Еволюція грошей

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей майже протягом трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найбільшого поширення набули круглі. Щоб запобігти підробленню та обрізанню монет, по краях у їх, дизайні було застосовано рельєфний малюнок та “зубиювання” країв.

Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний з виникненням білонної монети, тобто розмінної, із дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною. Причому такою розмінна монета стала не відразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу – вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно–грошових відносин. Сьогодні вона широко використовується в усіх країнах , навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.                                                             [7,c.243]

Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема, К.Маркс неодноразово підкреслював, що гроші за своєю природою – це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху монометалізму ще складніші вимоги. Ці вимоги не міг задовольнити жодний товар – продукт людської праці, навіть найблагородніший з металів – золото, що призвело до демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю було зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії – економічної кризи 1929 – 1933рр. і в перші після кризові роки. Від середини 1970-х рр. Практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковите витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції, і перетворилось на звичайний товар.         [3,c.21]

2.2. Неповноцінні гроші. Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підґрунтя для якісно нового типу грошей – неповноцінних. Це  гроші,які мають не власної субстанціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей відбувався поступово. Перші їх форми з’явилися ще за часів панування металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінних і неповноцінним грошам. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські забов’язання), банківські забов’язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх, функціонування як грошей,завдяки чому вони дістали також назву кредитних.

Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми існування виділяють паперові гроші, монету, депозитні гроші, електронні гроші, залежно від статусу емітента та характеру емісії – казначейські та банківські гроші.

Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися у функції засобу обігу понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з’явились у Китаї ще у VIII ст. н.е.

Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об’єктивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демонетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до випуску паперових грошей державу спонукають більш “прозаїчні” причини. Передусім це – необхідність покрити дефіцит державного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Банківські гроші – це теж неповноцінні знаки вартості, які імітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск пов’язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх, іманентної складовою. Коли ринкові зв’язки, а разом з ними і взаємна довіра суб’єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб’єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов’язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нових форм кредитних грошей, альтернативної паперовим грошам. Сам торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія платіжних функцій грошей. Проте економічна потуга комерційних структур – емітентів векселів була незначною, тому сфера їх застосування як грошей була обмеженою.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов’язання – банкноти, які поступово перетворились в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей – банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей-депозитні гроші.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично “класична” банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота  та про зобов’язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули строго встановленої форми й абстрактності як важливих ознак векселя і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати по них золота. Ця обставина дала можливість банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Не покриті болтом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія “класичної” банкноти.

Період “класичної” банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. У нових умовах банкнота втратило золоте забезпечення і свою кінцеву гарантії сталості вартості – розмін золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх, знецінення. 

Депозитні гроші – це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів – чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій  формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей (банкнотами): значно економічніша, зручніша у користуванні піддається контролів з боку панків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.   [8,c.232]

Електроні гроші – це різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп’ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форми грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і, здійснивши відповідні розрахунки,як і в платежах готівкою

Носієм електронних грошей є пластикова карта – іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки.

“Квазігроші”, або майже гроші, – це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм.

“Квазігроші” мають досить тривалу історію. Так вексель з’явився і  використовуватись як платіжний інструмент раніше, ніж банкнота, яка бере свій початок з векселя. Чек з’явився після того, як банки стали приймати гроші на вклади, тобто приблизно одночасно з банкнотою.

“Квазігроші” не є якоюсь випадковою, чи нав’язаною грошам формою. Поява і тривале використання їх є закономірним результатом еволюції форм грошей. У перспективі вони теж будуть змінюватися. Зокрема, широкий розвиток “електронних грошей” може призвести до втрати чеком свого значення в обороті депозитних грошей і своєї ролі як виду “квазігрошей”                                                                                   .[3,c.29]

          РОЗДІЛ 3

Становлення грошової системи України

Розпад СРСР і утворення на його території суверенних держав, а також перехід від адміністративно - командної до ринкової економіки зумовили необхідність для всіх країн – колишніх союзних республік, у тому числі й України, виходу з рублевої зони, запровадження власної грошової одиниці та проведення на цій основі глибокої структурної перебудови грошової системи.

Україна першою серед країн, що входили до колишнього СРСР, почала у винятково складних умовах становлення національної економіки будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи,опановувати складний механізм грошово-кредитних політики. На початку 1992р. республіка змогла уникнути вкрай небезпечного для суверенності держави удару платіжної кризи. Досить зазначити, що з вересня 1991р. Україна практично не отримувала від ЦБ РФ нових рублевих надходжень. Не надійшли вони й напередодні 1992р.,коли країна була вимушена слідом за Росією піти на лібералізацію цін – їх майже десятикратне підвищення. Зрозуміло, що за цих умов запровадження з 10 січня 1992р. в обіг купонів багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси було чи не єдино можливим кроком забезпечення хоча відносно збалансування грошового обігу та відповідно обслуговування товарного ринку.

Не викликає сумніву у своїй коректності й загальна схема запровадження в структуру грошового обігу купоно-карбованця. Йшлося про використання системи паралельного обігу, за якою частка всіх доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку. Передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем. При цьому уявлялося, що купон як тим часова грошова одиниця використовуватиметься в обігу обмежений відтинок часу – не більше 4 – 6 місяців.

Чому ж не виправдалися ці та інші загалом достатньо коректні принципи в провадження в обіг нової грошової одиниці? Які причини викликали зволікання із запровадження в обіг повноцінної банкноти –гривні та різке знецінення купоно-карбованця?

Аналізуючи ці питання, слід передовсім зважити на те, що запровадження збіглось у часі з періодом глибокого спаду виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8 %, в т.ч. товарів широкого вжитку – на 28,1 %, продуктів харчування – на 41,2 %. Роздрібний товарообіг знизився у порівняльних цінах на 61 %.

Звісно, за таких умов купівельна спроможність будь-якого засобу платежу мала падати. Одначе купон, завдяки використанню системи паралельного обігу і узгодженню його емісії з наявною товарною масою, зберігав пристойну купівельну спроможність. Характерним є те, що протягом січня-березня 1992 р. на “чорному” ринку вартість купона була вищою від вартості російського рубля.

Однак надалі не було дотримано схеми, за якої купон мав упроваджуватися у готівковий обіг в обсягах, адекватній товарній масі. На 10 січня 1992 р. було виплачено по 200 купонів, що становило приблизно 25% середньомісячної платні. Малося на увазі, що цей відсоток зростатиме поступово. Але сталося так, що під впливом нестачі рублевої маси, а також суб’єктивних (здебільшого політичних) чинників вже в березні практично весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Відтак нова грошова одиниця була позбавлена механізму, що мав автоматично підтримувати її відносну стабільність.