Формування інфраструктури ринку в Україні

Тому особливо гостро постала  необхідність якісних змін у вирішенні  організаційно-правових питань, що виникають  під час здійснення підприємницької  діяльності на ринках суб’єктами господарювання та у відносинах між підприємцями, адміністраціями ринків й органами місцевого самоврядування.

На теперішній час в Україні торгівельний ринок належить до категорії суб’єктів, що виконують не лише власні господарські, а й важливі суспільні завдання. Діяльність ринку об’єктивно залежить від суб’єктів, що на ньому працюють, і такою ж мірою діяльність суб’єктів-продавців залежна від функціонування їхнього ринку. З огляду на особливий суспільно-економічний статус ринку в нашій державі, який він займає серед інших суб’єктів господарювання, до ринку повинні висуватися особливі вимоги щодо ведення підприємницької діяльності.

Законодавче врегулювання сфери  функціонування ринків варто здійснювати  відразу в двох аспектах: по-перше, врегулювати діяльність ринків, як суб’єктів господарювання, а, по-друге, врегулювати діяльність суб’єктів, що на них працюють. Сьогодні окрім  законодавчих актів загального характеру  щодо здійснення підприємницької діяльності існує велика кількість нормативно-правових актів, виданих різноманітними державними установами й відомствами, вимог  яких мають дотримуватися суб’єкти, що працюють на ринку, та самі ринки, як суб’єкти господарювання.

Як свідчать дані аналізу проблем функціонування ринків, сьогодні необхідно врегулювати численні законодавчі проблеми. Зокрема, в проекті Закону України “Про внутрішню торгівлю”, розробленому Мінекономіки, необхідно передбачити норми, що стосуються діяльності ринків, та внести відповідні зміни до Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 №56-93 “Про місцеві податки і збори”.

Це дасть можливість посилити державний контроль за діяльністю ринків та реалізувати пріоритетні напрямки їхнього розвитку щодо поетапного перетворення їх на сучасні торгівельні комплекси  згідно з Указом Президента України  №334 та Концепцією вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих і  непродовольчих товарів.

Звісно, проведення такої роботи потребує певного часу й залучення зацікавлених міністерств і відомств, а також громадських об’єднань підприємців. При цьому, зазначимо те, що більшість проблем, пов’язаних з діяльністю ринків, можливо вирішити вже сьогодні, оскільки їх існування ґрунтується на відкритому або прихованому порушенні чи ігноруванні норм чинного законодавства.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний  малий бізнес потребуває в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова поміч, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, морські  й авіаційні порти, у яких діють  особливі пільгові економічні умови  для національних і іноземних  підприємців, що сприяють рішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних  і науково-технологічних задач.

Формування ВЕЗ складний, багатоетапний процес, що включає  розробку законів, указів і постанов, що забезпечують правову основу для  вітчизняного й іноземного підприємництва; розвиток інфраструктури ринкових відносин, широкий використання іноземного капіталу, налагодження моделі зони конкретної цільової орієнтації з її наступною трансформацією в ВЕЗ комплексного характеру.

В даний час багато регіонів України хочуть одержати статус ВЕЗ. Вже є пропозиції по створенню  біля 100 ВЕЗ. Доцільним варто вважати  створення декількох ВЕЗ на найбільше  підготовлених територіях, що відповідають основним вимогам зон і перспективні як із погляду внутрішнього економічного розвитку, так і конкурентоспроможності на світовому ринку капіталів. При  цьому пріоритетний інтерес для  України подають ВЕЗ як засіб  притягнення іноземних інвестицій, доступ до новітніх технологій і сучасного  західного досвіду організації  праці і виробництва.

Серед регіонів України найбільшою мірою зацікавлені в реалізації проекту ВЕЗ на своїх територіях і провели серйозну підготовчу роботу в цьому напрямку Одеська, Закарпатська. Донецька і Київська області.

 

Таким чином, створення вільних  економічних зон на території  України є одним із найважливіших  напрямків розвитку підприємництва, оскільки вони сприятливо впливають  на багато сфер діяльності людини: стимулюють роботу наявних підприємств, заохочують створення нових, збільшують кількість  робочих місць, підвищують надходження  в бюджет і покращують добробут населення, що мешкає на території ВЕЗ.

Для появи такого суспільного  феномена, як підприємництво, а тим  більше для перетворення його в основну  організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для  країн із ринковою економікою існують  загальні умови розвитку підприємництва:

• стабільність державної економічної і соціальної політики;
• позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;
• пільговий податковий режим;
• наявність розвитої інфраструктури підприємництва;
• ефективна система захисту інтелектуальної власності.

У Україні і більшості  пострадянських країн особливу актуальність одержують нижче перераховані умови:

1.Наявність відповідних  майнових прав на умови і  результати виробництва, оскільки  підприємець обов'язково повинний  бути власником зробленого продукту  і прибутку, отриманого в результаті  його реалізації. Тільки при цих  умовах виникає належна зацікавленість  для здійснення підприємницької  діяльності.

2.Визначене економічне, правове  і політичне середовище. Формальне  визнання майнових прав на  умови і результати виробництва  може співіснувати з іншими  правовими нормами, що регулюють  економічне життя товариства  і забезпечують достатній   ступінь економічної самостійності  для підприємницької діяльності. Різноманітного роду обмеження,  що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній  «коридор свободи». Для підприємця  це виражається в одержанні  достатньої самостійності при:

–виборі виду господарської діяльності;

–визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;

–визначенні цін;

–розпорядженні отриманим прибутком.

3.Повна економічна відповідальність  за результати діяльності. Цей  пункт незвичний в Україні  як постсоціалістичній країні, проте  варто пам'ятати, що негативними  результатами підприємницької діяльності  можуть бути:

–  збитковість, тобто  перевищення витрат над прибутками;

• істотна втрата майна;

–  банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).

4.Етика підприємництва. Етика  підприємництва є одним із  чинників його прибутковості  або прибутковості. Ось морально-етичні  норми, затверджені в середовищі  підприємців на цивілізованих  ринках:

–   обов'язковість;

• загальна висока культура й освіченість;
• контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.

Аналіз підприємницької  діяльності дозволив визначити такі істотні чинники її успіху:

• високу кваліфікацію;
• великі особисті контакти;
• достатні матеріальні і фінансові ресурси;
• наявність замовлень споживачів.

Проте порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з  показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значно відстає  навіть від країн Східної і  Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 МП, у Чехії - 12,4, в Україні лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. У Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП подає лише 9.0-

9. 5%.

Це відбувається завдяки  тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, що можна поділити на макро- і мікроекономічні. До першої групи ставляться такі:

1.Податкова політика, відсутність  належного законодавчо-нормативного  забезпечення. Сьогодні податкова  система країни впливає на  розвиток бізнесу вкрай негативно.  Підприємницька діяльність не  може повноцінно розвиватися  за відсутності або недосконалості  законів, що її регулюють.

2.Адміністративні бар'єри.  Велика кількість законів, нормативних  актів, інструкцій заплутує підприємців;  крім того, підприємства піддаються  частим і безпідставним перевіркам  із боку різноманітних державних  органів.

3.Обмеженість внутрішнього  попиту і наявність кризи збуту  на внутрішньому ринку. Малий  бізнес постійно втрачає головних  споживачів своєї продукції внаслідок  погіршення рівня заможності  населення, зменшення прибутків  громадян.

4.Недостатня державна  підтримка. На сьогодні в Україні  ще не склалася ефективна система  державної підтримки і захисти  малого підприємництва. Механізм  фінансування і кредитування, інформаційне  і консультаційного забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

5.Низька інвестиційна  активність унаслідок нестабільності  економіки.

6.Неразвиненість інфраструктури. Роль об'єктів інфраструктури  в розвитку малого бізнесу  дуже незначна. Між різноманітними  організаціями підтримки МП і  підприємствами ще не налагоджені  ефективне співробітництво й  обмін інформацією.

7.Тіньова економіка. Найчастіше  МП є змушеними учасниками  тіньової економіки, котрих туди  «заганяє» податковий тиск, державна  бюрократія, тощо.

8.Неефективна приватизація. Процес малої приватизації, що  мав місце в нашій країні, був  підпорядкований багатьом обмеженням. У результаті, при повторному  ринку приватизаційних об'єктів,  що не функціонує, багато підприємств  знаходяться в руках тих, хто  не в змозі ними управляти,  але не може їх продати.

9.Неразвиненість ринку  нерухомості. Малим підприємствам  катастрофічно не вистачає офісних  помешкань. Орендна плата дуже  висока, правила оренди заплутані;  у багатьох випадках об'єкт  не дозволяють приватизувати  разом із помешканням.

Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі:

–   засіб і час  виникнення;

–   форма власності;

• фінансові можливості підприємства;
• асортимент продукції, її якість і попит на її;
• обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру;
• кадрову політику;
• можливість доступу до комерційної інформації;
• ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення  в Україні, подібні з умовами  і чинниками здійснення підприємницької  діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис. Очевидно, що в умовах, що призводять західних спеціалістів у страхітливість і, на жаль, сприйманих українськими як щось належне і неминуче, по всіх законах ні підприємництво, ні ринкова інфраструктура працювати не може. Але до загального подиву, вони не тільки виживають, але і функціонують, не дивлячись на всі перешкоди. Це робить честь вітчизняним підприємцям, загартованим у важких умовах, але ніяк не може служити виправданням керівним органам. Очевидно, що так продовжуватися не може, і, якщо не почати термінових дій, підприємництва (так само як і ринкові інфраструктури) або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку, перетворивши Україну в країну корупції і мафії.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

 

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну,у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг.Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів,що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об’єктивними умовами  інсування і функціонування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.