Фактори економічного зростання в Україні з 2010 року

      У країнах, що в травні 2003 p. стали членами ЄС, це починають розуміти. Але втрачене надолужити навряд чи вдасться. Ми не бачимо економічних передумов, реалізація яких забезпечить, скажімо, Польщі чи Угорщині, перебуваючи в системі ЄС, можливість розвивати власну економіку темпами, у 2-2,5 раза вищими, ніж це відбуватиметься у "старожилів" Євросоюзу. Це ще одне принципове застереження щодо української євроінтеграційної політики, яка має враховувати не тільки плюси, а й прорахунки країн Центральної Європи та Балтії, де період високих темпів зростання виявився занадто короткочасним. [4]

      Ще  одне принципове застереження. Ми маємо  подолати ілюзорні уявлення щодо можливості забезпечення постіндустріальної трансформації  української економіки вже на нинішньому етапі розвитку. Це чистої води романтизм. У дійсності повинно йтися про структурну відповідність утверджуваної інвестиційної моделі завданням реіндустріалізації виробничого потенціалу держави, перед здійсненням якої зупинилася радянська економіка. Цей етап перескочити неможливо. До того ж постіндустріальний етап розвитку вимагає, як мінімум, у 2-3 рази вищих параметрів ВВП на душу населення. Серйозні резерви індустріальної модернізації є основою потужного потенціалу зростання, який утримує українська економіка і який нині реалізується. Те, що за останні чотири роки обсяги машинобудування - основної галузі нашої економіки - подвоїлися (зросли на 107,1%, а за минулий рік - на 35,8%), є підтвердженням цього принципового висновку. [14]

      У даному разі йдеться про потенціал не тільки внутрішнього оновлення діючих виробничих потужностей, а й, що особливо важливо, задоволення відповідних потреб зовнішнього ринку. Країни постіндустріалізму такого сегмента економіки не мають. Вони його фактично ліквідували. Їхня спеціалізація - пост-індустріальна продукція. Однак країнам периферійної зони (а це - понад 4/5 всього населення Земної кулі), зокрема й країнам СНД, потрібна передусім продукція індустріального модернізму. Наш машинобудівний комплекс здатний працювати на те, щоб максимально заповнити відповідну нішу. Вступ нашої держави до СОТ може розширити такі можливості.

      На  аналогічну роль могла б претендувати і Росія. Але у неї, як вже зазначалося, формується зовсім інша модель зростання. Російські інвестиції концентруються у паливно-енергетичному комплексі. Машинобудівна галузь Росії розвивається в 2-2,5 раза нижчими темпами, ніж у нас. Невипадково частка продукції машинобудування у нашому експорті в Росію з кожним роком зростає. Нині вона сягнула 30%. Аналогічні тенденції спостерігаються і стосовно інших країн СНД. Україна поступово перетворюється в центр машинобудування на певній території. Цю тенденцію слід стимулювати відповідною державною політикою.

      Але все сказане не означає послаблення  уваги до високотехнологічних галузей, які мають досить вагомий потенціал. Лише в ракетно-космічній галузі Україна володіє 17 базовими технологіями з 22 відомих у світі. Маємо в своєму розпорядженні потужну фундаментальну науку, визнані в світі наукові школи з провідних напрямів сучасного науково-технічного прогресу. Звідси очевидно: [17]

      наша  економічна політика має будуватися на подвійній основі - на підтримці  індустріальної модернізації плюс на активному державному стимулюванні ви-сокотехнологічного потенціалу, який базується такою самою мірою на досить потужних пластах вітчизняної науки та нагромаджених знань. Однак у цілому необхідно виходити з того, що проблема утвердження постіндустріальних основ економічного процесу - це для України завдання на більш віддалену перспективу. Ми вважаємо, що в оцінці відповідних можливостей слід бути реалістами. До того ж постіндустріальний етап розвитку вимагає, як мінімум, у 2-3 рази вищого, ніж ми маємо, ВВП на одну людину.

 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

 

3.1. Сучасні моделі економічного зростання

     Вирішення проблем економічного зростання  передбачає застосування різних моделй економічного зростання.

     Батьком теорії економічного зростання вважають автора першої математичної моделі економічного зростання Роя Харода продовжувачем кеніціанської традиції.

     Сучасні моделі економічного зростання є  неокласичними (або спираються на неокласичні  традиції) [2]

     Неокласична модель економічного зростання –  теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.

     Неокласична модель економічного зростання, яка  була розроблена Робертом Солоу в 50-60-х рр.XXст. лауреатом Нобелівської.

     Ця  модель показує як три основні  фактори пропозиції, а саме капітал, праця, науково-технічний прогрес. Впливає  на обсяг виробництва тобто на економічне зростання. (Виробнича модель)

     Q = F(К,L),

     Q – загальний обсяг товарів і послуг, К – капітал, L – робоча сила.

     Виробництво – це інноваційна комбінація факторів економічного зростання. Солоу вводить  α і β , де α – це ефективність капіталу, β – ефективність праці.

     Характерною ознакою неокласичної теорії є застосування виробничої функції в аналізі статистичних даних які і характеризують процес економічного зростання для оцінки ролі окремих факторів виробництва. Пояснення економічного зростання лише двома чиниками капіталом і працею є досить реалістичними, але спрощеним оскільки економічне зростання не обмежується впливом змін капіталу і працею.

     Виробничі функції які лежать в основі сучасних теорій є математично складнішими  і видозміненими. Оскільки вони враховують такі фактори:

• Фактор заощадження (здатність перетворюватися в інвестиції, капітал)
• Вибуття капіталу: фізичне і моральне зношення капіталу.
• Ефективна амортизаційна політика яку проводить держава. На зміну старому має приходити новий капітал (не тільки гроші а й технології)
• Приріст населення
• Темпи технічного прогресу (кінцеві товари, товари, послуги, техніка)

    Всі ці фактори є екзогенними, тобто  зовнішніми. Тому в кінці ХХст. розгляд  даних зміних моделі Солоу привернув  увагу не тільки до екзогенних а  й до ендогенних

    Нові  теорії економічного зростання які зявилися в 80-х роках ХХст. передбачають позитивний ефект різних факторів економічного зростання які забезпечують для економіки джерело зростаючої віддачі. Зростаючу суспільну громадську віддачу дають згідно із поглядом Ромера витрати на наукові дослідження, а згідно зпоглядами Лукаса – на інвестиції в людський капітал. Модель Лукаса 1988 року є однією з перших спроб управління чиниками людського капіталу. Інвестиції в людський капітал повинні охоплювати інвестиції в освіту, охорону здоровя, підготовку людей до учаті у виробництві включно із пошуком необхідної інформації. [7]

    Економіка яка володіє більшими ресурсами  людського капіталу і вищим розвитком  науки буде мати в перспективі  кращі можливості до економічного зростання.

     У сучасних умовах теорія ендогенного зростання розвивається переважно емпірично. Існує нагальна потреба в розробці її теоретичної бази із чіткими передумовами, структурою та висновками з метою побудови максимально повного та значущого набору факторів, які пояснюють процес економічного зростання..

3.2. Особливості  та перспективи динаміки економічного

 

      Зростання ВВП в ІVкв. 2010 року становило 3% в річному вимірі та 1% до попереднього кварталу за виключенням сезонного фактору. Зростання відбулось як за рахунок покращення зовнішньоекономічної кон’юктури, так і за рахунок пожвавлення інвестиційної активності. Однак, негативний розрив ВВП в ІVкв. залишався майже на рівні ІІІ кварталу (-1.7% та -1.8% відповідно). Зростання ВВП за 2010 рік становило 4.2%.[24]

      Зростання цін на метали на світових ринках сприяло нарощеню обсягів виробництва металургії (+10.6% в річному вимірі) та, відповідно, експорту товарів та послуг (+5%). Високий зовнішній інвестиційний попит сприяв стабільно високим темпам зростання машинобудування (36.7% в ІVкварталі в річному вимірі) Як і в попередні періоди, стабільний внесок у приріст ВВП мали галузі, орієнтовані на внутрішній споживчий попит.

 
 
 
 
 
 
 
 

     Реальний  ВВП, зміна у %

Переглянувши  графік ми можемо побачити тенденденцію реального ВВП на протязі 2008-2010 років поквартально Як ми бачимо ВВП з ІV-го квартала 2008 року по ІV-й квартал 2009 року мав відємний приріст. [30]

      За підсумками 2010 року Україна посяде останнє місце в Європі з ВВП на душу населення

Відоме  британське видання «The Economist» надало свій прогноз економічного розвитку країн Європи в 2010 році. З 30 європейських держав Україна опинилася на останньому місці за очікуваним валовим внутрішнім продуктом на душу населення. Цей показник країни в 2010 році становитиме 6,4 тис. доларів. Це приблизно удвічі менше, ніж у Румунії - країні, яка посідає передостаннє місце (11,7 тис дол). І майже вдев'ятеро менше, ніж у Норвегії, яка і далі утримувати лідерство (56,7 тис дол). Ба більше, цей прогнозний показник для України істотно знижений порівняно з прогнозом на 2009 рік - 6,4 тис дол проти 8,2 тис дол. [29]

Очевидно, що така низхідна динаміка пов'язана  з песимістичними очікуваннями випуску  товарів і послуг, а також інфляцією  в Україні. Якщо прогноз дає різке  зниження ВВП з ПКС на душу населення, це однозначно свідчить про велику інфляцію.

Це підтверджує і прогноз The Economist. За даними експертів видання, Україна продовжить утримувати пальму першості за середньорічною інфляцією з-поміж 30 країн Європи. Аналітики чекають, що в 2010 році зростання споживчих цін в країні становитиме 12,2%.

ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС) дає змогу порівнювати показники  різних країн, приймаючи за базу для  розрахунку долари США. Калькуляція  проводиться так: береться кошик  товарів і послуг, який можна купити в США на певну суму. Потім визначається, скільки буде потрібно місцевої валюти для того, щоб придбати такий самий кошик. Після цього вартість кошиків порівнюється і розраховується коефіцієнт. Поділивши номінальний ВВП країни в місцевій валюті на коефіцієнт, визначається ВВП за ПКС. Експерти схиляються до думки, що цей показник об'єктивніший за порівняння ВВП на душу населення. [29]

Прогноз економічного розвитку країн Європи в 2011 році

Таблиця 3.1.

Країни ВВП за паритетом  купівельної спроможності, тис дол на людину Зростання ВВП, % Середня річна  інфляція, % Норвегія 56,7 1,4 1,7 Велика  Британія 34,7 0,6 2,3 Франція 34,3 0,9 0,9 Чехія 19,1 0,9 1,4 Польща  18,5 1,9 2,8 Угорщина 18,4 -1 4,2 Естонія 17,2 -3 0,2 Росія 15,3 2,5 9,4 Румунія 11,7 1 3,3 Україна 6,4 1 12,2

     В даний час реальний ВВП становить 4,5%. За оцінками НБУ в 2011та 2012 роках  реальний ВВП буде зростати на +/- 0,5%. Це можна переглянути в додатку 1, таблиця 3.2.. НБУ також робить на 2011 та 2012 роки  припущення. Це можна побачити у додатку 2 таблиця 3.3. [30]

      Також НБУ передбачає що буде проведена  така економічна політика:

• співпраця з МВФ (виконання критеріїв, орієнтирів та структурних маяків згідно Меморандуму), Світовим банком та Європейською комісією;
• підвищення тарифів на газ для населення 20% в квітні, 10% в червні 2011р., в 2012р. – на 10% кожного півроку до повного покриття собівартості;
• підвищення тарифів на оплення для населення 26% в квітні, 26% в жовтні 2011р., в 2012р. – на 10% кожного півроку до повного покриття собівартості;
• підвищення тарифів на електроенергію для населення 20% в квітні, 10% в червні 2011р., в 2012р. – на 10% кожного півроку до повного покриття собівартості;
• фінансування запланованих видатків на Євро – 2012 вповному обсязі через випуск ОВДП.