Фінансові інвестиції

•                      облігації місцевих позик;

•                      облігації підприємств;

•                      казначейські зобов'язання України;

•                      ощадні сертифікати;

•                      інвестиційні сертифікати;

•                      векселі;

•                      приватизаційні папери. [2, ст.39]

Розподіл зареєстрованих обсягів випусків цінних паперів в Україні у 2007 році:

Рис. 1.1. Розподіл зареєстрованих обсягів випусків цінних паперів у 2007 році

Відповідно до Закону України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р. приватизаційні папери — це особливий вид дер­жавних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підпри­ємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Існує три види приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, при­ватизаційні житлові чеки та приватизаційні земельні бони. Вони можуть бути лише іменними.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчення внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. [2, ст.40]

Для цілей обліку, аналізу й планування фінансові інвестиції групуються за окремими ознаками.

Придбані цінні папери залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві та ліквідності поділяють на довгострокові й поточні фінансові інвестиції (рис. 1.1).

Рис. 1.2. Види фінансових інвестицій

Поділ інвестицій на довгострокові та поточні не має чітко визначених законодавчих критеріїв, але таке розмежування вкладень на сьогодні суттєве, тому що вони по-різному відображаються в обліку й звітності. Поточні фінансові інвестиції — це інвестиції, які легко реалізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не перевищує одного року. В основному це інвестиції в легкореалізовані цінні папери. Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, що вкладені на термін більший за один рік у юридично самостійні підприємства заради можливого їх придбання, впливу на них або для одержання додаткового прибутку. Довгострокові інвестиції поділяються на:

♦ інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення;

♦ інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства;

♦ інвестиції в спільну діяльність зі створенням юридичної особи контрольними учасниками;

♦ інші фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції. Інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони:

― вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;

― характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

― мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців.

Як правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов’язань, а не для інвестиційних цілей.

Інші поточні фінансові інвестиції — це:

♦ інвестиції, терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів);

♦ інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства, які придбані та утримуються для продажу протягом 12 місяців;

♦ інвестиції у спільну діяльність, які придбані й утримуються з метою їх подальшого продажу протягом 12 місяців.

Залежно від видів придбаних паперів фінансові інвестиції також можна розподілити на дві групи: пайові (фінансові інвестиції, які надають право власності) та боргові (фінансові інвестиції, що не надають права власності) (рис. 1.2).

Рис. 1.3. Класифікація фінансових інвестицій

Інвестиції першої групи характеризуються тим, що вони:

♦ засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав;

♦ виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

♦ мають необмежений термін обігу;

♦ утримуються підприємством для отримання доходу за рахунок дивідендів або придбані з метою перепродажу чи отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

До другої групи належать інвестиції, які:

• мають боргову природу;

• виступають як боргові цінні папери (облігації);

• утримуються підприємством до їх погашення з метою отримання доходу у вигляді процентів або придбані для перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій;

• мають установлений термін обігу.

Сукупність різних цінних паперів, якими володіють інвестори, називається “портфелем інвестицій”. Порт­фель може бути сформований із цінних паперів одного типу (наприклад, облігації) або різних інвестиційних цінностей (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо).

Порівняно з портфелем реальних інвестиційних проектів, портфель цінних паперів має ряд позитивних моментів, а саме: можливість формування портфелю з великої кількості фінансових інструментів; вища ліквідність; більша можливість бути керованим. Разом із тим, недоліками є: високий рівень ризику, бо існує не інше ризик на дохід, але й ризик на весь інвестований капітал; відсутність мож­ливості впливати на рівень дохідності; низька інфляційна захищеність; обмежені можливості вибору окремих фінансових інструментів.

У зв'язку з цим, формування портфеля цінних паперів для більшості не інституціональних інвесторів є доцільним лише в тому випадку, якщо немає достатньо ефективних проектів реального інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективній реалізації. Що стосується інституціональних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування та банків, то для них формування ефективного та збалансованого портфеля має велике значення. [4,136].

Отже, під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери. Фінансова інвестиція передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

2.                  Методи оцінювання ефективності фінансового інвестування.

В системі управління інвестиціями оцінка їх ефективності один з найбільш трудомістких і відповідальних етапів. Від того, наскільки всебічно і об’єктивно проведена ця оцінка, залежать строки повернення вкладеного капіталу та розміри прибутку, що його отримає підприємство в майбутньому.

Оцінка фінансових вкладень здійснюється у двох випадках: при безпосередньому придбанні фінансових інвестицій та в разі складання фінансової звітності. Оцінка, що провадиться при безпосередньому придбанні фінансових інвестицій, називається первісною оцінкою; а та, що здійснюється в разі складання фінансової звітності — оцінкою на дату балансу.

Поточні та довгострокові інвестиції при безпосередньому придбанні оцінюються і відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, які були передані в оплату (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Первісна оцінка фінансових інвестицій

 Собівартість поточної та довгострокової фінансової інвестиції включає такі складові:

•  ціна її придбання;

•  можливі комісійні винагороди (винагороди фінансовим посередникам тощо);

•  податки, збори, обов’язкові платежі, які пов’язані з придбанням фінансової інвестиції;

•  суми мита, які сплачуються під час придбання (реєстрація договорів);

• інші можливі додаткові витрати.

Для того, щоб провести оцінку фінансових інвестицій на дату балансу (для відображення їх у фінансовій звітності) можна використовувати один із трьох методів:

1. Оцінка за справедливою вартістю;

2. Оцінка за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;

3. Оцінка за методом участі в капіталі.

Таблица 1

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу

Помилка в оцінці ефективності здатна викликати значні фінансові ризики та втрати. Об’єктивність такої оцінки значною мірою залежить від обґрунтованості таких прогнозних параметрів, як тривалість життєвого циклу проекту, норма дисконту та величина чистих грошових потоків, що генерується цим проектом.[6]

При розробці оптимальних фінансових рішень у конкретних ситуаці­ях інвестор повинен вміти оцінювати майбутню вартість інвестованих гро­шових коштів для розрахунків дохідності інвестиційних операцій.

Враховуючи значну тривалість інвестиційного процесу, на практиці зазвичай, порівнюється вартість грошей на початку їх інвестування з вартіс­тю грошей при їх поверненні у вигляді майбутнього прибутку.

Рух грошових потоків від поточної вартості до майбутньої називають комполдуванням. Рух вартості від майбутньої до поточної називають дисконтуванням.             

У процесі нарощування та дисконтування грошових потоків розгля­дають такі фактори:

                 поточна або теперішня вартість грошей (PV);

                 майбутня вартість грошей (FV);

                 кількість періодів (років) (п);

                 норма дохідності (річна відсоткова ставка) (r).[4, ст.123]

Оцінка майбутньої вартості грошових вкладень (FV), інвестованих на строк більше одного року (періоду) залежить від того, який процент (прос­тий чи складний) буде прийматися в розрахунках.

Прості відсотки, зазвичай, використовуються у короткострокових фінансових операціях. Базою для нарахування відсотків за певний період часу є початкова сума грошових коштів:

                            FV = PV + PV • r + ... + PV • r = PV • (1 + r • n)

У випадку, коли фінансова операція здійснюється у термін t днів про­тягом року, формула попередня матиме такий вигляд:

При використанні простого відсотку інвестор буде одержувати дохід (нарощувати капітал) тільки з суми початкових інвестицій протягом всього строку реалізації проекту.

При використанні складного відсотку, одержаний дохід періодично додається до суми початкових інвестицій. У результаті чого відсоток нара­ховується також з накопиченої у попередніх періодах суми відсоткових пла­тежів або будь-якого іншого виду доходу. Знаходження майбутньої вартості грошових коштів через t-період і при відомому значенні темпу їх приросту здійснюється за формулою:

                                          FVn = PV(l+r)

де PV - сума грошових коштів, інвестованих у період t=0;