою, адже вона не передбачає введення вагових коефіцієнтів, необхідних для корегування значення того чи іншого параметру в окремий період часу. Так, наприклад, один стан економіки може переводити в статус «стійких» ті банки, які мають найбільшу ліквідність, інший стан сприяє стійкості банків з високою якістю активів. Отже, можна зробити висновок про наявність потреби у системі оцінці стійкості комерційних банків, яка буде здатна змінюватися в залежності від стану зовнішнього середовища, що має бути відображено в значимості тих чи інших параметрах стійкості.