Форми і види банківського кредитування

Головною проблемою стало  те, що гроші надавалися споживачам на

тривалий термін, але через  світову фінансову кризу іноземні банки спочатку

зробили жорсткішими умови  залучення кредитів в Україну, а  незабаром взагалі перестали  надавати кредити українським банкам [3]. Беручи до уваги статистичні дані НБУ [4] останніх років, стає помітним сповільнення темпів розвитку кредитування в Україні. У 2008 р. обсяги виданих кредитів становили 734 млрд грн у 2009 р. – 723 млрд грн у 2010 р., порівняно з 2009 р. обсяги наданих кредитів скоротилися на 7 млрд грн (рис. 1).

 

Рис. 1. Обсяги виданих кредитів в Україні  за 2008-2011 рр. [10]

На початку 2011 р. спостерігається  стабілізація кредитування в Україні. Це свідчить про загальну тенденцію до розширення кредитного ринку. Кредити надані банками на кінець лютого 2011 р. становили 739 млрд. грн., а темп їх приросту становив 4,3 % у річному обчисленні, порівняно з 3,1 % на кінець січня. Темпи приросту кредитів, наданих не фінансовим корпораціям, становили 11,5 % у річному обчисленні, а кредитів, наданих домашнім господарствам, – 10,5 %. При цьому темп приросту, наданих не фінансовим корпораціям у національній валюті, становив 16,9 % у річному обчисленні, а темп приросту кредитів, наданих домашнім господарствам у національній валюті, – 2,8 % у річному обчисленні. Темпи приросту кредитів, наданих домашнім господарствах і не фінансовим корпораціям у доларах США,

становили відповідно 15,1 % і 5,5 % у річному обчисленні [4]. Це свідчить про загальну тенденцію до розширення кредитного ринку.

Особливої уваги заслуговує надання банками кредитів за секторами

національної економіки. Банківське кредитування в Україні впливає на національну економіку. Але варто зауважити, що розвиток кредитних відносин зумовлений низкою проблем, основними з яких є: складна процедура отримання кредиту; чинник страху "життя в борг"; недостатня державна підтримка ринку кредитування; існуючі недоліки у сучасних системах оцінки кредитоспроможності позичальників; відсутність знань про процедуру отримання кредиту; відсутність майна під заставу; високі відсоткові ставки; відсутність чіткої законодавчої регламентації кредитних відносин; низький рівень довготермінового та інвестиційного кредитування.

З огляду на фінансову кризу  та значну девальвацію гривні наприкінці

2008 р. – на початку  2009 р., українці відчули значні  проблеми з поверненням

кредитних коштів. Разом  із тим, банкіри відмовилися від  ідеї дозволити своїм

боржникам гасити кредити  за старим курсом гривні. Тому перед  банківською

системою постала проблема неповернення кредитів.

Намагаючись вирішити проблему недостатності довготермінових ресурсів, комерційні банки зверталися за фінансовими ресурсами до зовнішніх

ринків (насамперед до банків з іноземним капіталом). Внаслідок  цього, значними темпами зростали суми зобов'язань українських банків перед нерезидентами, що свідчило про  зростання кредитного та валютного  ризиків у банківській системі, особливо під час здійснення кредитних  операцій з фізичними особами, а  це, своєю чергою, негативно вплинуло на виконання банками своїх зобов'язань перед клієнтами.

Не можна не погодитись з Л.Б. Євтухом [5], що для підвищення ефективності функціонування системи банківського кредитування потрібно:

● працівникам банку дотримуватись  встановлених стандартів кредитування,

інструкцій;

● забезпечувати високий  рівень професійної підготовки банківських  працівників;

● суворо дотримуватися  сторонами кредитування умов кредитного договору,

вчасно повідомляти про  зміни планів;

● для забезпечення надійного  повернення коштів власнику підприємства нести

особисту відповідальність за повернення кредиту;

● встановлювати довготермінову співпрацю між позичальником  та кредитором;

● вести загальнодержавний  офіційний реєстр виданих кредитів;

● приділяти більшу увагу  відбору інвестиційних проектів;

● комерційним банкам для  забезпечення реальних повернень позик  встановлювати плату за кредит з  урахуванням рівня рентабельності суб'єктів господарської діяльності.

Спираючись на зазначені  вище заходи, можна сподіватись на оздоровлення національної економіки найближчим часом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку форм банківського кредитування в Україні.

 

Сучасна банківська справа в Україні, в тому числі організація кредитування, перебуває на перехідному етапі. Це означає, що в практиці оформлення, видачі і погашення кредиту використовуються як старі, так і нові форми. В роботі банків є, наприклад, такі види кредиту, які були характерні для розподільної системи, і нема нових форм, властивих банківській системі ринкового типу. Через ці економічні відносини українські банки ще не можуть впровадити деяких позичкових рахунків, типових для західних банків. Інфляція, нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування , які захищають інтереси банку кредитора.

Різноманітні види кредитів, що надаються комерційними банками, призначені задовольнити потреби суспільства  в тимчасових коштах і вирішити його виробничі, споживчі проблеми, сприяти  розвиткові окремих чи всіх галузей  народного господарства, зробити  процес кредитування простішим і  менш ризиковим.

Але на сучасному етапі  розвитку української економіки  існує обмаль проблем, які перешкоджають  банкам надавати окремі види кредитів, сприяють зростанню частки небажаних  видів кредитів (прострочених, пролонгованих, безнадійних і т.д.), що погіршує ліквідність та платоспроможність банків.

Як було вже сказано  вище, одне з основних обмежень діяльності  українських комерційних банків на сучасному етапі - неможливість і  небажання комерційних банків проводити  довгострокове кредитування. Це пов'язано  з відсутністю довгих кредитних  ресурсів, відсутністю серйозних  позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією, великим  ризиком неповернення кредитів. 

Активному розвитку банківського кредитування населення, а відповідно – повноцінній реалізації установами функцій фінансових посередників в  масштабах країни, перешкоджає низка об’єктивних факторів, локалізація яких і буде формувати перспективи розвитку галузі.

Основними проблемами банківського кредитування є:

- брак кваліфікованого  персоналу, який здатен ефективно  працювати з клієнтами – фізичними  особами та дотримувати необхідних  вимог з надання роздрібних послуг;

- низький розвиток ринкової  інфраструктури кредитного ринку  в частині мережі представництв банківських установ;

- низький рівень культури  населення в аспекті користування банківськими послугами;

- невисокий рівень доходів  населення, що не дозволяє банкам  реалізовувати депозитні стратегії,  в результаті чого залишається  нереалізованим потенціал надання кредитних послуг.

Розглянемо актуальні  проблеми та перспективи розвитку споживчого кредитування в Україні.

Фахівцями НБУ було розроблено проект постанови, згідно з яким банки, що мають портфель споживчих кредитів, який перевищує певний рівень, були б зобов'язані дотримуватися більш  високих вимог по нормативам, ніж  інші.  Отже, виникла ініціатива диференційованих нормативних вимог. Ця пропозиція була підтримана урядом, члени якого вважають темп зростання споживчого кредитування не бажаним і навіть небезпечними, як для платіжного балансу України, так і для добробуту громадян в очікуванні нової хвилі кризи. В частині платіжного балансу погодитися з доводами є всі підстави, оскільки за рахунок споживчих кредитів наші громадяни переважно купують товари, які мають статус імпортних.

Такі перспективи подальшого розвитку ринку споживчого кредиту  не могли не залишитися без уваги  банкірів, загальна думка яких зводилася  до, м'яко кажучи, несхвалення. У відповідь  реакцією на ініціативу щодо введення обмежень стали заяви ТОП менеджерів банків про реорганізацію роздрібного  кредитного бізнесу з виділенням її в окреме ведення в форматі  дочірніх кредитних організацій, що не мають статусу банків. Створення  спеціалізованих фінансових компаній означало б виведення ринку з-під компетенцій Національного Банку.

У листопаді 2011 року проблемами споживчого кредитування зацікавився  Конституційний суд України. Результатом  розгляду питань ринку стало рішення (від 10.11.2011 р.), згідно якого комерційні банки були позбавлені можливості підвищувати  ставки по кредитах, не дивлячись на те, що можливість таких дій була обумовлена в договорі кредитування. Також банки були позбавлені права  вимагати дострокового виконання кредитних  зобов'язань (погашення кредиту), якщо з боку позичальника були допущені незначні порушення. Рішенням було закрите  питання про передачу інформації про позичальників третім особам, тобто банки не можуть передавати таку інформацію навіть колекторським  копанням.

Особливо відзначимо мотивування  суду, оскільки вона містить ще одну проблему розвитку споживчого кредитування. Отже суд підкреслює, що держава  зобов'язана забезпечити баланс між публічним інтересом ефективного  перерозподілу грошових накопичень, інтересами банків й правами споживачів кредитів. Споживачам об'єктивно не вистачає знань для правильного  вибору товару (в даному випадку - кредиту) і для укладення договору про  придбання такого товару (кредиту). Саме тому мета держави - забезпечити  захист інтересів слабшого - споживача  кредиту, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах[7].

Проект Закону №9593 «Про споживчий кредит» визначає вимоги до учасників кредитних відносин, інформації, яка повинна надаватися споживачеві до підписання договору, також ним регулюються питання оцінки кредитоспроможності позичальника, визначаються умови кредитного договору, його форма та порядок укладання.

Проектом запропоновано  закріпити право позичальника протягом чотирнадцяти днів з моменту передання  йому примірника договору відмовитися  повністю або частково від кредиту без пояснення причин.

В якості проблеми споживчого кредитування, Вищий господарський  суд зазначив недостатнє використання банками надані чинним законодавством широкі можливості контролю фінансового стану позичальників та оцінки ризиків, пов'язаних з реалізацією бізнес-проектів, на етапі прийняття рішення про видачу кредиту. Аналіз матеріалів судової практики показує, що при укладанні договорів банки не завжди дотримуються вимог Господарського кодексу в частині змісту кредитного договору, техніко-економічного обґрунтування кредитного заходу, наявності гарантій платоспроможності та забезпечення виконання зобов'язань за договором позички, контролю банку за використанням кредиту.

Наступна проблема - проблема якості кредитного споживчого портфеля. В березні 2012 року Національний банк визнав істотне зростання частки прострочених кредитів, яка в лютому 2012 року зросла на 0,2 процентного пункту - до 9,93% загальної суми виданих кредитів. Зупинимося детально на організаційних аспектах кредитування, безпосередньо  пов'язаних з виникненням проблемної заборгованості.

Основні ризики, які супроводжують  існування окремого кредиту або  в цілому портфеля кредитів, оцінюються на момент видачі кредиту фізичній особі. Для оптимізації таких  ризиків співробітники банку  використовують широкий набір засобів, починаючи зі співбесіди, закінчуючи оцінкою платоспроможності клієнта. Кожна дія співробітників банку  до видачі кредиту може мати вирішальне значення в прийнятті позитивного рішення з приводу кредиту.

На перший погляд, банку  достатньо звернутися в бюро кредитних  історій і визначити претендента  на кредит, за яким вже числиться  кілька позик. Але на практиці позичальникові нескладно буває отримати два, а  то й кілька кредитів одночасно.

Бюро кредитних історій - організація, що збирає інформацію про  виконання клієнтами фінансових установ своїх грошових зобов'язань. У багатьох розвинених країнах, наприклад  в США, кредитна історія - невід'ємний  атрибут соціального успіху. При  її відсутності важко буде не тільки отримати кредит (позичальникові доведеться або вносити великий депозит, або платити завищені відсотки), але навіть зняти квартиру.

У реальному житті кредитні бюро не завжди справляються з покладеною на них місією. За оцінками експертів  близько 12% позичальників, які отримали кредит готівкою, беруть одночасно  по кілька позик в різних кредитних  установах. Це досить високий показник, який багато говорить про ризикованість даного ринку.

Крім того, навіть якщо всі  банки, в які звертається позичальник, користуються послугами одного й  того ж бюро, це не завжди стане перешкодою для видачі кредитів протягом одного або декількох днів. Основна проблема полягає в тому, що більшість фінансових установ оновлює інформацію, передану в бюро кредитних історій не частіше, ніж раз на місяць. Тому у позичальника існує принципова можливість взяти  кілька кредитів протягом двох-трьох  днів відразу в декількох кредитних установах.

Таким чином, в такий неоперативності  оновлення інформації в кредитних  бюро є переваги: позичальник з  невеликим розміром офіційного доходу, якому в одному банку не дадуть великий кредит, може все одно отримати необхідну суму в різних установах. Однак при більш детальному розгляді така ситуація таїть у собі небезпеку  не тільки для банків, але і для самого позичальника.