Економіка праці й соціально-трудові відносини

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Февраля 2013 в 19:09, курсовая работа

Описание работы

Праця – це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людину таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невіддільним від людського життя. В економічному та соціальному аспекті праця виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на забезпечення все зростаючих її фізичних, духовних та соціальни потреб. У процесі праці люди змушені вступати в певні відносини з одного боку – з природою; з іншого – із суспільством.

Содержание

Вступ............................................................................................................................3
Розділ 1. Форми організації праці та їх класифікація...............................…….……..5
1.1 Поняття, зміст та завдання оргацізації праці....………………………………..5
1.2 Внутрішньогосподарські форми організації праці в сільському господарстві.....................................................................................................................9
1.3 Поділ та кооперування праці на підприємстві………………………………12
Розділ 2. Нормування й оплата праці в АПК .............................................................19
2.1. Суть і значення нормування праці ...................................................................19
2.2. Аналіз проведених спостережень та розрахунок норм праці.........................21
2.3 Форми і системи оплати праці в АПК ...............................................................28
Висновки ……………………………………………………………………............32
Список використаних джерел ......................................................................................34
Додатки.....................................................................................................................35

Работа содержит 1 файл

Курсова з економіки праці.doc

— 429.50 Кб (Скачать)

Структурні виробничі  підрозділи сільськогосподарського кооперативу  створюються правлінням і затверджуються загальними зборами з відображенням  про це в статуті.

Найстаріші форми організації  праці є бригади. Спочатку вони створювались за територіальною ознакою – бригада-двір. Проте самі бригади за спеціалізацією були різноплавними:

  • Спеціалізовані механізовані тваринницькі;
  • Рослинницькі бригади;
  • Будівельні бригади;
  • Комунальні і дорожні бригади;

 

У сільськогосподарських  підприємствах, відповідно до їх спеціалізації, створюються: ланки, бригади, дільниці, цехи, ферми, загони.

У великих сільськогосподарських  підприємствах можуть створюватися галузеві і багатогалузеві, а також комплексні бригади. Найбільшим структурним підрозділом є ланка. Вона може складатися, залежно від спеціалізації товаровиробника, з різних формувань, наприклад ферми, бригади.

Ланка — це внутрішньо-бригадне (внутрішньоструктурне) стійке формування. Останнім часом у зв'язку з розвитком підсобних підприємств та промислів почали з’являтися такі виробничі підрозділи, як цехи та відділення.

Керівництво внутрішньогосподарськими структурними підрозділами здійснюють:

  • Бригадири;
  • Завідуючі відділенням;
  • Завідуючі цехами;
  • Ланкові

Згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарського підприємства керівник виробничого підрозділу встановлює особисто або через фахівців (ланкових, бригадирів, завфермами) завдання членам сільськогосподарського підприємства на виконання робіт з урахуванням їх виробничої кваліфікації, віку, стану здоров'я; знайомить їх з нормативами виробітку, розцінками за обсяг виконаних робіт; забезпечує працівників необхідними для роботи засобами виробництва, а при потребі і транспортом для поїздки на роботу; закріплює за ланками та окремими працівниками техніку, робочу худобу тощо; найбільш раціонально організовує працю робітників, створює безпечні умови праці, здійснює контроль за якістю і строками робіт, облік праці і заробітку кожного члена підприємства, забезпечує дотримання трудової дисципліни; вживає заходів щодо ефективного використання і збереження державного майна та майна підприємства; організовує ремонт будинків, споруд, транспортних засобів та інвентаря.

Так, ланковий організовує роботу ланки і бере участь у ній разом з усіма працівниками, допомагає керівникові підрозділу в підрахунку заробітків членів ланки, здійснює контроль за якістю робіт, несе відповідальність за виконання виробничого завдання та розпоряджень керівника виробничого підрозділу і фахівців.

Бригадир організовує роботу бригади, веде облік виконаної роботи її членами (ланками), здійснює контроль за якістю робіт, передає дані в підрахунку заробітків, несе відповідальність за виконання виробничого завдання перед керівництвом підприємства. [ 12]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Поділ та кооперування праці на підприємстві

 

 

У процесі спільної праці, як правило, відокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна  виділити такі форми поділу праці: між  галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток  технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції — фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших — її скорочення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами — розрядами, категоріями, класами тощо.

Поділ праці  на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе. [7 ; с.114]

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність  кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

• всередині  суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині  галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині  підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися  за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.

Поділ і кооперування праці є основою розміщення кадрів в організації.

Розміщення кадрів – розподіл їх за підрозділами і робочими місцями – повинне забезпечувати злагоджену діяльність з урахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт, рівномірну і повну завантаженість виконнавців; відповідність їхніх професійно-кваліфікацфійних характеристик вимогам виробництва; визначеність виконуваних функцій і відповідлаьність за їхнє виконання; взаємозамінність якостей, здібностей, схильностей працівників виконуваній роботі і наявності перспектив професійного зростання; ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.

Специфіка кооперації праці залежить від типу виробництва. Так для одиничного дрібносерійного виробництва особливе значення має комплектування бригад (кількість, склад, профструктура). Для потокового виробництва важливі питання коопераційного поділу праці й удосконалення професій. У масовому виробництві необхідно розвивати багатоверстатне обслуговування і поєднання професій. Для апаратного виробнцтва значення має організація виробничих бригад.

[5; с.211]

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних  матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

• неможливість розподілу загальної роботи між  окремими виконавцями;

• необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

• необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт  за відсутності постійних робочих місць;

• наявність  спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

• взаємозамінюваність  і суміщення професій в окремих  робочих групах;

• відповідний  кількісний і професійно-кваліфікаційний  склад робітників;

• можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

• можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;

• наявність системи  планування й обліку операційної  і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині  них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до паспорта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані  бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні  бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом. [ 3 ;с.169]

Комплексні бригади  можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом  праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковім  поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без  поділу праці властиве широке суміщення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади  можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

Информация о работе Економіка праці й соціально-трудові відносини