На  фiнансовому ринку здійснюється як пряме, так i непряме фiнансування, яке передбачає участь фiнансових посередникiв у процесах перемiщення капiталiв вiд одних учасникiв ринку до iнших. При прямому фiнансуваннi iнвестори беруть на себе істотну частину ризикiв i зазнають значних витрат з оцiнювання фiнансових активiв та їх емітентів.[17]

2.3. Класифікація фінансових ринків.

   Наявнiсть  багатьох типiв фiнансових ринкiв  пов'язана з існуванням рiзних пiдходiв  до їх класифiкацiї. Розглянемо основні пiдходи, вiдповiдно, основні класифiкацiї фiнансових ринкiв.

   1. За умовами передачi фiнансових pecypciв в користування фiнансовий ринок подiляють на ринок позичкового i ринок акцiонерного капiталу. На ринку позичкового капiталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та пiд процент за допомогою боргових цiнних паперів або кредитних інструментів. На ринку акцiонерного капiталу кошти вкладаються на невизначений термін.

   2. За терміном обiгу фiнансових  активiв, що можуть бути в  обiгу на ринку, фiнансовий ринок  подiляють на грошовий ринок  та ринок капiталiв.

   На  грошовому ринку здiйснюється  короткострокове iнвестування коштiв. На цьому ринку перебувають в  обiгу фiнансовi активи, термін обiгу яких не перевищує одного року: короткострокові  казначейськi зобов'язання, ощаднi та депозитнi сертифiкати, векселi, різні види короткострокових облiгацiй тощо. Короткострокові цiннi папери на ринку грошей бiльш лiквiднi та характеризуються меншим коливанням цiн, нiж на ринку капiталiв, тому здiйснення iнвестицiй на грошовому ринку менш ризикове, нiж на ринку капiталiв.

   Ринок капiталiв призначений для довгострокового iнвестування коштiв в основний капiтал. На ринку капiталiв надаються  середньо- та довгостроковi кредити, перебувають в обiгу середні та довгостроковi борговi цiннi папери, а також iнструменти власностi - акції, для яких тepмін обiгу не встановлюється.

   3. 3алежно вiд того, чи новi фiнансовi активи пропонуються для продажу,  чи емітовані ранiше, фiнансовий ринок подiляють на первинний та вторинний. Первинний ринок, є ринком перших та повторних емiсiй, на якому здiйснюється початкове розмiщення фiнансових активiв серед інвесторів та початкове вкладення капiталу в piзнi галузi економiки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емiтенти цiнних паперiв i iнвестори.

   На  вторинному ринку мають обiг емітентовані ранiше фiнансовi активи. Операцiї на вторинному ринку не збiльшують загальної  кiлькостi фiнансових активiв i загального обсягу iнвестицiй в економіку. Важливi риси вторинного ринку - лiквiднiсть, можливiсть  поглинати значнi обсяги фiнансових активiв у короткий час при  незначних витратах на проведення операцiй. Як правило, вторинний ринок визначає цiни на первинному ринку.

   4. 3алежно вiд мiсця, де вiдбувається  торгiвля фiнансовими активами, розрiзняють бiржовий та позабiржовий ринки. Бiржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскiльки на ньому в бiльшостi випадків вiдбувається торгiвля емiтованими ранiше фiнансовими активами. На позабiржовому ринку дiють так званi торгово-iнформацiйнi системи. Учасники таких систем - фiнансовi посередники - мають змогу ознайомитись iз попитом-пропозицiєю на фiнансовi активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозицiї як их їх зацiкавлять.

   На  рiзних сегментах фiнансового ринку  бiржовий та позабiржовий ринки вiдiграють piзну роль. Торгiвля акцiями вiдбувається переважно на бiржовому ринку, а облiгацiями - на позабiржовому.

   5. Якщо взяти за характерну ознаку  для класифiкацiї поняття глобальностi, можна здiйснити подiл фiнансових  ринкiв на мiжнародний та нацiональнi. Останні, у свою чергу, можуть бути подiленi на ринки резидентiв та нерезидентiв.

   Учасниками  мiжнародного ринку виступають уряди, центральнi банки, фiнансовi iнститути, великi промисловi корпорацiї, а також  мiжнароднi фiнансовi iнститути та органiзацiї. Основними фiнансовими iнструментами, що мають обiг на мiжнародному ринку, є єврокредити, єврооблiгації, євроакції та похiднi фiнансовi iнструменти ф'ючерси, форварди, опцiони, свопи.[20]

   З точки зору цінообразування на фінансові  інструменти можуть бути виделені ринки:

   1)Ринок чистої конкуренції характеризується великою кількістю продавців (емітентів) та великою кількістю покупців (інвесторів). Ціна фінансового інструмента (наприклад, цінних паперів) регулюється ринком, окремий продавець або покупець не спроможний на неї впливати. Це міжнародний ринок акцій великих корпорацій.

   2)Ринок монополістичної конкуренції складається із багатьох продавців та покупців, здійснюючий угоди не по одній риночній ціні, а у широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін тлумачиться здібностю продавців запропонувати покупцям різні варіанти фінансових інструментів, відрізняючих один від одного характеристиками або супроводжуючими послугами.

   3)Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості продавців, дуже чутливі до політики цінообразування и маркетинговим стратегіям один одного.

   4) При чистій монополії на ринку усього один продавець. Державна монополія може за допомогою політики цін переслідувати усіляки цілі. У випадку регулюємої монополії держава дозволяє компанії встановлювати расцінки, забезпечуючи получення «справедливої норми прибутку».

   Однією  з основних особливостей фінансових ринків є необхідність взаємної довіри учасників ринку, стабільність політичної та економічної ситуації у країні.[27] 

Розділ 3. Передумови становлення та сучасний стан фондового ринку України

3.1. Передумови і механізм становлення українського ринку цінних паперів.

   Одним із сегментів фінансового  ринку виступає ринок цінних  паперів або фондовий ринок.  Це дуже важлива складова ринкової  економіки. В Україні, як і  в інших країнах з перехідною  економікою, оборот цінних паперів  стає однією з основних галузей  фінансової сфери, без якої  даремно сподіватися на нормальне  функціонування складового механізму  ринкової економіки. Реформування  власності супроводжується структурною  перебудовою народного господарства  і зумовлює створення фондового  ринку. В свою чергу, фондовий  ринок сприяє закріпленню результатів  цього реформування.

   Початком становлення ринку цінних  паперів України, можна вважати  1991 коли наша держава набула  статусу суверенної та незалежної  держави із підписанням Акту  незалежності. Формування ринку  починалося практично з нуля, тому що o6iг облігацій внутришніх позик колишнього Радянського Союзу  ринком цінних паперів у повному розумінні цього поняття назвати важко.

    До головних передумов становления українського ринку цінних паперів можна віднести [29]:

- політичне:  проголошення Украною політичної незалежності, прийняття Декларації та в серпні 1991 року Акту проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні результатами всенародного референдуму;

- економічні: перехід Украни на шлях ринкових перетворень, створення певної законодавчої бази для проведения економічних реформ;

• соціальні: поява i розширення недержавного сектора господарювання, комерційних структур, насамперед комерційних банків.  

   На теоретичному рівні з самого початку існувало дві концепції укранського ринку цінних паперів. Згідно з першою - ринок цінних паперів мав виникнути стихійно на первинному piвнi, а біржові торги мали розпочатися лише згодом. Тобто за основу бралася політика   "вільного" ринку, поява ж фондової бipжi очікувалася в кращому випадку через кілька років, після остаточного завершения процесу приватизації.

   Процес приватизації став основою  виникнення та розвитку первинного  ринку акцій. Тільки потім почався  розвиток біржового ринку цінних  паперів. Основним завданням процесу  приватизації було створення  умов для формування  та розвитку  підприємницької діяльності. З цією  метою відбувалося роздержавлення  власності і пошук нових власників.  Це обумовило створення нової  форми господарювання – акціонерних  товариств.

   Українська фондова біржа (УФБ)  є старішою фондовою біржею  України. Створена і зареєстрована КМУ восени 1991 року. Філії та брокерські контори працюють в ycix регіонах України. При бipжi був створений Центральний депозитарій цінних паперів i введена в дію система їх електронного обігу. В 1993 році УФБ виступила піонером грошової приватизації із застосуванням біржового механізму ціноутворення.

  На  сьогоднішній день Українська фондова біржа (УФБ) являє акціонерне товариство закритого типу, статутний фонд якого розподілений на 222 прості іменні акції, що розміщені виключно серед юридичних осіб. Має 5 філій на території України. В червні 1998 року отримала статус саморегульованої організації ринку цінних паперів.

   Важливим питанням організації  фондового ринку є його регулювання.   В рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою бipжою, на позабіржовому – асоціаціями ділерів з цінних паперів.                                                             

  В  Україні  функції інституту-регулятора  на біржовому фондовому ринку  виконують [21]: Державна комісія  з цінних паперів та фондового  ринку (ДКЦПФР), а також в межах  своїх повноважень Національний  банк України (НБУ), Міністерство  фінансів України (МФУ), Міністерство  економіки України, Фонд державного  майна, Антимонопольний комітет,  відповідні біржі та інші органи. А на позабіржовому – Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), ПФТС, Південно-українська торгова інформаційна система (ПТІС), Професійна асоціація реєстраторів та ділерів (ПАРД), Українська асоціація торговців цінними паперами  та ряд інших асоціацій. Зазначені два сектори фондового ринку i відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють один одного. Проте між ними існують i  певні розбіжності.                                                                    

  Поряд  існує конкретний аспект регулювання  – конкретні нормативні документи,  які впорядковують окремі аспекти  діяльності на ринку, наприклад,  котирування цінних паперів, реєстрація  емісії цінних паперів, ліцензування  діяльності. Котирування цінних  паперів на фондовій біржі  є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію i характеризує його як надійного  партнера. Звідси фондові біржі  традиційно встановлюють набагато  суворіші i більш досконалі процедури  допуску цінних паперів до  котирування, що полягають у  перевірці  господарського та  фінансового стану емітентів,  а також підвищені вимоги щодо  контролю за угодами, які укладаються  на 6ipжових торгах.

  Інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондового ринку мають виконувати схожі завдання з правового регулювання,  хоча кожний діє у своєї сфері. В той же час регулюючі заходи у кожній  з цих сфер фондового ринку мають доповнювати один одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від стану відповідного регулювання у секторах фондового ринку. Але слід зазначити, що у більшості країн світу у зв'язку з високим рівнем  організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку цінних паперів.  
 
 
 
 

3.2. ОБІГ ЦІННИХ ПАПЕРІВ НА РЦП УКРАЇНИ

   Згідно з Законом України "Про  цінні папери i фондову біржу" під цінними паперами розуміють “грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їx випустила, та їx власником i передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.

   Форми цінних паперів є дуже  різноманітними: це й окреми сертифікат, і запис у реєстрі, і запис  в угоді, і запис в комп’ютері. В узагальненому вигляді розрізняють  документарну форму цінних паперів  і бездокументарну [28]. Документарна  – це форма, за якої власник  встановлюється на підставі пред’явлення сертифіката, а в разі депонування такого – за записом у рахунках депо. Бездокументарна – форма, за якої власник встановлюється на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів або, у разі депонування цінних паперів, за записом у рахунках депо. Рахунок депо – це сукупність записів в облікових реєстрах хранителя цінних паперів – депозитарію, необхідна для виконання договору депо з депонентом.