Фінанси акціонерних товариств

Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального  доходу у виручці [12].

ПР=ПВ/ЛМЛ                                                             (2.11)

де ПР - поріг рентабельності;

ПВ - постійні витрати в собівартості реалізованої продукції;

ДМД - доля маржинального доходу у  виручці.

Після визначення порогу рентабельності визначають запас фінансової стійкості:

ЗФС - (В-ПР) / В * 100                                                (2.12)

де ЗФС - запас фінансової стійкості;

В - виручка.

Таблиця 2.4.

Розрахунок порогу рентабельності і запасу фінансової стійкості АТЗТ "Стальсервіс"

Показник	На початок 2001 р.	На кінець 2001 р.
Виручка від реалізації продукції за мінусом ПДВ, акцизів та ін., тис. грн.	195,5	239,5
Прибуток, тис.грн.	33,1	35,8
Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	162,4	203,7
Сума змінних витрат, тис. грн.	122,1	167,5
Сума постійних витрат, тис. грн.	40,3	36,2
Сума маржинального доходу, тис. грн.	73,4	72,0
Доля маржинального  доходу у виручці, %	37,54	30,06
Поріг рентабельності, тис. грн.	107,4	120,4
Запас фінансової стійкості:
тис. грн.	88,1	119,1
%	45,1	49,7

 

Як показує розрахунок (табл.2.4), на початок 2000 року необхідно було реалізувати продукції на суму 107,4 тис. грн. щоб покрити всі витрати. При такій виручці рентабельність дорівнює нулю. Фактично виручка склала 195,5 тис. грн., що вище порога на 88,1 тис. грн., або на 45,1%. Це і є запас фінансової стійкості. На кінець 2000 року запас фінансової стійкості збільшився, так як зменшилася доля постійних витрат у собівартості реалізованої продукції і збільшився прибуток.

Запас фінансової стійкості  достатньо великий (119,1 тис. грн.). виручка  ще може зменшитися на 49,7% і тільки тоді рентабельність буде дорівнювати нулю. Якщо ж виручка впаде ще нижче, тоді АТЗТ "Стальсервіс" стане збитковим, буде "проїдати" власний і залучений капітал і збанкрутує. Тому необхідно постійно слідкувати за запасом фінансової стійкості, з'ясовувати, наскільки близький чи далекий поріг рентабельності, нижче якого не повинна

опускатися виручка  товариства.

Залежність цих показників показана на рис.2.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.1. Визначення запасу фінансової стійкості АТЗТ "Стальсервіс"

По осі абсцис відкладається  об'єм реалізації продукції, по осі  ординат -постійні витрати, змінні і  прибуток. На перетині ліній виручки  і витрат - є поріг рентабельності. В цій точці виручка дорівнює витратам. Вище неї зона прибутку, нижче - зона збитків. Відрізок лінії виручки від цієї точки до верхньої і є запас фінансової стійкості.

В кінці необхідно  узагальнити всі результати аналізу  і зробити більш точний діагноз  фінансової стійкості акціонерного товариства, а також його прогноз  на перспективу. Слід розробити також конкретні міроприємства, які дозволять покращити фінансовий стан акціонерного товариства. Перш за все це міроприємства, направлені на збільшення виробництва і реалізації продукції, зниження собівартості, ріст прибутку і рентабельності, прискорення оборотності капіталу і більш повне і ефективне використання виробничого потенціалу акціонерного товариства.

 

 

ІІІ. Проблеми і перспективи формування фінансових ресурсів і оподаткування  в акціонерних товариствах та шляхи їх вирішення

 

3.1. Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом

 

Підприємство у формі  акціонерного товариства — найвигідніший  і найпоширеніший тип організації підприємства на Заході. Ця популярність грунтується на трьох важливих перевагах які корпорація має над власним ділом і товариством і обмеженою відповідальністю.

По перше, корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих  грошових сум шляхом реалізації акцій  серед населення.

По друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам.

По третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу.

Право власності на корпорацію засвідчується акціями акціонерного капіталу, які можуть вільно мати обіг, не впливаючи на саму корпорацію.

Рішення про випуск акцій  приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами  акціонерів акціонерного товариства (другий і подальші випуски). Воно оформляється протоколом. У протоколі рішення  про випуск акцій обов'язково мають бути:

найменування емітента і його місцезнаходження;

розмір статутного фонду  або вартість основних і оборотних  фондів емітента;

найменування контролюючого  органу і дані про розміщення раніше випущених у обіг цінних паперів;

мета випуску акцій;

зазначення категорій акцій;

загальна сума емісії та кількість акцій;

номінальна вартість акцій;

     кількість  учасників голосування та інше.

Додатковий випуск акти можливий утом, разі, коли всі раніше випущені акції  повністю сплачені за вартістю не нижче  від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства.

В Україні згідно із Законом  України [1] акціонер у строки, визначені  установчими зборами, але не пізніше  як через рік після реєстрації AT, зобов'язаний сплатити повну вартість акції (номінальну). Згідно із Законом України [1] додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної.

Взагалі концепцію номінальної  вартості було прийнято для захисту кредиторів шляхом визначення постійної суми капіталу, якої власники не могли вилучити протягом існування корпорації. Номінальна вартість ніяк не пов'язана з ринковою вартістю.

Початкова ідея щодо захисту  кредиторів виявилася помилковою. Сьогодні в західній практиці номінальна вартість тільки ідентифікує встановлений, або законний, капітал компанії (в інших випадках вона не має важливого значення).

Концепція номінальної  вартості виявилася неефективною у  захисті як кредиторів, так і акціонерів. Із цієї причини законодавство багатьох штатів США дозволяє акції без номінальної вартості. На акціях без номінальної вартості не проставляється вартість однієї акції за статутом. Ці акції можуть бути випущені за будь-якою ціною без знижки або надбавки. Акція без встановленого номіналу запобігає ототожнюванню номіналу акції з ринковою вартістю. Коли корпорація випускає акції без встановленого номіналу, законний (або встановлений) капітал визначається законом штату.

Термін "законний капітал" визнається законом кожного штату про корпорацію. Незважаючи на відмінності у законодавстві різних штатів, законний капітал розглядається як номінальна вартість акцій в обігу (якщо акції мають номінальну вартість), або як вартість, встановлена компанією, або як сума, за яку спочатку було продано акції (без номіналу).

Компанії можуть випускати  прості й привілейовані акції. Привілейовані  акції 

мають дивідендні та конверсійні  переваги, відсутність права голосу й переваги щодо активів. На привілейовані  акції дивіденди сплачуються за фіксованою ставкою.

Корпорація може випускати  кілька класів акцій з метою:

запровадження кращого  контролю;

емісія акцій без  права голосу;

залучення широкого кола інвесторів випуском різних акцій на спеціальних умовах.

Управління акціонерним капіталом грунтується на концепції джерел капіталу. Трьома основними джерелами акціонерного капіталу є:

внесений капітал (сплачений  капітал) - сума, інвестована акціонерами  через придбання акцій корпорації. Внесений капітал у свою чергу  складається із встановленого капіталу (номінальна або встановлена вартість, одержана від реалізації акти) і додатково внесеного капіталу (сума понад номінальну або встановлену вартість, одержана від реалізації);

нерозподілений дохід  — накопичена сума чистого доходу, зароблена з моменту організації корпорації, за вирахуванням остаточної суми дивідендів, сплачених корпорацією з моменту й організації;

нереалізований капітал.

Корпорація може випускати  акції для акціонерів, а потім  часто знову купувати їх, наприклад, для преміювання працівників, збільшення суми прибутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні компанією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав. Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (гроші та інше) корпорації зменшуються. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект.

Деякі компанії розв'язують проблему браку готівки позичаючи  гроші для стати дивідендів. Рада директорів може проголосувати за оголошення та сплату дивідендів у вигляді акцій замість грошей. Дивіденди, сплачеш акціями, — це безпечатний розподіл на пропорційній основі додаткових акцій власного акціонерного капіталу корпорації серед акціонерів. Дивіденди, сплачені акціями, як правило, складаються із простих акцій випущених для власників простих акцій. Пропорційна основа означає, що кожний акціонер одержує додаткові акції відповідно до процента акцій, якими він вже володіє. Завдяки цьому дивіденди, сплачені акціями, не змінюють пропорційної частки власності кожного акціонера, не призводять до розподілу будь яких активів (наприклад, грошей) корпорації серед акціонерів, а також не впливають на загальний акціонерний капітал корпорації емітента.

У компаній часто є  обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого доходу. Такі обмеження тимчасово вилучають певну суму нерозподіленого доходу із суми, яка могла б бути сплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів і використана в інший спосіб.

Обмеження нерозподіленого  доходу можуть бути добровільними або  вимішеними. Обмеження може накладатися  законом, наприклад, щодо акцій, випущених  і знову куплених компанією емітентом. Іноді керівництво підприємства або рада директорів може добровільно встановити обмеження на нерозподілений доход для розширення підприємства. Суми нерозподіленого доходу, обмеженого з цією метою, часто призначаються для інвестування в обладнання підприємств. Це обмеження може бути зняте керівництвом або радою директорів у будь-який момент.

Принцип повного розкриття  інформації вимагає, щоб обмеження  нерозподіленого доходу відображались у фінансових звітах.

Компанія також може вкладати кошти  в акції інших компаній, щоб  отримати прибуток від вільних коштів, впливати на рішення іншої компанії (конкурента) або контролювати її, підтримувати й розширювати діяльність через реалізацію нових товарів і послуг, знаходити вихід на нові ринки і шукати нові джерела постачання. Підприємство може отримати частку акціонерного капіталу іншої корпорації придбанням акцій в акціонерів за гроші (чи інші активи) або, якщо інвестором є корпорація,    обміном   певної    частки   власного   акціонерного  капіталу  на акції

іншої корпорації.

Якщо метою інвестиції є здобуття впливу або контролю, то купуються прості акції, бо вони мають право голосу.

Головною характеристикою  взаємовідносин між інвестором та компанією, в яку вкладається капітал, є  те, що компанія-інвестор може мати значний  вплив і контроль за операційною  й фінансовою політикою іншої компанії. Вплив і контроль залежать від кількості акцій із правом голосу, якими володіє компанія-інвестор у порівнянні із загальною кількістю випущених акцій компанії, в яку вкладається капітал.

Існує три методи оцінки й управління акціонерним капіталом залежно від рівня власності:

метод вартості застосовується, якщо компанія-інвестор не має значного впливу (володіє менше ніж 20% акцій);

пайовий метод — при  значному впливі (від 20% до 50% акцій);

метод консолідованої звітності  — при повному контролі (понад 50% випущених акцій із правом голосу).

Пайовий метод повинен  використовуватися тоді, коли має  місце значний вплив (але не контроль). Пайовий метод визнає пропорційну  частку відображеного у звіті прибутку компанії, в яку вкладається капітал, як дохід інвестора. Дивіденди компанії, в котру вкладається капітал, розглядаються як повернення частини інвестицій. Коли компанія, в яку вкладається капітал, звітує про дохід, компанія-інвестор реєструє свою процентну частку (тобто пай) від доходу.