Формы собственности в экономике украины

        Об’єктом права власності може бути майно, але тільки індивідуально визначене або індивідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого.

        Отже, суб’єктивне право власності - це елемент абсолютного правовідношення, тобто власник як правомочний суб’єкт перебуває у правовідношенні з усіма третіми особами, має суб’єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону.

        Щодо суб’єктивних обов’язків, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються як зобов’язані суб’єкти повинні забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати його суб’єктивне право. 

       1.2. Різноманіття форм власності і видів підприємницької діяльності. 

       Основою ринкової економіки, у тому числі і регульованої державою, виступає приватна власність у її різноманітних типах і формах. В індустріально розвинутих капіталістичних країнах спостерігається велика розмаїтість типів і форм приватної власності: одноосібна власність фермерів; трудова приватна власність (крамниця, магазин, кафе, станція технічного обслуговування, аптека і т.д.); індивідуальна частка підприємства з відносно невеликим числом працівників, що працюють за наймом, акціонерні товариства та ін. Така змішана економіка відрізняється від цілком монополізованої або одержавленої тим, що вона краще реагує на різноманіття зміни суспільних потреб і більш повно відбиває їх.

       По ознаці присвоєння все різноманіття форм власності можна звести до трьох груп: індивідуальна, колективна і державна.

       Індивідуальна містить у собі особисту власність на предмети споживання і домашнього побуту, особисте підсобне господарство, індивідуальну трудову діяльність. У цьому типі власності всі її аспекти представлені в одній особі або родині.

       Колективна представлена кооперативами, колективними, орендними підприємствами, товариствами, акціонерними підприємствами та ін. Кооперативна форма власності широко поширена в більшості країн світу. Основною сферою діяльності кооперативів є переробка і збут сільськогосподарської продукції.

       Різновидом  колективної власності є й акціонерна власність.

       Державна  власність буває загальнодержавною, регіональною і муніципальною.

       За правовими ознаками розрізняють приватну власність (громадян і юридичних осіб), державну (знов-таки федеральну, суб'єктів федерації і муніципальну) і змішану або спільну форму власності.

       Об'єктами власності є товари, робоча сила, земля, природні ресурси, житлові будинки, цінні папери, капітал у грошовій або речовій формі.

       Різноманіттям форм власності визначається підприємницька діяльність різних рівнів. Підприємництво - це ініціатива фізичної або юридичної особи, спрямована на виробництво продукції, виконання різних видів робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

       Класифікація  підприємств по формах власності:

       1) Індивідуальне підприємство - власність однієї людини і праця тільки особисто його. Індивідуальне підприємство реєструється в загальному порядку в органах влади і здійснює свою діяльність на загальних підставах. Стосовно них застосовується пільгове оподатковування.

       2) Сімейне підприємство - це власність однієї родини і праця тільки членів цієї родини. Стосовно сімейних підприємств також застосовується пільгове оподатковування.

       3) Приватні підприємства - це власність окремого громадянина, що має право наймати робочу силу, кількість якої не обмежується. Воно обкладається податком за повною схемою.

       Приватне  підприємство обов'язково повинно мати статут, у якому обмовляються основні принципи роботи цього підприємства. Статут підприємства не повинний суперечити чинному законодавству. [ 15, 132]

       4) Колективні підприємства - це підприємства, власність яких належить певному числу людей, що мають право наймати робочу силу. До колективних підприємств відносяться:

       - орендні підприємства - орендується державна власність або власність колективу;

       - кооперативи - власність певного колективу людей;

       - господарчі товариства - підприємства, що існують на основі статуту і статутного фонду, що сформований шляхом пайових внесків його учасників.

       5) Державне підприємництво.

       Господарчими  товариствами законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах договору юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

       Засновниками  й учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни.

       До господарчих товариств відносяться: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства.

       а) Акціонерне товариство. Класичне акціонерне товариство (корпорація) являє собою об'єднання вкладників капіталу (акціонерів), утворене на основі статуту та наявності статутного фонду, розділеного на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, засновниками якого можуть виступати і фізичні і юридичні особи.

       Товариство  повинно складатися не менш чим із двох учасників, при цьому максимальне  їхнє число не обмежене.

       Акціонерні  товариства - це найбільш демократична форма бізнесу тому, що купити акції і стати акціонером (і тим самим власником) підприємства, може при відкритій підписці на акції будь-яка людина.

       Як  основні особливості акціонерної форми підприємства можна назвати наступне:

       - акціонери не несуть відповідальності  по зобов'язаннях товариства перед  його кредиторами. Майно товариства  цілком відособлено від майна  окремих акціонерів;

       - акціонерна форма підприємства  дозволяє об'єднати практично  необмежене число вкладників;

       - акціонерне товариство являє собою найбільш стійку форму об'єднання капіталів.

       Випуск акцій - одне з найбільш значних досягнень ринкової економіки. Це - спосіб мобілізації ресурсів, спосіб "розпилення" ризику і спосіб миттєвого переливу фінансових засобів з одних галузей в інші. [9,351]

       б) Товариство з обмеженою відповідальністю. Іншим різновидом колективного бізнесу, що припускає наявність обмеженої економічної відповідальності, є товариства з обмеженою відповідальністю. Вони являють собою підприємства, що мають статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства можуть бути і фізичні, і юридичні особи, причому учасники товариства несуть відповідальність по його зобов'язаннях тільки в межах їхніх внесків. Багато чого в устрої товариства з обмеженою відповідальністю нагадує акціонерне товариство, але є і серйозні розходження:

       - по-перше, таке суспільство - це  підприємство неодмінно закритого  типу;

       - по-друге, створення акціонерного  товариства вимагає набагато великих зусиль, чим товариства з обмеженою відповідальністю.

       в) Товариство з додатковою відповідальністю. Учасники такого товариства, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю відповідають по його боргах своїми внесками в статутний фонд, а при недостатності цих сум - додатково приналежних їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

       г) Повне товариство. Повним є таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

       д) Довірче товариство - товариство з додатковою відповідальністю, що здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, який укладений з довірителями майна щодо реалізації їхнього права власників. Під майном довірителя розуміються грошові кошти, цінні папери і документи, що засвідчують право власності довірителя.

       Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі  позиції корпоративну (акціонерну) форму власності. Тепер в економіці розвинених країн світу корпорації (акціонерні підприємства) є найбільш динамічною провідною структурою економіки.

       Особливість корпоративної форми власності  полягає у тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приватна власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспільного багатства, право безстрокового успадкування). Більше того, корпорація примножує приватну власність. Особами, що володіють капіталом і отримують з цього прибуток, стає все більше громадян.

       Водночас корпорація долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичну інституцію володіння, приватнокапіталістична власність разом з тим заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі – колективні – форми організації виробництва. Йдеться про реалізацію через структуру корпорації відомої формули про «позитивне заперечення приватної власності». [ 6, 423]

       Варті уваги й ті переваги корпоративної  форми власності, що визначають її конкурентоспроможність. Це виключно висока виробнича гнучкість  і можливість акумулювати капітальні ресурси і кошти будь-якої належності.

       Корпорація  є майже бездоганним механізмом для мобілізації найбільших сум  капіталу. Це – найдемократичніша форма власності. 

1.3. Майнові відносини та їх регулювання. 

        Майнові відносини  є суспільними відносинами, які  виникають з приводу приналежності (присвоєння) або використання різного роду матеріальних благ, які визнаються речами, роботами, послугами.

        Майнові відносини  присвоєння та використання майнових благ мають майново-вартісний характер. [13, 276]

        При цьому цивільне право регулює лише ту частину майнових відносин, що мають майново-вартісний характер і засновані на юридичній рівності учасників, автономії волі та їх майновій самостійності (відокремленості).

        Майново-вартісний  характер мають майнові відносини, які передбачають взаємну оцінку їх учасниками кількості та якості праці, втіленої в такому матеріальному благу, з приводу якого ці відносини складуються.

        У зв’язку з цим  майнові цивільні відносини опосередковують  відносини присвоєння (володіння, власності), обігу (еквівалентного чи безеквівалентного), їх передумов (організаційні відносини), відшкодування шкоди, інші майнові відносини між юридично рівними суб’єктами.

        Юридична рівність учасників передбачає їх виступ як приватних осіб, самостійних в  реалізації власних приватних прав, де відсутні відносини влади і підпорядкування щодо один одного.

        Автономія волі приватних  осіб полягає у вільному розсуді  щодо того, чи вступати їм в майновий оборот, з яким саме контрагентом і  на яких умовах.

        Майнова самостійність  учасників цих відносин полягає в тому, що такі учасники є власниками свого майна або є оперативними управителями (для унітарних державних підприємств, інші юридичні особи публічного права) і в цій якості присвоюють отриманий доход і несуть ризик можливих збитків.

        Майнові відносини  та пов’язані з ними особисті немайнові відносини передбачаються (за загальним правилом) предметом цивільно-правового регулювання.