Еволюція грошей

Представники сучасних економічних теорій, що не визнають трудової природи вартості, по суті, зводять функцію міри вартості до таких рахункових одиниць. Представники ж трудової теорії вартості намагаються пояснити механізм цієї функції з позиції трудового походження вартості. Одні з них вважають, що нерозмінні знаки лише представляють в обігу золото, яке й виконує функцію міри вартості так, як це було в умовах золотого обігу. На думку других, у сучасних умовах змінився сам механізм формування трудової вартості товарів настільки, що вона може вимірюватися грошима без внутрішньої вартості. Треті вбачають вихід у тому, що, оскільки сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, через прирівнювання (обмін) їх до звичайних товарів можна забезпечити вимірювання вартості останніх. Жоден із цих підходів поки що не набув загального визнання. Проте останній із них здається нам найплодотворнішим.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його.

Гроші як міра вартості широко використовується як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.                                  [10,c.153]   

5.2. Функція засобу обігу. Засіб обігу – це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т – Г – Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т – Т. Участь в обміні грошей надає товарному метаморфозу принципово нову якість: він розпадається на два самостійні акти – продаж (Т – Г) і купівля (Г– Т), які можуть відокремлюватися в просторі і в часі. За бартерного обміну відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей досягають обидва учасники операції – кожний з них отримує потрібну споживну вартість. У метаморфозі Т – Г – Т продаж ( Т – Г ) не означає досягнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, у чому криється абстрактна можливість кризи збуту.

Разом з тим розрив товарного метаморфозу завдяки грошам на два самостійні акти має велике позитивне значення для розвитку обміну й економіки взагалі.

По-перше, відкривається можливість затримувати гроші і нагромаджувати вартість в її абсолютній формі, що розширює цілі виробництва, виводить їх за межі простого товарообміну дає нові імпульси розвитку виробництва.

По-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник товару може придбати його не тому, хто в цей час має необхідну йому (продавцеві) товар, а тому, хто в ньому має потребу. За одержані гроші він має можливість вільно вибирати на альтернативній основі необхідний товар, що сприяє розвитку конкуренції серед товаровиробників.

По-третє, власник грошей може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це стимулює розвиток підприємницької активності товаровиробників, поглиблення і розширення ринкових відносин, урізноманітнює форми товарно-грошових відносин взагалі.

В обігу завжди перебуває певна маса грошей, які протистоять товарній масі, що підлягає реалізації. Якщо їх співвідношення розглядати за певний проміжок часу, то середня маса грошей, що перебуває в обігу, має бути меншою за суму цін товарів, що реалізуються, на величну, яка визначається швидкістю обігу грошей. Кожна грошова одиниця за цей час може забезпечити реалізацію кількох товарів. Указана залежність між масою грошей в обігу і сумою товарних цін є економічним законом грошового обігу.

До грошей у функції засобу обігу з боку ринку висувається ще ряд вимог, які пов’язані переважно з організаційними і технічними аспектами їх функціонування. Вони повинні бути портативними, міцними, дешевими у виготовленні, і здатними до швидкого відтворення будь-якої необхідної для обігу їх, кількості та ін.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, у міжнародній торгівлі та ін. Проте поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди кредитних відносин, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою.   [1,c.71]

5.3. Функція засобу платежу. Засіб платежу – це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Історично ця функція походить з товарообороту. Поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотно нові гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час може змінитися вартість і  форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не завжди еквівалента вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані в борг.

У розвинутій ринковій економіці гроші як засіб платежу обслуговують більшу частину всього економічного обороту. Тому сфера їх застосування дуже широка і охоплює: платежі між підприємствами, господарськими організаціями та установами за взаємними борговими зобов’язаннями.

Функція засобу платежу забезпечує ширші можливості для підприємства, ніж функція засобу обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів (Т – Г), розширює маневреність коштами, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку зустрічних зобов’язань, що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу капіталу тощо. Водночас в цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка при реалізації в широких масштабах може спричинити грошово-кредитну кризу.

До грошей у функції засобу платежу ринок висуває ті самі вимоги, що й до засобу обігу, хіба, що іншою мірою. Зокрема, необхідність сталості грошей у цій функції виявляється ще гостріше, оскільки тут, діє фактор часу. Якщо за час користуванням кредитом гроші знеціняться, то кредитор зазнає збитків боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що впливає негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці. Крім  того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним чинником і призводить до дальшого знецінення грошей.

5.4 Функція засобу нагромадження. Засіб нагромадження – це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживчих вартостей, необхідних на виробництва чи особистого споживання , а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні та споживчі потреби, тобто бути на високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення боргу.

Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену ціль – збереження вартості. Для цього достатньо було вречевливати вартість у звичайних кусках чи брусках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціальних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатство, що називалося скарбом.

З розвитком товарного виробництва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його. Примітивним формам скарбу стали надавати форму предметів розкоші. Виникла естетична форма скарбу, який перестав бути просто мертвим багатством і набув певного споживчого сенсу. Скарб в естетичній формі “пережив” багато суспільних формацій і продовжує функціонувати навіть у сучасних умовах.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу – створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Товаровиробники почали нагромаджувати скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майбутньому. Вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках, цінних паперах, що приносило їм прибуток у вигляді процентів, дивідендів.

З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форм грошей, що їх виконували. Оскільки нагромадження грошей втратило свою абстрактність багатства взагалі зникла й потреба тримати їх у вигляді запасу золота чи срібла; їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей –паперові, депозитні, електронні.

Разом з тим необхідно зазначити, що і в таких умовах здійснюється, як нагромадження естетичної форми так і продовжується класичне нагромадження скарбу у вигляді брусків дорогоцінного металу, золотих монет тощо. Отже, його демонетизація є ще неповною.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретоноцільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу суспільного відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується справжніми грошима – золотом.[4,c.69]

5.5 Функція світових грошей. Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Гроші на світовому ринку виконують  функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші – це комплексна функція, що повторює по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Ця обставина дала підстави багатьом дослідникам взагалі не виділяти світові гроші як окрему функцію. З такою позицією можна було б погодитися, якби всі національні гроші були вільно конвертованими. Проте це не так – функціонування грошей більшості держав обмежене виключно їх національними кордонами. І коли економічні суб’єкти таких країн виходять на світовий ринок, то їм потрібні зовсім інші гроші. Тобто мова тут іде не тільки про новий напрям використання грошей, а й про інші за сутністю гроші, що й дає підстави вичленити світові гроші в окрему функцію.

Найскладнішим питанням у розумінні функції світових грошей є питання про форму, в якій гроші її виконують. Одні економісти вважають, що і зараз цю функцію може виконувати і виконує тільки золото. Інші заперечують це, посилаючись на те, що золото перестало безпосередньо використовуватись у будь-яких платежах на світовому ринку. Купівлю-продаж золота там за національні валюти вони розглядають як торгівлю звичайним, а не грошовим товаром.

В сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний і купівельний засоби, успішно виступають у “національних мундирах”, та ще й без внутрішньої субстанціональної вартості. Які причини цього? Чому суб’єкти міжнародних платіжних відносин стали довіряти національним грошам як світовим? Ці перетворення зумовлені самим розвитком світової економіки й адекватним йому змінами міжнародних платіжних відносин.

По-перше, сформувався широкий світовий ринок із системою взаємозв’язків і взаємозалежностей між його суб’єктами, з широким розвитком між ними кредитних відносин і банківського обслуговування.

По-друге, економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів, що дало їх державам можливість забезпечити довіру до своїх національних грошей як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а й міжнародних ринках.

По-третє, докорінно змінилися самі відносини між державами, економічне протистояння доповнилось співробітництвом з метою спільного регулювання світового економічного простору і грошових відносин як найскладнішої його частини. Спільними зусиллями країни стали будувати механізми забезпечення високої довіри до однієї з найбільш сталих національних валют (наприклад, долара США), а також створювати нові міжнаціональні валюти з такими ж якостями (СДР, ЕКЮ,євро). І доки у суб’єктів світового ринку буде впевненість у тому, що вони зможуть купити за такі гроші необхідні їм товари, доти вони братимуть їх у платежі, не вимагаючи золота. Це підтверджується в широких масштабах сучасний практикою міжнародних розрахунків, які успішно здійснюються в національних вільно конвертованих валют окремих країн чи міжнародних валютах.

          ВИСНОВКИ

          Після викладеного матеріалу можемо зробити такі висновки.

По-перше, розглянувши механізм походження грошей, можна констатувати неминучість появи грошей, які не були придумані людством і не є продуктом творення держави, а з’явилися стихійно як результат еволюційного розвитку товарного виробництва й обміну. Тому гроші не можна вольовим способом відмінити там, де для їх існування є об’єктивні передумови, як і не можна запровадити там, де таких передумов не має. Разом з тим держави активно активно впливають на форму грошей, з тим щоб надати їм тих ознак, які роблять гроші найбільш адекватним потребам ринку.