Фондовий ринок в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Акції приватизованих підприємств  на сьогодні - це швидко зростаючий сегмент  ринку. Основна маса акцій  приватизованих підприємств розміщається за приватизаційні сертифікати серед трудового колективу, менша частина попадає  на сертифікатні аукціони й вже зовсім маленька частка попадає на  вторинний ринок. За акції перспективних  і  дохідних підприємств іде дійсна  боротьба серед інвесторів.

З погляду якісного складу інвесторів можна  розділити на три групи. У першу групу входять великі  покупці, що володіють солідним грошовим потенціалом, що бажають  або поповнити  свій фондовий портфель  акціями  солідних  підприємств, або одержати контроль над цими  ж  підприємствами, намагаючись скупити контрольний пакет. Цікавлять такого інвестора насамперед  підприємства з високим експортним потенціалом і солідними економічними показниками.

До другої групи можна віднести вітчизняних посередників  -брокерські контори. Ці купують як на замовлення, так й у  свій фондовий портфель. Орієнтація в основному та  ж,  обмеження тільки в засобах. Купувати акції підприємств  для  фондових спекуляцій сьогодні не має змісту, оскільки нинішній етап - скоріше,  етап  скупки,  чим  обігу  цінних  паперів,  але  надалі той, хто запасся непоганими акціями, однаково виявиться у виграші. Звідси й орієнтація брокерських контор.

Третю групу покупців  становлять  представники  самих приватизованих підприємств або пов'язаних з ними  структур. Тут ціль проста - спробувати роздобути контрольний  пакет акцій свого підприємства, підкупивши  на  аукціоні  відсутні акції практично задурно, тобто по номіналі. Що стосується кількісного складу покупців, те  тут явно  переважає  вітчизняний  інвестор,  в  основному   із третьої, менше - із  другої  групи[11, c.12-15].

Облігація - цінний папір, що засвідчує  внесення її  власником коштів і  підтверджуюче зобов'язання  відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного  папера  в передбачений у ній строк з виплатою  фіксований  відсоток (якщо інше не передбачене умовами випуску). Випускаються облігації наступних видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами  всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями  підприємств, акціонерними й іншими суспільствами й не дають  їхнім власникам права на участь у керуванні. Облігації можуть випускатися  іменними  й  на  пред'явника, процентними й безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх республіканських і місцевих  позик  випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій  є  вказівка товару (послуг), під яким вони випускаються. Для облігацій розрізняють: загальну або номінальну ціну. Вона надрукована на самій облігації й служить як база при подальших  перерахуваннях і при нарахуванні відсотків;  викупну ціну, що може  збігатися,  а  може  відрізнятися від номінальної залежно від умов позики. По  ній облігація викуповується (погашається) емітентом по витіканню строку позики; ринкову ціну, обумовлену умовами самої позики й  ситуацією, що зложилася в цей момент на ринку облігацій; курс, значення ринкової ціни, виражене  у  відсотках  до номіналу.

По терміну дії облігації  діляться на:

- короткострокові - від 1 до 3 років;

- середньострокові - від 3 до 7 років;

- довгострокові - від 7 до 30 років;

- безстрокові - виплата відсотків   виробляється  невиразно довго,  і, таким чином, відшкодовується  сума,  витрачена на покупку такої облігації. Нестабільність процентних ставок викликала появу  облігацій із плаваючою ставкою. Дохід по  такій  облігації виплачується у відповідності із середньою  базисною  ставкою  позичкового відсотка за певний строк.

Корінна відмінність ринку ОВГЗ і  муніципальних  облігацій  від  інших сегментів фондового ринку  України - у його  прозорості: інформація загальнодоступна, порядок розміщення, виплати відсотків, податкові пільги - все відомо. Інше не менш важлива відмінність - інвесторами на даному ринку  є  винятково  юридичні  особи, причому здебільшого - банки.  Тому  ринок  цей  специфічний, відособлений, має своє коло клієнтів і на даному етапі  дрібному інвесторові практично недоступний.

Торгівля ОВГЗ здійснюється як на  первинному  (аукціоні) так і на вторинному ринках. Прибутковість по облігація варіюється залежно від терміновості цінного  папера  (облігації  бувають 3-, 6- і 9- місячні), траншу (першої або другого), дати розміщення й т.д[12, c.15-21].

Ринок облігацій складається  з таких сегментів: ринку суверенних, муніципальних, корпоративних облігацій, що поділяються на внутрішній та зовнішній  ринки.

Ринок облігацій в  Україні складається з внутрішнього та зовнішнього сегментів. Так саме, як й у Росії розвиненіший зовнішній ринок. Загальний обсяг ринку облігацій становить 3 970,3 млн. діл. (3410 млн. дол. зовнішній ринок та 560,3 млн. діл. - внутрішній).

На внутрішньому ринку  обсяг державних цінних паперів  в обігу за мінусом тихнув, які  перебувають у портфелі Національного банку України, становить 373 млн. діл.

Обсяг випуску суверенних єврооблігацій на кінець 2003 долі становив З 000 млн. діл., муніципальних та корпоративних  єврооблігацій 150 млн. дол. та 260 млн. дол. відповідно.

Обсяг ринку корпоративних облігацій на кінець 2003 долі (без так званих технічних випусків) становив 158,8 млн. діл. (846 млн. грн.). Ринок корпоративних облігацій в Україні постійно зростає, проте не дуже швидко. Зокрема на кінець 2002 долі обсяг цього ринку був 740 млн. грн. За 2003 рік збільшення відбулося на 106 млн. грн. Зростання спостерігається й в 2004 році.

Щоб докладніше охарактеризувати стан ринку облігацій в Україні, розглянемо обсяг торгів облігаціями  на Першій фондовій торговельній системі (ПФТС), яка сьогодні є лідером організованого ринку України. Головною особливістю 2004-го та початку 2005 долі в ПФТС стало значне зростання ринку корпоративних облігацій та істотне зменшення кількості угод з державними цінними паперами. Зменшення угод з державними цінними паперами пов'язане з тім, шо Міністерство фінансів змінило пріоритети боргової політики, переорієнтувавшись на зовнішні позики, а також - негативна прибутковість державних цінних паперів, що призвела до втрати інтересу учасників ринку до них. Корпоративні цінні папери на українському фондовому ринку представлені переважливо акціями й облігаціями. Операції з акціями непопулярні через низьку ліквідність, тому на фондовому ринку значно зросла частка операцій з корпоративними облігаціями.

Корпоративні облігації є найефективнішим інструментом для довгострокового фінансування й ефективним джерелом фінансування поточних чи перспективних проектів підприємства. Смороду характеризуються такими особливостями:

-  різними термінами  випуску - від кількох місяців  до 3-5 років у перспективі;

- вартість залучення  коштів з використанням облігацій  є, як правило, нижчою, ніж ставки  за кредитами банків;

- підприємство, розміщуючи  облігації, формує позитивний  імідж позичальника серед широкого  кола потенційних інвесторів;

—  випуск облігацій може не потребувати забезпечення⁴. Корпоративні облігації дають змогу підприємству оперативно керувати

своєю заборгованістю, оскільки підприємство має можливість достроково викуповувати свої облігації та диверсифікувати  заборгованості серед багатьох кредиторів під година їхнього випуску.

Таким чином, упродовж 2005 долі відбувався інтенсивний розвиток сектору корпоративних облігацій  як складової фондового ринку.

Обсяги торі ів корпоративними облігаціями в 2006 році збільшилися  маііже утричі (до 380 млн. діл.), сягнувши 63% усіх торгів на ринку. Головними інвесторами на ринку облігацій є комерційні банки, алі росту також частка інвесторів-нерезидентів. їхня прибутковість в 2006 році зупинила зниження й наприкінці долі встаноі ємісії на рівні 16-22% (переважливо 18%). Кількість емісій збільшилася до 167 і зростає й далі[13,c.123-126].

Вексель - цінний папір, що засвідчує безумовне  грошове  зобов'язання векселедавця сплатити після  настання  строку певну суму грошей власникові векселя  (векселедержателеві).

Випускаються наступні види векселів: простий, переказний.

 

2.2 Інститути фондового  ринку

Інститути фондового  ринку- юридичні  особи, що  здійснюють наступні функції: посередницьку діяльність, організацію випуску цінних паперів  і видачу гарантій по їхньому розміщенню на користь третіх осіб; випуск акцій з метою  мобілізації  коштів інвесторів й їхніх вкладень у цінні папери;  надання консультаційних послуг з випуску й обігу цінних  паперів.

Основними інститутами  централізованого біржового ринку  на Україні є: фондова  біржа,  центральний  депозитарій, кліринговий банк, брокерські контори,  банки,  інвестиційні фонди й компанії, довірчі товариства, емітенти цінних паперів.

Центральний депозитарій  цінних паперів - сховище паперів, де ведеться їхній облік, заощадження й фіксуються переміщення від  одного власника до іншого.

Кліринговий банк здійснює  платежі  по  всіх  операціях (угодам), що відбуваються на ринку. Поряд із централізованим біржовим ринком  в  Україні  функціонує позабіржовий ринок цінних паперів. Його  інфраструктуру становлять інвестиційні фонди, інвестиційні  компанії, довірчі товариства, холдингові фірми,  страхові компанії й інші юридичні особи.

Центральне місце в інфраструктурі фондового ринку завжди належало й залишається за фондовою біржею[14, c. 34-37].

В економічно розвитий країні фондові  біржі створюють певну систему: або моносистему, у якій провідну роль зіграє одна з бірж, або полісистему, представлену декількома більшими біржами. І, звичайно, є проміжна форма, як, наприклад, біржова система США, де лідером є Нью-Йоркська фондова біржа, під егідою якої впевнено себе відчувають регіональні фондові біржі.

В Україні йде процес становлення  біржової торгівлі, відпрацювання найбільш ефективних форм діяльності стабільної й авторитетної фондової установи. Формування централізованого фондового ринку почалося ще в 1991 р., коли була зареєстрована Українська фондова біржа. Протягом майже п'яти років УФБ залишалася єдиною в країні фондовою біржею. При ній був створений Центральний депозитарій цінних паперів, а роль Клірингового банку виконував один з комерційних банків. Так була створена й працювала на досить високому рівні централізована модель, що повністю задовольняла потреби українського ринку. Але в 1993 р. провідні компанії затвердили рішення про організації ще однієї фондової біржі - Київської міжнародної. Не можна  сказати, що причиною її створення стали вирослі потреби ринку, скоріше малася на увазі ціль лише ліквідувати монополію УФБ. Отже, це вже не був природний шлях ринкового розвитку, коли попит породжує пропозиція.

Організацію третьої фондової біржі  ініціювала Київська обласна державна адміністрація. На жаль, і це не визначалося  ринковою потребою - засновники керувалися уявним поданням, відповідно до якого  вискоіндустріальному регіоні потрібна власна біржа, і не враховували факторів своєчасності й реального попиту на біржові послуги.

На таких же принципах у липні 1998 р. була створена ще одна регіональна  фондова біржа - Придніпровська в  місті Дніпропетровськ.

Українську міжбанківську валютну біржу треба розглядати окремо, оскільки, по-перше, вона валютна, і тільки по-друге - фондова. Біржа зареєстрована в 1993 р., а півтора року через одержала свідчення про реєстрації як фондова, має філії, необхідну технічну базу й досить великий досвід торгівлі облігаціями внутрішньої державної позики. Це робить її помітної серед інших фондових бірж[15,c. 22-24].

Що ж стосується нормативної  бази, те вперше правила роботи на біржі  були визначені в 1991 р. Законом України  ”Про цінні папери й фондову біржу”. Закон України ”Про державне регулювання фондового ринку України”, прийнятий 30.10.1996 р., визначив такі повноваження Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку:

- формування й забезпечення реалізації єдиної державної політики розвитку й функціонування фондового ринку в Україні;

- адаптація національного фондового ринку до міжнародних стандартів, державне регулювання й контроль за випуском цінних паперів в Україні;

- захист прав інвесторів й ін.

За період діяльності Комісія прийняла близько 200 нормативних документів, розпоряджень, пояснень із приводу регулювання діяльності на фондовому ринку. Така правова база благотворно впливає на розвиток ринку й дає можливість контролювати діяльність професійних учасників фондового ринку, забезпечуючи прозорість ринку[8].

 Консультативно-експертна рада  Комісії була створена 18 квітня 1997 р. після прийняття Закону України  ”Про державне регулювання фондового  ринку в Україні” за рішенням  Комісії. Рада є консультативним  органом, створеним з метою  формування державної політики на ринку цінних паперів і підготовки проектів законодавчих актів, які будуть сприяти розвитку й функціонуванню українського фондового ринку за міжнародними стандартами. Для рішення своїх завдань Рада залучає представників провідних наукових інститутів, саморегулюючі організації, професіоналів фондового ринку.

 Одним з напрямків розвитку  українського фондового ринку  є створення саморегулюючих організацій(СРО)  В 1997 р. їх було зареєстровано  три: Українські асоціації інвестиційного бізнесу, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Асоціація ”Позабіржова фондова торговельна система”. В 1998 р. комісія доповнила Положення про саморегулюючі організації фондового ринку, відповідно до якого статус СРО можуть одержувати й фондові біржі. З огляду на це, в 1998 р. зареєстрували як СРО не тільки новоутворену Асоціацію ”Південно-українська торгово-інформаційна”, а й УФБ і КГФБ.

Найбільш актуальна внутрішня  проблема, що турбує безпосередньо  співробітників бірж - це створення  Єдиної біржової системи України. Ідеологія такої моделі була закладена в Концепції розвитку Української фондової біржі ще в 1991 р., а в 1993 р. побачила мир авторська Концепція функціонування розвитку ринку капіталів в Україні, у якій пропонувалося розвивати ринок на основі централізації й прозорості, регулювання з боку держави. Ці самі ідеї закладені й в основу розробленої УФБ Концепції функціонування й розвитку фондового ринку України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України у квітні 1994 р. Розвитком останньої є постійна Концепція функціонування й розвитку фондового ринку України, затверджена у вересні 1995 р. постановою Верховної Ради України. Концепція підтримує моноідею Української фондової біржі. Відповідно  рекомендації ”Групи тридцяти” централізований фінансово-фондовий ринок України повинен складатися із трьох провідних елементів: єдиної національної фондової біржі; єдиного розрахункового банку (бажано, щоб його функцію виконував Національний банк), а також єдиного Центрального депозитарію. Фондова біржа є місцем котирування, проведення операцій із цінними паперами й висновку угод. Центральний депозитарій забезпечує обмін, переміщення цінних паперів і проведення розрахунків за операціями (угодами) у де матеріалізованому виді через комп'ютерну систему. Платежі за операції (угоди) проводяться через єдиний розрахунковий банк.