Фондовий ринок в Україні: проблеми та перспективи розвитку

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ФОНДОВОГО  РИНКУ В УКРАЇНІ 4

1.1 Законодавча база 4

1.2 Історія становлення  фондового ринку в Україні 6

РОЗДІЛ 2. ІНСТРУМЕНТИ ТА ІНСТИТУТИ  ФОНДОВОГО РИНКУ 9

2.1 Інструменти фондового  ринку 9

2.2 Інститути фондового  ринку 16

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ФОНДОВОГО  РИНКУ УКРАЇНИ

(СТАТИСТИЧНІ ДАНІ) 21

РОЗДІЛ 4. ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА – ІНФОРМАЦІЙНА ПРОЗОРІСТЬ

ФОНДОВОГО РИНКУ 33

ВИСНОВОК 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 38

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Основною метою даної роботи є розгляд  історії виникнення ринку цінних паперів в Україні, аналіз формування фондового ринку й реалізації його функцій, ознайомлення  з його інструментами, з особливостями, проблемами й перспективами становлення фондового ринку України.

Фондовий ринок являє собою  багатоаспектну соціально-економічну систему, за допомогою якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню  капіталу для інвестицій у виробничу  й  соціальну  сфери, структурній перебудові економіки, її реструктуризації, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту кожної людини шляхом володіння й вільного розпорядження цінними паперами, психологічної готовності  населення до ринкових відносин.

 Актуальність розгляду даного  питання  обумовлюється подальшим  розвитком реформ в Україні, появою все більшого числа акціонерних товариств, що випускають свої цінні  папери на фондовий ринок, подальше вдосконалювання  функціонування ринку цінних паперів.

 

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ФОНДОВОГО  РИНКУ В УКРАЇНІ

1.1 Законодавча база

В українського фондового ринку п'ятнадцятирічна історія розвитку.

Формування фондового  ринку на Україні зажадало розробки відповідної законодавчої бази. Розробка  законів, прийняття указів Президента,  декретів  Кабінету  Міністрів  й інших  нормативних  актів, що  забезпечують  функціонування фондового ринку, почалося в 1991 році й триває  по  сьогоднішній день. Були прийняті  закони  України,  Постанови Верховної Радий, Укази Президента, Постанови  Кабінету Міністрів й інших нормативних актів, а саме:

• Про приватизацію майна державних підприємств;
• Про приватизацію  невеликих  державних  підприємств;
• Про приватизаційні папери;
• Про оренду майна державних підприємств й організацій;
• Про іноземні інвестиції;
• Про обмеження монополізму  й  недопущенні  несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності;
• Про банкрутство;
• Про зовнішньоекономічну діяльність;
• Про інвестиційну діяльність;
• Про власність;
• Про цінні папери й фондову біржу;
• Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії;
• Про довірчі товариства.

 Робота над удосконалюванням законодавчої бази  триває й сьогодні для того, щоб привести їх до вимог світових стандартів[1].

Відповідно до статті 6 Закону України  «Про державне регулювання ринку  цінних паперів в Україні» Державна комісія з цінних паперів та фондового  ринку(ДКЦПФР) є державним органом, підпорядкованим Призиденту України й підзвітним Верховній Раді України.[2]

Згідно йз зазначеним Законом України  до найважливіших правових засідок  ДКЦПФР належить зокрема, здійснення державного регулювання ринку цінних паперів  й їх похідних, а також забезпечення рівних можливостей і захисту прав учасників та запобігання монополізації на вітчизняному ринку, його інтеграції в европейський та світовий фондові ринки.

Розроблені в ДКЦПФР в 1999 році «Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні в 2000 році» було затверджено Указом Президента України від 30.10.1999 долі № 1415.[3]

Майже через рік, на виконання доручення  Президента України від 28.09.2001 долі №1-14/1288 і доручень КМУ від 04.10.2001 долі № 1371/2до від 26.12.2001 ДКЦПФР розробила та своїм рішенням від 03.01.2002 долі №2 затвердила «Концепцію створення організованого ринку обігу цінних паперів високотехнологічних підприємств України».

В 2004 році ДКЦПФР разом з Національним депозитарієм України розробили  ще одну «Державну програму розвитку Національної депозитарної системи України», якові КМУ затвердивши своєю постановою від 21 грудня 2004 долі № 1707.[4]

З огляду на згаданий Закон України  та Положення про ДКЦПФР першим її завданням є :”...сприяння адаптації  національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів” . А в статтях 2 та 14 Закону Укрвїни «Про Національну депозитарну систему  та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» зазначено, що сферою діяльності цієї системи, зокрема, є стандартизація обліку цінних паперів та стандартизація уніфікації документообігу щодо операцій з цінними паперами і їх нумерації та встановлюється ДКЦПФР згідно з вимогами міхнародних стандартів. 

 

1.2 Історія становлення фондового  ринку в Україні

Становлення фондового ринку в Україні неможливо без активізації процесу соціально-економічних і політичних реформ. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаються незавершеними без створення конкурентноздатного фінансового сектора, здатного мобілізувати й надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.

Розвиток вітчизняного ринку має  свої характерні риси, пов'язані з  реформуванням форм власності в  суспільстві. У процесі приватизації з 1992 по 1998 р. понад 60,5 тис. підприємства змінили форму власності, у тому числі 9,5 тис. - шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства, що становить 16 відсотків від загальної кількості приватизованих суспільств в Україні [5, c. 73-78].

Фондовий ринок формується на даному етапі в Україні досить революційним шляхом, він - як складова частина фінансового ринку держави, не може уникнути різноманітних кризових ситуацій, які мають місце в економіці. Але, незважаючи на погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток. Менш, ніж за п'ять років, випуск цінних паперів збільшився в 47 разів. Причому, найбільша питома вага випуску цінних паперів приходиться  на акції приватизованих підприємств. Пояснення цьому - продовження процесів приватизації й корпоратизації державних підприємств: зараз в Україні налічується приблизно 35,5 тис. акціонерних товариств, з них - 23,5 тис. закритих. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з коштовних паперів і фондового ринку, становить майже двадцять мільярдів грн.[6, c.2-3] .

І все-таки таки більшість населення не має повного уявлення про ті права й можливості, які надає їм володіння часткою підприємства. Звідси й випливають певні протиріччя між акціонерами ( незначними пакетами, щонасамперед володіють, акцій) і вищим менеджментом, що призводять до частих порушень прав акціонерів (особливо в закритих акціонерних товариств). Щоб уникнути таких проблем, працівниками Державної комісії створена система розкриття інформації, впровадження нормативних документів щодо надання повної й достовірної інформації для акціонерів й інших інвесторів.

Тому що фондовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин із приводу  цінних паперів, те його регулювання  має як загальний, так і конкретний аспекти. Загальнообов'язкове регулювання - це правила, критерії, стандарти фондового ринку, установлені державними органами. Вони є обов'язковими як для всіх індивідуальних учасників, так і для самих державних органів.

Інституційно-правове регулювання  є обов'язковим лише для певних (конкретних) учасників фондового  ринку. Як приклад, можна привести ”Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі”, що є обов'язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі[7, c.27-28].

На ринку цінних паперів України  існують біржовий і позабіржовий сектор. Біржовий сектор регулюється фондовою біржею, позабіржовий сектор - асоціаціями дилерів із цінних паперів. На фондовій біржі котируються цінні папери самих визнаних компаній, що є показником солідності емітента. Тому процес обороту фондових цінностей може здійснюватися тільки із цінними паперами, які успішно пройшло біржову процедуру - лістинг, тобто допуск цінних паперів до обороту й коректування. У ст. 22 Закону України ”Про цінні папери й фондову біржу” зазначено: ”реєстрація випуску цінних паперів або інформація про випуск цінних паперів, що проводиться фінансовими органами, не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів”. Також трактується це й у статті 5 ”Порядку реєстрації випуску акцій підприємств й інформації про їхній випуск”. Процедура лістингу, зокрема, на Українській фондовій біржі, визначається Положенням про допуск у Договорі про підтримку лістингу між емітентом і фондовою біржею. Відповідно до цього Положення, лише державні цінні папери вносяться до біржового реєстру без проведення експертної оцінки (на основі офіційних умов їхнього випуску). У цьому випадку гарантом даних цінних паперів виступає сама держава[8].

Становлення цілісного й ефективного  фондового ринку в Україні  неможливе без наявності спеціальних  фінансових інститутів, які діють у сфері спеціального інвестування. Головна роль в обслуговуванні громадян при здійсненні ними інвестицій належить інвестиційним фондам й  інвестиційним компаніям.

Але існують певні проблеми, які  заважають діяльності інститутів інвестування, серед яких слід зазначити подвійне оподатковування доходів інвесторів, невизначеність деяких аспектів ведення бухгалтерського обліку, що іноді приводить до неправильного відображення фінансових результатів.[9]

 

РОЗДІЛ 2. ІНСТРУМЕНТИ ТА ІНСТИТУТИ  ФОНДОВОГО РИНКУ

2.1 Інструменти фондового  ринку.

Інструментами фондового ринку  є цінні папери. Цінні папери - грошові  документи,  які  засвідчують  право володіння або відносини  позики, визначають  взаємини між  їхньою особою, що випустила, і їхнім  власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивидентов або  відсотків, а також можливість передачі грошових  й  інших  прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть  бути  іменними  або  на  пред'явника. Іменні цінні  папери, якщо інше не передбачено якщо в них спеціально не зазначено, що вони не  підлягають передачі, передаються шляхом повного  індосаменту  (передатним записом, що засвідчує перехід прав по цінному  папері  до іншої особи). Цінні папери на пред'явника звертаються  вільно. Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення  платежів і кредитів.

В Україні  можуть  випускатися  й звертатися наступні види цінних паперів:

- акції;

- облігації;

- ощадні сертифікати;

- векселя;

- приватизаційні папери.

Акція - цінний папір без установленого  строку обігу, що засвідчує участь на паях у статутному фонді  акціонерного товариства, що підтверджує членство в  акціонерному  товаристві  й  право на участь у керуванні їм, що дає  право її  власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства[10, c. 34-36].

Акції можуть бути іменними й на  пред'явника,  привілейованими й  простими. Іменними є акції, оборот яких, а також  деякі додаткові реквізити фіксуються в спеціальній книзі  реєстрації акцій, що ведеться АТ. При покупці ким-небудь таких акцій покупцеві варто впевнитися в тім, що в книзі реєстрації акції перереєстровані на його ім'я. Без  цього новий власник акцій не зможе реалізувати свої права у відношенні АТ.

Придбання й відчуження акцій на подавця не  вимагають такої  процедури, і для АТ пред'явник  такої  акції  має всі права  й повноваженнями акціонера. Привілейовані  акції  дають  власникові  переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну  участь у розподілі майна акціонерного товариства у  випадку його ліквідації. Власники привілейованих  акцій  не  мають права брати участь у керуванні  акціонерним  товариством,  якщо інше не передбачено його уставом. Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у відсотках до їхньої номінальної вартості  щорічно  виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів виробляється в  розмірі,  зазначеному в акції, незалежно від  розміру  отриманого  суспільством прибутку у відповідному році. У тому випадку,  коли  прибуток відповідного року є недостатньої,  виплата  дивідендів по привілейованих акціях виробляється за  рахунок  резервного фонду. Основні акції, або акції першого випуску, мають  право голосу, але не дають гарантії на одержання девідента. Це звичайна форма акцій. Викуліровані акції. У цьому випадку мова йде про іменні акції. Це - особлива форма іменних акцій, і випускаються вони з метою довідатися, хто є акционе-ром і при необхідності виключити певну категорію  осіб із числа акціонерів. Акції без номінальної вартості. Ці акції  при  ліквідації суспільства гарантують  акціонерам  повернення  лише  певної частини наявних засобів суспільства, а не всієї номінальної вартості.

На сьогоднішній день вітчизняний фондовий ринок  представлений акціями всіляких венчурних компаній, банківськими  акціями й акціями приватизованих підприємств. Сьогодні ринок банківських акцій поки ще перебуває в  стадії становлення. Частка цінних паперів банків на ринку невелика, та й особою активності банків тут не спостерігається. Активна торгівля цими акціями (за невеликим  винятком) спостерігається лише на етапі розміщення емісії. Надійність цих паперів досить висока хоча б тому,  що  за  банківськими акціями існують "живі" гроші, за рахунок яких реально сформований статутний фонд. Однак, незважаючи на високу  надійність,  банківські  акції сьогодні не мають таку ж доступність. Прибутковість по цих цінних паперах  досить  непогана.  У середньому, банки, що виплачують  квартальні  або  піврічні дивіденди, орієнтуються на рівень інфляції,  що  дозволяє населенню, принаймні, зберегти свої гроші й  дістати невеликий прибуток. Однак, якщо  проаналізувати  показник  активів  банку, що доводяться на одну  акцію  (зрозуміло,  для благополучних банків), те можна прийти до висновку, що  потенціал банків  на фондовому ринку просто величезний. Зовсім інша справа - валютні сертифікати банків на пред'явника. Такі  папери  мають більші  переваги  в порівнянні з багатьма іншими видами цінних паперів. По-перше, це досить дохідні папери, тому що  їх  номінальна, а найчастіше й реальна вартість виражені  у  твердій валюті (звичайно в доларах). Інвестор  одержує  в  цьому випадку виграш не тільки за рахунок дивідендів і росту  курсової вартості, але також і за рахунок росту курсу долара. По-друге, сертифікати ці - на пред'явника,  тобто  операції купівлі-продажу не вимагають ніякої  додаткової  перереєстрації й можуть здійснюватися  практично  вільно,  що створює гарні передумови для  їхнього  активного обігу на фондовому ринку. По-третє, надійність такого роду  цінних  паперів забезпечується активами банку, що емітує їх, і якщо банк цей перебуває в благополучному фінансовому становищі,  то  інвесторам просто не про що хвилюватися. Таким чином, пред'явницькі валютні сертифікати на сьогодні - одна з найбільш перспективних цінних паперів для  дрібного й середнього інвестора.