Еволюція грошей

У цей період виникли складнощі іншого порядку. В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового. Останній продовжував обслуговуватися російським рублем. Ситуація не змінилася і з 1 липня 1992 р., коли Росія в ініціативному порядку запровадила нову систему взаєморозрахунків у рублевій зоні – здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунково-кореспондентський центр у центральному банку РФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці. Рублі, що оберталися в різних країнах СНД, стали неоднозначними за своїм вартісним змістом. Це означало фактичний розпад рублевої зони, ініціатором якого стало Росія.

За цих умов Україна мусила б негайно запровадити купон у безготівковий обіг і встановити його офіційний курс до російського рубля. Однак цього не сталося. Утворилася спотворена ситуація, за якою валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обігу роздвоївся. Внаслідок цього виникла можливість здійснення масових фінансових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу. Водночас з’явилися стимули масових переведень безготівкових капіталів з України в Росію. Лише у 3-му кварталі 1992 р. такі переведення склали 447 млрд.руб. можна констатувати: підрив конкурентних переваг, що їх свого часу мала економіка України відносно Росії, стався саме через це.                      [9,c.36]

7 листопада 1992 р. Президент України підписав Указ “Про реформу грошової системи України”, за яким з 12.11.1992 р. купоно-карбованець було впроваджено і у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинився. Із введенням у безготівковий обіг український купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти. Він став єдиним на території республіки офіційним засобом платежу. Так завершився в Україні перший етап грошової реформи.

Та зроблено це було надто пізно. Ситуація, що склалась у сфері грошового обігу, характеризувалася тим, що позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав. Стало очевидним, що знецінення триватиме. За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи – запровадження в обіг гривні. Однак і в даному разі офіційна позиція про необхідність попередньої стабілізації економіки знову виявилась, як засвідчує практика,недостатньо коректною. Неефективність стабілізаційних заходів, що здійснювалися урядом протягом 1993 р., значною мірою пояснюється не стільки глибиною спаду виробництва (в Росії та Казахстані, приміром, спад промислового виробництва був майже вдвічі вищим від України), а передовсім слабкістю грошової системи. Статус грошової одиниці, яку слід замінити, обмежує можливості її використання як підвалини загального оздоровлення економіки, посилення її ринкової орієнтації. Тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства – функцію нагромадження, без реалізації якої не можна подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, відплив капіталу, вирішити складні питання приватизації,проблеми платіжного балансу. Слід враховувати і значні політичні втрати, що несе Україна від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці, зниження у зв’язку з цим її міжнародного престижу.

Розглянуті питання є свідченням того, що структурна перебудова, стабілізація та зміцнення грошово-валютної системи України являє собою винятково складний, тривалий у часовому вимірі поетапний процес, який потребує всебічно виважених кваліфікованих рішень. Водночас проведення грошової реформи не може розтягуватися нескінченно. Тут потрібно не лише зважені, а й рішучі дії. Млявість і концептуальна невизначеність грошово-кредитної та валютної політики 1992 – 94 рр. була однією з основних причин велетенських втрат України на шляху ринкової трансформації її економіки.

Поліпшення макроекономічної ситуації в Україні, яке було досягнуто після 1994 року більш послідовним і активним застосування ринкових механізмів, створило належні умови для проведення у 1996 році завершального етапу грошової реформи.

Грошова реформа переслідувала не тільки мету зміни тимчасової грошової одиниці – українського карбованця – на повноцінну національну валюту – гривню, а і закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків і впорядкування грошового обігу, перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

Грошова реформа була проведена в короткі строки організовано і без значних соціальних конфліктів. Під час реформи забезпечено недоторканість заощаджень населення.

Протягом двох тижнів (з 2 по 16 вересня 1996 року) здійснено поступове вилучення з готівкового обігу тимчасової грошової одиниці – українського карбованця, з одночасним введенням справжньої національної валюти – гривні, що стало основою для створення грошової системи держави.

Всього за період реформи населенням пред’явлено для обміну готівки на загальну суму 200,3 трлн.крб. За станом на 01.01.1998 року загальний обсяг обміняних карбованців на гривні досяг 331,4 трлн.крб., залишилось непред’явлених до обміну 6,7 трлн.крб., або менше 2 % від загальної суми емісії карбованців.

Головним досягненням реформи було те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому і валютному ринках.

Проведення реформи прискорило рух грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. За рахунок збільшення строкових депозитів суб’єктів господарювання та населення зросла ліквідність комерційних банків. Намітилась тенденція зростання обсягів довгострокового кредитування. Поліпшилась структура грошової маси. Прискореними темпами відбувалося залучення коштів населення на депозити в комерційних банках. Ця тенденція зберігалась під час реформи і після закінчення.

Грошова реформа в Україні – надзвичайна подія для нашої держави, в результаті якої створено один з невід’ємних атрибутів державності – національні гроші.                                                                            [1,c.300-308]

РОЗДІЛ 4

Підробка сучасних паперових грошових знаків

Паперові грошові знаки з часу їх, появи були об’єктом підвищеного злочинного посягання. Тому кожна держава безперервно працює над підвищенням захищеності своїх паперових грошей від підробки.

Більш як 80 відсотків випадків вилучення з обігу підроблених банкнот у світі доводиться на долари США. Так, в журналі “тайм” зазначалося, що у 1993р. загальна сума підроблених доларів сягнула 120 мільйонів, а наприкінці століття ця сума буде вже дорівнювати мільярдам доларів. У 90-х рр. деякі держави Близького Сходу брали активну участь у підробці доларів США. В журналі “Ю.С.ньюс енд уорлд ріпорт” вказувалось, що в одній країні цього регіону (ймовірно, йдеться про Ірак) використовуються такі складні друкарські процеси, як у Міністерстві фінансів США, що призвело до виготовлення стадолорових купюр, які практично не відрізняються від справжніх. У 1991р. після війни у Перській затоці в обігу були мільйони доларів США, серед яких 40 відсотків стадолорових купюр були фальшивими. Маючи високий курс та розповсюдження на території України, долари належать до об’єктів, які викликають підвищену увагу з боку фальшивомонетників в нашій країні.

Швидкий розвиток копіювально-множильної техніки та засобів оперативної поліграфії обумовив зростання кількості підробок не тільки іноземних паперових грошей, а й національної валюти України. З кожним роком кількість та кількість сучасних паперових грошей  України неухильно зростають. За 1999р. Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України зареєстровано близько 1300 фактів підробки національної валюти. Найбільша кількість надходжень була виготовлена із застосування кольорових принтерів та іншої офісної техніки. Окрім того, надходили банкноти, виготовлені з використанням поліграфічного обладнання (грошові знаки номіналом 20 гривень, зразка 1992р.). Злочинні угруповування займаються виготовленням та збутом підроблених банкнот у великій кількості. Цьому сприяє доступність для придбання й використання різноманітної кольорової офісної техніки й іншого обладнання. Якість отриманих зображень залежить від технічних характеристик вказаних пристроїв.

Географія фальшивих купюр на території України досить широка. Найбільше їх виявляють у: Автономній Республіці Крим, м. Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській та Херсонській областях. Правоохоронні органи стурбовані надходженням в нашу країну підроблених грошей (у тому числі і гривень) ймовірно з Польщі, країн СНД, Румунії, Туреччини.

Підробка певним чином залежить від рівня технічного прогресу, що дає злочинцям ефективніші засоби відтворення.

Основними причинами зростання кількості підробок паперових грошей є: складна економічна ситуація в країні; поширення комп’ютерної техніки та неконтрольоване ввезення, а також здача в оренду багатоколірних копіювальних пристроїв з програмним керуванням, які дозволяють якісно та швидко виготовляти підроблені банкноти; доступність для придбання паперу, фарб, металів, хімічних речовин та інших матеріалів для підробки; досить низький рівень розкриття злочинів даної категорії, а звідси віра злочинців у свою безкарність.

Фальшивомонетництво – особливо небезпечний злочин проти держави, що загрожує нормальному функціонуванню кредитно-фінансової системи країни, коріння якого сягають далеко в історію.

Вказаний злочин з’явився в стародавні часи, коли роль грошей виконували різноманітні речі, зовсім не схожі на сучасні монети та банкноти. Перші спроби підробити грошові знаки відомі з часів царя Хамурапі (XIIIст.до.н.е.). а коли людство почало карбування монет з дорогоцінних металів (II –Iст.до.н.е.) з’явився такий різновид підробки як державне фальшивомонетництво. Історики свідчать, що на наказом лідійського царя Аліатта в монетах, які виготовлялися як символ його царської влади, знижували вміст золота та срібла. А у XIX ст. та особливо XX ст. цей злочин перетворився у спосіб економічної боротьби деяких держав зі своїми політичними ворогами. В таких випадках предметом підробки ставали грошові знаки іншої країни, для якої ці підступні дії могли обернутися катастрофічними економічними наслідками.

В нашій країні відповідно до Женевської конвенції відповідальність за підробку національної та іноземної валюти однакова. Стаття 79 КК України передбачає кримінальну відповідальність за виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених державних казначейських білетів, білетів НБУ, металевої монети, державних цінних паперів або іноземної валюти. Але редакція вказаної статті не досить вдала, що не завжди дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності винних осіб. Щоденно в різних регіонах України вилучаються підроблені гривні, але більшість таких вилучень так і залишаються “мертвими” фактами. Дуже рідко вдається встановити конкретних осіб, які виготовляють підробки, а також тих хто займається їх, збутом.

Проблема удосконалення роботи правоохоронних органів з розкриття та запобігання фальшивомонетництву, в зв’язку з поширенням діяльності в Україні організованих злочинних угруповань фальшивомонетників, набуває в останні роки особливої актуальності.                         [2,с.106-108]

РОЗДІЛ 5

Функції грошей

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна с таких форм дістала назву функції грошей. Функція грошей – це певна дія чи ”робота” грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функції, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них.

Ми розглянемо п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових грошей.

5.1.Функція міри вартості. Міра вартості – це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції – виражати і вимірювати вартість – пояснюється тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром – загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана. І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів.

В умовах обігу справжніх грошей ціна формувалася внаслідок подвійного їх функціонування – як втілення загальної праці для вираження вартості конкретних товарів і як масштаб цін для визначення самої вагової кількості грошового металу. Масштаб цін  виник з початком централізованого карбування монет державами. Масштаб цін як вагова кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю, є складовою функції міри вартості, доповнює її призначення виражати вартість товарів. Цього не можна не протиставляти мірі вартості, вважаючи їх двома різними функціями, ні ототожнювати з ним міру вартості, зводячи тільки до рахункових грошей.

В умовах обігу неповноцінних грошей механізм міри вартості істотно змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золота, немає “золотої ціни”. Усі держави світу перестали фіксувати золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця безпосередньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зводиться до технічного обчислення рахунковою одиницею.