Формування інфраструктури ринку в Україні

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сутність та функції  ринкової інфраструктури

РОЗДІЛ 2. Основні компоненти ринкової інфраструктури, зміст її діяльності

РОЗДІЛ 3. Проблеми формування ринкової інфраструктури в Україні  та перспективи їх розв’язання

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогрессом суспільства.

Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично  діючий, саморегульований механізм —  це абстракція, яка деякою мірою  відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку  в промислових розвинутих країнах  визначається широким арсеналом  перевірених часом і господарською  практикою законодавчих і моральних  норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю  керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної  самодіяльності людини.

Звичайно, Україна, як нова  самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи  має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних,географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Однак складність завдання полягає в тому, що немає у свті аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних творення товарів і їхнє доведення до споживачів. Останнє потребує організації сфери обертання товарів.  Інфраструктура ринку - це сукупність інститутів, що забезпечують обертання різноманітних товарів.  Обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їхніх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури.

Актуальність даної теми зумовлена важливістю впливу та ролі сучасної ринкової інфраструктури на ефективність ринкових перетворень, подальше зростання конкурентоспроможності товарів окремих галузей та національної економіки в цілому. Інфраструктура становить організаційний інструмент здійснення ринкового процесу і виконання функцій маркетингу.

Метою курсової роботи є  дослідження ринкової інфраструктури, розкриття її сутності та функцій, визначення проблем формування в Україні  та перспективи їх вирішення.

Для досягнення цієї мети у  роботі вирішується ряд завдань:

• визначити сутність та функції ринкової інфраструктури;
• охарактеризувати основні елементи ринкової інфраструктури;
• дослідити проблеми формування ринкової інфраструктури.

Об’єктом дослідження є інфраструктура ринку.

Предмет дослідження –  роль та місце ринкової інфраструктури в Україні.

При написанні курсової роботи нами були використані законодавчі  та нормативні документи, підручники, аналітичні статті, монографії, присвячені дослідженням ринкової інфраструктури.

Методологічною основою  дослідження є загальнонаукові  методи пізнання, зокрема, такі як: порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.

Курсова робота складається  зі вступу, основної частини, висновку, списку використаних джерел.

Основна частина складається  із трьох розділів. У першому розділі  “Сутність та функції ринкової інфраструктури” розглядаються сутність та основні функції ринкової інфраструктури.

У другому розділі “Основні компоненти ринкової інфраструктури, зміст її діяльності” детально розглядаються  елементи ринкової інфраструктури та їх характеристика.

У третьому розділі “Проблеми  формування ринкової інфраструктури в  Україні та перспективи їх розв’язання” ми розглядаємо проблеми формування ринкової інфраструктури в Україні  та можливі перспективи їх вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

 

Необхідною умовою дієвості ринкових відносин, нормального функціонування ринку є створення добре розвинутої ринкової інфраструктури. За рівнем її розвитку можна судити про ступінь  розвитку ринкових відносин в даній  країні.

Термін “інфракструктура” походить від лінгвінстичного значення латинських слів “infra” – нижче і “structura” – будова. Воно запозичено з військового лексикону, в якому під час другої світової війни термін “інфракструктура” використовували для визначення сукупності будинків, споруд і комунікацій, необхідних для організації системи постачання збройних сил, зокрема, для товарів і передачі повідомлень. І лише десь в 50-х роках термін почали використовувати в економічній літературі.

З розвитком науки та накопиченням досвіду було встановлено: чим вищий  рівень розвитку інфраструктури, тим  швидше і більше надходять інвестиції, робоча сила, прискорюється економічний  розвиток, зростає рівень життя населення. І навпаки, чим нижчий рівень розвитку інфраструктури, тим повільніше або  з великими витратами розвивається виробництво, тим важче життя  людей.

 Закономірною стала необхідність  першочергового розвитку інфраструктури  в нових регіонах. Спочатку будується  житло, дороги, інші елементи інфраструктури, а потім в регіоні виникають  об'єкти основного виробництва.  Інфраструктура стала засобом  політики.

 У сучасній  економічній літературі  існують різні трактування "ринкової  інфраструктури".

Найчастіше виділяють три групи  понять ринкової інфраструктури.

I  група. Ринкова інфраструктура  визначається як комплекс галузей,  підгалузей і сфер діяльності, головне завдання яких зводиться  до доведення товарів від виробництва  до споживачів.

II група. Ринкова інфраструктура  визначається як каркас ринку,  що являє собою розгалужену  і взаємозалежну  мережу  підприємств   і господарств для  обслуговування  процесів обміну і руху товару.

III група. Ринкова інфраструктура  визначається як сукупність технічних  засобів та устаткування, які  забезпечують ринкові процеси. 

 Ринкова інфраструктура значно  впливає на розвиток економіки  завдяки підвищенню ефективності  процесів товарного і грошового  обігу та надання суб'єктам  господарювання комплексу ринкових  послуг, що створюють сприятливі  умови для розвитку бізнесу. 

 Ринкова інфраструктура повинна  бути пропорційна рівню розвитку  виробництва на кожному етапі  розвитку суспільства. Сучасна  економіка вимагає наявності  потужних промислових і торгово-складських  комплексів, інформаційно-комерційних  мереж, високоефективних засобів  фінансово-кредитних розрахунків  тощо. Особливо важливе значення  ринкова інфраструктура має для  розміщення продуктивних сил  та економічного розвитку регіонів.

Отже, ринкова інфраструктура – це система підприємств і організацій , які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачальницько-збутові організації, пункти прокату та лізинги.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструктури ринку.

До організаційно-технічної  інфраструктури ринку належать товарні  біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й  брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжинірингові фірми, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації  підприємців і споживачів, транспортні  комунікації і засоби оперативного зв’язку.

Одні з цих установ  покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги (ярмарки, біржі, виставки, центри), інші – беруть на себе функції загальної координації ринкових зв’язків, представляють інтереси своїх членів на регіональному, державному та міжнародному рівнях (асоціації, торгові й господарські палати), треті – являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин (податкові інспекції, служби щодо контролю за цінами і стандартами, страховий нагляд тощо).

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові  й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших  громадських організацій. Це – всі  ті, хто здатен займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних  грошових ресурсів, перетворює їх у  кредити, а потім і в капіталовкладення. На практиці застосовується безліч варіантів  прибуткового використання цих коштів, коли, наприклад, фонди громадських  організацій передаються в позику комерційним банкам, інвестуються в  акції тощо. В ринковій економіці  кожна гривня, долар чи франк повсякчас  має працювати, перебувати в обігу, приносити прибуток. Фінансово-кредитна інфраструктура саме й забезпечує вирішення  цієї проблеми.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові  інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські  організації, спеціальні навчальні  заклади. Інститути та організації, що утворюють цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики  поведінки підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців, моделювання наслідків тих чи інших рішень, надання консультацій, улагодження конфліктів між партнерами, підготовкою економістів, менеджерів та фахівців з маркетингу.

Продуктом інфраструктури є посередницька послуга.  Послуга - це особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва.  Роблячи різноманітні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, заснування інфраструктури виконують ряд важливих функцій, серед яких можна виділити такі:

1. Доведення товару до безпосереднього споживача.  Інститути інфраструктури допомагають товару знайти свого споживача.  Важливо організувати виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію.  Спеціалізація на посередницьких операціях дозволяє скоротити час на реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, у більшому ступені врахувати запити споживачів.
2. Забезпечення зворотної зв'язок між виробництвом і споживанням.  Інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника (пропозиція товару), так і споживача (попит на нього).  Аналізуючи просування того або іншого товару на ринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів.
3. Перерозподіл ресурсів між різноманітними галузями й усередині них.  Ця функція забезпечується як через переорієнтування на випуск нової продукції, так і через обслуговування ринку цінних паперів.  Мінливий курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючи тим самим визначений рівень пропорційності в розвитку економіки.
4. Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу.  Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним підприємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підприємств.  У результаті формується ринок грошей, розширюються інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін.  Крім того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні заснування можуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній перерозподіл між галузями, пришвидшуючи або уповільнюючи темпи економічного росту.