Формы собственности в экономике украины

       Комунальна  власність створюється за рахунок  державного майна, переданого у власність  територіальній громаді, майна, створеного комунальними підприємствами, податкових платежів та за іншими підставами, не забороненими законом. Законом України "Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р. (останняя редакція вiд 07.05.2011 на пiдставi 3205-17) визначені правові засади передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність. У ньому, зокрема, визначено: об’єкти передачі; порядок прийняття рішень про передачу; умови передачі; оформлення передачі. Законом встановлено, що передача об’єктів здійснюється безоплатно і оформляється відповідним актом приймання-передачі, який водночас засвідчує момент переходу права власності від одного власника до іншого. [14,511] За умов, передбачених новим ЦК України право комунальної власності може виникнути на безхазяйне майно, на знахідку, на бездоглядну худобу.

       Держава як власник має право визначати кількісні та якісні показники щодо майна, яке повинно знаходитись у державній (республіканській) власності, встановлювати для нього той чи інший правовий режим, обмеження на його відчуження тощо.

       Взагалі ж, залежно від цільового призначення, все державне майно можна поділити на три основні категорії: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та утворюваних ним державних органів; майно, що забезпечує національний суверенітет та національну безпеку України; майно, що забезпечує загальнонародні потреби всього населення України. [5,7 ]

       Державне  підприємство (ДП) — підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

       За  даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Україні існує більше 11 тис утворених при міністерствах і відомствах державних госпрозрахункових підприємств, установ та організацій., ільша частина з яких входять до сфери управління міністерств (дані на початок 2011 р.)

       Визначення  державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності, управління майном, розподілу прибутку тощо.

       Державні  підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній власності; 6) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи. 
Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті. [ 20, 312] 

       2.3. Приватна власність в Україні. 

       Фізичні особи як суб'єкти приватної власності  можуть користуватися будь-якими  елементами, що складають “пучок прав власника”, зокрема, володінням, користуванням, розпорядженням. Право приватної  власності є універсальним з  точки зору повноважень, що надаються власнику, незалежно від того чи є він фізичною або юридичною особою. Таким чином, фізичні особи здійснюють своє право власності та набувають майно у власність усіма можливими, не забороненими законом способами. Особливості фізичних осіб як суб'єктів права приватної власності існують лише тоді, коли перехід чи здійснення цього права безпосередньо пов'язані із фізичною природою людини - власника. Наприклад, припинення права власності у зв'язку із смертю власника, звичайно ж, можливе лише для приватних власників-фізичних осіб. Для юридичних же осіб, втрата правосуб'єктності може відбуватися із ліквідацією. Однак набуття майна у власність при спадкуванні можливе не лише для фізичних, а й для юридичних осіб (ч.2 ст.1222 ЦК).

       До  економіко-юридичних підстав виникнення права приватної власності у фізичних осіб можна віднести, зокрема:

       – виникнення у громадян права власності  на доходи від участі в суспільному  виробництві;

       – виникнення права власності на доходи громадян від індивідуальної праці  та підприємницької діяльності;

       – виникнення у громадян права власності  за договорами та іншими правочинами;

       – виникнення у громадян права власності  внаслідок успадкування майна;

       – отримання дивідендів від цінних паперів і вкладів у фінансово-кредитних  установах;

       – отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій тощо;

       – отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування  заподіяної шкоди;

       – отримання коштів за аліментними  зобов'язаннями;

       – правомірне заволодіння дарами природи;

       – отримання різних премій, виграшів, призів. [18, 109]

       Звичайно  ж, цей перелік не є вичерпним, оскільки стосовно способів отримання  майна у приватну власність діє  притаманний всьому приватному праву  диспозиційний принцип: “дозволено те, що не заборонено законом”. Тобто  фізичні особи можуть набувати майно у приватну власність будь-якими правомірними способами.

       Отримання власності через участь у суспільному  виробництві регулюється, зокрема, нормами трудового права. Приймаючи  участь у суспільному виробництві, громадяни користуються забезпеченим Конституцією правом на працю. Відповідно до ст.43 Конституції: “Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується... Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.” При цьому у власність особи переходить заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст.94 Кодексу законів про працю України).

       Оскільки  рушійними силами ринкової економіки  є підприємницька діяльність і приватна власність, що використовується як засоби виробництва, то особливе значення має  виникнення права власності на доходи фізичних осіб від підприємницької  діяльності. Відповідно до ст.50 ЦК, фізична особа із повною цивільною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. [4, 56 ] До підприємницької діяльності фізичних осіб, хоча вони і не створюють для цього юридичних осіб, застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Однак для здійснення такої діяльності обов'язкова державна реєстрація. Порядок її здійснення визначається законом “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа повинна подати особисто державному реєстратору за місцем проживання визначені законом документи. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації. Після реєстрації фізична особа має право здійснювати підприємницьку діяльність та відповідно отримувати у власність доходи, пов'язані із такою діяльністю.

       Особливості здійснення та набуття права приватної  власності на окремі види майна регламентують відповідні нормативно-правові акти, а також тлумачення вищих судових органів України. Наприклад, порядок застосування законодавства при вирішенні судових справ з приводу права приватної власності на жилий будинок тлумачить Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регламентує право власності громадян на жилий будинок”. Нерухомість є особливо цінним об'єктом права приватної власності, до того ж має особливе соціальне значення, бо лише при наявності об'єктів нерухомості можлива реалізація конституційного права на житло. Ст.47 Конституції встановлює, що кожен має право на житло. Непорушність права приватної власності на житло закріплюється у тому, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У вищезгаданій постанові Пленуму ВСУ, наприклад, роз'яснюється, що оскільки згідно зі ст.17 ЗК земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку),якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таким чином, створення нового майна (будівництво жилого будинку) за участю інших осіб не є первісною підставою для виникнення у них права приватної власності на цей жилий будинок.

       Для землі як об'єкта власності законодавство  встановлює особливі умови набуття  та здійснення прав володіння розпорядження та користування. Так для громадян України, Земельний Кодекс України у ст.121 встановлює можливість безоплатної передачі їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розміри земельних ділянок, що надаються безоплатно, визначаються залежно від цілей їх використання. Кількісне обмеження права власності на землю встановлене у Перехідних положеннях ЗК, де зазначено, що на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. [ 2, 48]

       Юридичні  особи є суб'єктами права приватної  власності. Однак таке становище  є наслідком певної еволюції самого інституту приватної власності  у цивільному праві України. До прийняття Цивільного кодексу 2003 р. відносини власності регулювалися законом “Про власність” від 07.02.1991 р., у якому приватними власниками визнавалися лише громадяни-фізичні особи. Натомість, майно, що перебувало у власності юридичних осіб, було об'єктом так званої “колективної власності”. Суб'єктами права “колективної” власності визнавалися трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Законодавчу конструкцію права колективної власності та її суб'єктного складу було піддано гострій критиці переважною більшістю юристів (О.А. Пушкін, Я.М. Шевченко, В.І. Семчик та ін.) [21, 305]. Конструкція колективної власності давала підстави для ототожнення її із спільною власністю, оскільки власниками вважалися одночасно і юридична особа, і її засновники. Ця проблема знайшла вирішення у ЦК 2003 р., де юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільними правоздатністю та дієздатністю, можливістю бути позивачем і відповідачем у суді. Обов'язковою ознакою юридичної особи є відокремленість майна. Це означає, що майно юридичної особи складає основу її матеріальної самостійності, належить безпосередньо юридичній особі і відокремлене від майна засновників (учасників). Самостійна майнова відповідальність передбачає, що юридична особа, зазвичай, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

       Цивільний кодекс регламентує правовий статус юридичних осіб приватного права (ст.81). Саме вони є суб'єктами права приватної  власності. Здійснення цього права, виникнення та припинення права власності на майно залежать також від організаційно-правових форм юридичних осіб. [17, 522 ] 

       2.4. Колективна власність в Україні. 

       Колективна  власність охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій.

       Члени таких організацій об'єднують  свою працю (підприємницьку діяльність) і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередньо або через створювані органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів. [ 24, 307]

       Колективна  власність в економіці України, яка прийшла на зміну традиційним  колгоспно-кооперативній власності  та власності громадських організацій, набуває сьогодні іншого характеру. Вона має значні можливості для розвитку і могла б бути використана протягом тривалого часу.  
Чинним законодавством значно розширено коло суб'єктів колективної власності. ЦК відносить до нього трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні організації, що є юридичними особами. Разом з тим, стосовно такого специфічного об'єкта права власності, як земля, коло суб'єктів обмежене колективними сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими кооперативами, садівницькими товариствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами.

       Трудовий  колектив державного підприємства може бути суб'єктом права колективної  власності щодо частини чистого  прибутку державного підприємства, яка  може передаватися йому у випадках, передбачених статутом підприємства (п. З ст. 18 Закону України "Про підприємства в Україні"). Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку встановлює рада або збори (конференція) трудового колективу.

       У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

       На  вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів  господарської діяльності підприємства. 
Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.