Формы собственности в экономике украины

       ЗМІСТ

       Вступ …………………………………………………………………………2 

       Розділ 1.  Загальне поняття власності  та її види.

1. 1. Сутність власності. Власність і як економічна та юридична категорія……………………………………………………………………..4

       1.2. Різноманіття форм власності  і видів підприємницької діяльності…..8

       1.3. Майнові відносини та їх регулювання....…………………………….13 

       Розділ 2. Види власності та їхня взаємодія в економіці сучасної України.

       2.1. Форми власності в економіці України………………………...……..16

       2.2. Роль, призначення і використання державної власності в Україні...19

       2.3. Приватна власність в Україні…………………………………………23

       2.4. Колективна власність в Україні………………………………………28 

       Розділ 3. Проблеми становлення форм власності в Україні.

3.1. Суспільна  форма власності як наслідок  довгорічної побудови соціалізму в Україні……………..………………………………………..34

       3.2. Перехідний період в економіці  України……………………………..36 

       Висновок……………………………………………………………………49

       Список  літератури………………………………………………………….42 
Вступ

       Власність відноситься до числа найбільш важливих та важких проблем економіки та економічної теорії.

       Там, де є економічна діяльність, там  завжди є проблема власності. Відношення власності проникають в усю систему  економічних відносин і супроводжують  людину з моменту його народження до смерті. Всюди ми натикаємося  на одне загальне корінне питання: кому належить економічна власність, хто привласнює матеріальні умови існування людей, хто є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна суть цих відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

       Загальновизнано, що питання власності - це один з  головних питань, яке визначає генерацію, існування та шляхи розвитку людського  суспільства.

       Фактор  обмеженості життєвих благ та економічних  ресурсів потребує не тільки розробки окремого порядку їх розподілу, але й встановлення якихось правил контролю над ними. Кінцеві товари та економічні ресурси, якщо вони обмежені, не можуть бути рівнодоступними для розпорядження, використання абсолютно всіма членами суспільства. Якщо б це було б так, то в суспільстві був би безлад.

       Власність - закріплення права контролю економічних  ресурсів та життєвих благ за економічними суб'єктами.

       В кожну історичну епоху власність  як економічна категорія віддзеркалює всю систему соціально-економічних  відносин. Форми власності її різновиди відповідають соціально-економічній системі, яка слалася на всіх її рівнях.

       Як відомо, Україна має перехідний тип економіки. В процесі його встановлення відбулося знищення одних форм власності і поява та зародження нових. Це один з трансформаційних процесів переходу економіки.

       Оскільки  відносини власності становлять основу організаційно-економічних  відносин, для України процес трансформації  форм власності виявився складним і  болючим.

       Створена нормативно-правова база в цілому вирішує питання, пов'язані з наданням захисту права власності. Разом із цим цілий ряд положень у правовому аспекті нині чинного цивільного законодавства ще не врегульований. Забезпечення належного захисту права власності покращить інвестиційний климат в Україні та сприятиме утвердженню нашої країни на міжнародній арені.

       Саме тому проблема власності набуває надзвичайної актуальності на сьогодні, потребує подальших досліджень та вдосконалення законодавства України.

       В даній курсовій роботі предметом  дослідження стали особливості й закономірності цього процесу.

       У курсовій роботі використовувалися  такі прийоми, як діалектичний метод, метод  порівняльного аналізу, єдності  історичного і логічного аналізу  і синтезу.

       Вивченню  цього питання присвячені роботи таких сучасних українських вчених як В. С. Щербина, М. М. Єрмошенко, Галунько В. В., Я.М. Шевченко та інші.

       Опрацювавши літературні матеріали, я намагатимусь охарактеризувати принципи формоутворення власності кожної з форм.

       Найважливішим у роботі, на мій огляд, буде висвітлення  сучасного стану відносин власності в Україні.

       Отже, метою даної роботи є розгляд структури власності: її соціальної, юридичної та економічної сторони; вивчення різних форм власності. 
 
 

       Розділ 1.  Загальне поняття власності та її види.

       1. 1. Сутність власності. Власність як економічна та юридична категорія. 

       Власність – не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження його результатів – матеріальних благ і послуг.

        Перш ніж розкривати поняття “право власності” потрібно згадати, що існують дві категорії цього поняття: це економічна категорія власності - як матеріальна основа будь-якого суспільства і юридична категорія власності - правове врегулювання економічних відносин власності, яке і породжує утворення самого поняття “права власності”.

        1. Власність як економічна категорія.

        Право власності  закріплює матеріальну основу будь-якого  суспільства - економічні відносини  власності. Тому відносини власності  і право власності - взаємопов’язані  категорії. Право власності є  юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Тому, необхідно вияснити, що таке власність в економічному значенні і які правові форми її реалізації.

        Власність це ставлення  певних осіб до матеріальних благ як до своїх, як до тих, що належать їм. Відповідно всі інші особи відносяться до цих благ як до чужих, до тих, що їм не належать. Можна сказати, що власність це відносини між людьми з приводу матеріальних благ, які полягають в приналежності цих благ одним особам (чи їх колективам) і у відчуженні від них всіх інших осіб. Приналежність чи привласнення матеріальних благ є сутністю відносин власності, що складаються з їх приводу між людьми.

        Привласнення - двоєдиний  процес, який полягає насамперед в  тому, що суспільство відвойовує у  природи певні блага і перетворює їх на свою користь. Однак акт привласнення цим не закінчується. Його продовженням служить розподіл відвойованих у природи благ між членами суспільства, причому цей процес здійснюється одночасно.

        Виробництво матеріальних благ є змістом процесу і завжди носить суспільний характер. Без виробництва не може бути привласнення так як не можливо привласнити те, що не вироблено, чого не існує в природі. [11,189]

        Привласнення включає  в себе наступний після виробництва  розподіл добутих суспільством матеріальних благ між окремими особами, групами осіб, класами чи всім суспільством. Проходить він як в формі безпосереднього розподілу, так і в формі обміну продукцією і товарами між виробниками і споживачами.

        Привласнення продукту закінчується в процесі виробничого  чи особистого його вжитку, а тому привласнення - це цілий процес, який включає виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Взаємодія всіх цих елементів названого процесу утворює історично визначену форму привласнення, сукупність відносин власності, а точніше, форми реалізації відносин власності в діяльності людей.

        Власність в економічному значенні і є історично визначена  суспільна форма привласнення матеріальних благ і насамперед засобів виробництва.

        Зміст економічних  відносин власності як стану привласнення приналежності матеріальних благ певним особам полягає в їх можливості використати таке майно незалежно від будь-чиєї волі, виключно за своїм бажанням, усуваючи від нього всіх інших осіб, чи допускаючи їх до власних матеріальних благ  знову-таки за своїм бажанням. Можна сказати, що мова йде про встановлення власником повного господарського відання над майном, яке йому належить.

        2. Правові форми реалізації відносин власності. 

        Правове оформлення чи регулювання відносин власності  складається з таких норм, які, по-перше, встановлюють саму можливість (чи неможливість) приналежності матеріальних благ певним особам, юридично закріплюючи економічний (фактичний) стан їх привласнення. До них, наприклад, відносяться конституційні (державно-правові) правила про форми власності, які визначаються і охороняються державою, а також адміністративно-правові і цивільно-правові норми про способи набуття і припинення прав на майно. По-друге, правила, які встановлюють характер і межі поведінки власників майна, які охороняються законом, тобто їх повноваження, які оформлюють конкретні можливості господарчого відання над майном. Це цивільно-правові норми про повноваження власників і інших власників майна.

        І по-третє, правові  способи захисту власників матеріальних благ від посягань інших осіб на привласнене ними майно (норм цивільного, адміністративного, кримінального права про захист відносин власності).

        Усі перераховані правила - різногалузеві, оскільки економічні відносини власності регулюються  нормами різних галузей права, хоча провідна роль належить цивільно-правовим нормам.

        Правове врегулювання економічних відносин власності  породжує утворення права власності, за допомогою якого стверджується  панування власника над не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування та розпорядження.

        В юридичній науці  термін "право власності" вживається в об’єктивному і суб’єктивному  значеннях.

        Право власності  в об’єктивному значенні - це сукупність правових норм які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Об’єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норми, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

        Отже, право власності  в об’єктивному розумінні є одним з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за конкретним суб’єктом, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності, здійснення володіння, користування і розпорядження майном, а також захист законних прав власника.

        Природа цього інституту  має комплексний характер, оскільки поряд з нормами цивільного права, які займають центральне місце і  за змістом, і за обсягом, до його складу входять норми інших галузей права: державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо.

        Право власності  у суб’єктивному розумінні - це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

        Отже, право власності  у суб’єктивному розумінні - це суб’єктивне  цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного  правовідношення власності і  може належати суб’єктам, окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому.

        Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб’єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб’єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи - не власники - мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб’єктивне право за своїм розсудом і в своїх інтересах. [8, 27]