Фінансова система ринкового господарства

Не існує окремо товарно-грошових відносин, які за своєю суттю є  ринковими, і власне виробничих відносин при пануванні ринкового середовища.

Товарне виробництво, а в наш  час ринкова економіка є матеріалізацією товарно-грошових відносин, що виступають суспільною формою розвитку продуктивних сил.

Перехід до ринкової економіки - це тривалий і багатогранний процес. Він зумовлюється такими чинниками, як приватна власність і форми господарювання, що відповідають їм.

Приватна власність в умовах соціальне орієнтованого ринкового господарства - це спосіб творення суспільних продуктивних сил на основі економічної свободи людини, реалізації її матеріального інтересу і господарської підприємливості. Вона ґрунтується на принципах: досягати успіхів завдяки своїм здібностям і розумному ризику, господарювати з прибутком. Відсутність приватної власності означає нічийність та безгосподарність. Саме через відсутність донедавна у вітчизняній економіці приватної власності та форм господарювання, що відповідають їй, суспільне виробництво не було включене в систему принципів і законів товарного господарства. Звідси економічно неефективне господарювання.

Вільне підприємництво - одна з  передумов ринкової економіки. Аналізуючи проблему підприємництва з точки зору політекономічної теорії, слід мати на увазі, що цей соціально-історичний феномен - не абстрактне поняття. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі.

Необхідним інститутом ринкового  господарства є гроші, їх кон-вертованість. Це кисень для ринкового організму. При наявності дієздатного грошового інструментарію в споживача з'являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника - реальний стимул інтенсивніше працювати, щоб багатіти, бо гроші - це багатство, а багатство - це гроші (А. Сміт).

Величезне значення для становлення  ринкового середовища мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе. Вільне ціноутворення - це пункт перехрещення попиту й пропозиції, неминуча самокорекція, реагування на інтереси споживача залежно від стану виробництва, економії витрат.

Перелік передумов формування ринкового  середовища можна значно продовжити, включивши, зокрема, стимулюючу податкову  політику, еквівалентні відносини в  сфері праці та найму робочої  сили, відкритість національних економік, орієнтацію їх на міжнародний поділ  праці, можливість світового обміну, зв'язки зі світовим ринком.

Перехід до ринкової економіки ні за яких обставин не може бути здійснений "кавалерійською атакою", цей процес не може бути легким і безболісним. При цьому треба взяти до уваги, що в сучасному світі з 170 країн ринкової економіки тільки понад 30 належать до багатих розвинутих країн.

Загальновизнаними ознаками товарного  виробництва, тобто ринкової економіки, є:

багатоукладність економіки, в  тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної  власності;

економічна відособленість, тобто  повна економічна самостійність  та економічна відповідальність товаровиробників;

панування еквівалентних, тобто економічно справедливих зв’язків і відносин між господарюючими суб'єктами;

реальна дієздатність товарно-грошового  інструментарію, і насамперед грошей, цін;

розвинутість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститутів, маркетингових служб, інформаційно-посередницьких та інших фірм.

Отже, ринкова економіка є тим середовищем, в якому потрібні умови конкурентного господарювання, тобто вільний доступ кожного члена суспільства до будь-яких видів економічної діяльності.

 

1.3.Суб'єкти ринкового господарства

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи;

юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність;

державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні  форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними

особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття суттєво  змінилася роль певних суб'єктів  господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. Основні переваги малих фірм такі:

незалежність дій, самостійність  і свобода при виборі та здійсненні господарського маневру;

індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кінцевого результату;

чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;

гнучка й оперативна адаптація  до ситуацій, що перманентне змінюються;

більш низькі управлінські витрати;

націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, підприємця нероздільно пов'язана з функціями виробника.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що залишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників - власників індивідуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

 

Розділ  2. Сутність фінансової системи ринкового господарства

2.1. Зміст, структура та  функції фінансової системи

Фінанси — одна з небагатьох економічних категорій, яку досліджують  майже всі напрями економічної  науки. Визначення фінансів як багатопланової категорії є стратегічним у їх вивченні. Найчастіше фінанси розглядаються через призму історичних, економічних і юридичних підходів.

Якщо історія не є актуальною без сучасності, то сучасність без історії просто незрозуміла. Проаналізувавши літературні джерела з історії фінансової науки, переконуємось, що теоретичні й прикладні розв'язання сучасних фінансових проблем базуються на висновках науки минулого. Так, ще в 1910 р. на значенні історії "чистої" фінансової науки наголошував російський вчений М. Фрідман. Він висвітлив фінансові ідеї, що найістотніше вплинули на розвиток науки і про які тривалий час дискутували представники різних наукових напрямів, політичних партій і економічних груп. На думку М. Фрідмана, таке подання найважливіших фінансових концепцій має сприяти відображенню об'єктивного погляду на фінансову дійсність і критичному ставленню до вчень.

Згідно з історичним підходом поняття "фінанси" є категорією історичною, що виникла разом з  появою держави і нерозривно пов'язана  з її існуванням та функціонуванням, визначає характер і мету певної історичної епохи. Історичну основу фінансів визнають усі наукові діячі у сфері фінансів.

Термін "фінанси" походить від  латинського finantiа, що в перекладі означає "дохід", "платіж". Спочатку цей термін вживався італійцями для характеристики руху грошей від одного власника або розпорядника до іншого. Згодом смислове навантаження терміна звузилося, і його застосовували для характеристики формування грошових надходжень до особистої каси монарха. З відокремленням державної казни від особистої власності монарха застосування цього терміна в міжнародній практиці пов'язують із системою грошових відносин у зв'язку з мобілізацією державою грошових ресурсів, необхідних для виконання нею своїх функцій: економічних, політичних, соціальних та ін.

У сучасних умовах фінанси  визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також: між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу.[5,c.476]

Сутність і зміст  фінансів визначають не стільки особливостями  товарно-грошових відносин, скільки  специфікою виробничих відносин за певного  суспільного ладу. Економічні відносини  є фінансовими відносинами. Сукупність фінансових відносин утворює фінансову  систему.

Фінансова система — сукупність форм, методів і цілей формування, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів господарської діяльності, населення. Фінансова система має складну структуру, її елементами є загальнодержавні фінанси, фінанси органів місцевого самоврядування, фінанси суб'єктів господарювання, фінанси громадських організацій, фінанси недержавних позабюджетних структур[14,c.530]. Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України. Її можна представити за схемою.

Об'єктивна необхідність фінансів. Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов'язане з існуванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби суб'єктів економіки (домогосподарств, підприємницького сектору та держави) у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.

Наявність різних потреб у  суб'єктів ринкового господарства зумовлює виникнення різних видів фінансових зв'язків.

До приватних фінансів подекуди відносять фінанси населення (домогосподарств, сім'ї). Це пов'язано з проблемою вивчення структури надходжень і витрат сімейного бюджету. Такий підхід потребує пояснення.

Фінанси домогосподарства — грошові відносини щодо формування та використання громадянами (членами сім'ї), які разом проживають і ведуть домашнє господарство, спільного грошового фонду, який називають сімейним бюджетом. Проблема фінансів домогосподарства теоретично осмислюється вітчизняною наукою і потребує подальшого розвитку. Сьогодні нам важливо зрозуміти, що кунівля- продаж товарів домогосподарствами явище обміну. Формування спільних грошових фондів та використання їх — сфера розподільчих (перерознодільчих відносин), яка і утворює фінанси.

Фінанси підприємств, установ  та організацій — система відносин між юридичними особами, між юридичними особами і державою, між юридичними і фізичними особами з приводу формування та використання певних грошових фондів (фінансових ресурсів). На цьому рівні формується переважна частка фінансових ресурсів країни.

Фінанси громадських об'єднань — система відносин між:

громадськими об'єднаннями  та їхніми членами;

щодо сплати членських  внесків, отримання різних виплат, надання  пільг;

за напрямами використання грошових фондів об'єднання;

громадськими об'єднаннями  і підприємствами, організаціями й установами (добровільні внески, пожертвування тощо);

між різними рівнями громадських  об'єднань;

між, громадськими об'єднаннями  і підвідомчими господарськими об'єднаннями.

Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов'язана з первинним і вторинним розподілом та використаним ВВІІ з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.

Риси фінансів:

набирають грошової (ненатуральної) форми;

носять розподільчий (нееквівалентний) характер, на відміну від обміну, якому властива еквівалентність;

розподіл ВВП і НД здійснюється через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу);

акумулюють і використовують фінансові засоби на безоплатній  основі.

Ознаки фінансових ресурсів (засобів):

виражають відносини власності;

перебувають у постійному русі;

мають особливі джерела формування;

відрізняються за напрямами  використання;