Економіка праці й соціально-трудові відносини

                                                                                                                                                               

Кабінет Міністрів  України

Національний  університет біоресурсів і

природокористування України

 

 

 

                                    Кафедра аграрної соціології

                                    та розвитку села

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни “Економіка праці й соціально-трудові відносини”

на тему:

 

 

 

 

 

Виконав:

студент факультету аграрного

менеджменту, напряму підготовки

“Менеджмент ЗЕД”,

ІІ курсу, 6 групи

Лисенко Віктор Олександрович

 

 

Керівник курсової роботи:

к.е.н., старший викладач

Ланченко Євгеній Олександрович

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2010

ЗМІСТ

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Праця – це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людину таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невіддільним від людського життя. В економічному та соціальному аспекті праця виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на забезпечення все зростаючих її фізичних, духовних та соціальни потреб. У процесі праці люди змушені вступати в певні відносини з одного боку – з природою; з іншого – із суспільством. Доцільна трудова діяльність людей базується на раціональній її організації.  Змінюючи в процесі праці навколишнє природне середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Більше того, праця є однією з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації і самовдосконалення людини, що також є могутнім чинником суспільного прогресу.

В системі людської життєдіяльності праця синтезує не тільки економічні, але й соціальні функції, оскільки вона узагальнює достатньо складний спектр економічних і соцальних відносин. Серед завдань, що реалізуються цією категорією, -- стан виробничо-технічних умов праці, матеріального і культурного рівня життя трудящих, підвищення їхнього загальноосвітнього і професійного рівня, територіальний і галузевий розподіл трудового потенціалу.

Як самостійній економічній  категорії праці притаманні кількісні й якісні характеистики. Кількісна характеристика праці полягає у тому, що вона є витратою певного обсягу енергії. З економічної точки зору кількісна характеристика праці проявляється в таких поняттях, як чисельність зайнятих, тривалість робочого дня, трудомісткість, інтенсивність праці. Якісна характеристика праці проявляється в таких поняттях і категоріях, як складність роботи, професійна специфіка, якість кінцевих результатів праці, ефективність витраченої праці, відповідальність за трудову діяльність

В умовах ринкової конкуренції  ефективність діяльності стає вирішальною передумовою не лише розвитку, але і виживання підприємства. Тому суттєво зростає значення всіх факторів, які впливають на результативність виробництва. Одним із найсуттєвіших факторів ефективності є науково обгрунтована організація праці. В зв’язку з цим організація праці не підприємствах ось уже більше 100 років є предметом дослідження науки і практики.

Для раціональної організації  суспільної праці важливе значення має розподіл робочої сили між  галузями, об'єднаннями, підприємствами, забезпечення зайнятості населення і відтворення робочої сили, утворення і розвиток форм розподілу результатів праці. Всі ці питання тісно пов'язані з дією в суспільстві виробничих відносин і економічних законів.

Організація праці на рівні підприємства приводить трудову діяльність людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності

Процес праці, являючись  сукупністю дій людини, спрямованих  на перетворення сировини в готові вироби, представляє головний складник виробничого процесу, незалежно від конкретної форми його здійснення. Виробничий процес є сукупністю часткових процесів, що учиняються як в часі, так і в просторі. Забезпечення їх координації, планування їх виконання по термінам і обсягу є завданням організації праці.

Об’єктом дослідження курсової роботи -- особливості організації й нормування праці в АПК

Предмет дослідження – форми організації праці та їх класифікація, нормування й оплата праці в АПК

Метою курсової роботи -- є закріплення знань з дисципліни «Економіка праці й соціально-трудові відносини», що до форм організації і нормування праці в АПК 

 

 

Розділ 1. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ тА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1 Поняття, зміст та завдання організації праці

Питання організації  праці і раніше, і в сучасних умовах господарювання, є предметом наукової діяльності та об'єктом практичної діяльності підприємств, організацій, фірм, оскільки раціонально та ефективно організований процес праці є вагомим чинником зростання продуктивності праці, зниження затрат виробництва. А це, в свою чергу, сприяє конкурентоспроможності суб'єктів ринкової економіки.

В умовах формування соціально-зорієнтованої ринкової економіки зростає престижність висококваліфікованої та якісної праці та зростає трудова активність працівників. Забезпечувати це покликана раціональна організація праці, оскільки її основною функцією має бути оптимальне поєднання працівників та засобів виробництва в процесі праці для створення максимальної ефективності функціонування робочих місць, виробничих структур. [7 ; c.110]

Форми та методи суспільної організації праці залежать від форми власності   на   засоби   виробництва,   рівня   розвитку   науково-технічного

прогресу, економічних  законів, які існують в суспільстві та в сфері соціально-трудових відносин.

У широкому розумінні організація праці – це «приведення трудової діяльності у визначену систему, що характеризується внутрішньою упорядкованістю, погодженістю і спрямованістю взаємодії людей для реалізації спільної програми чи мети»

Організація праці на підриємстві – це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок, умови поєднання і здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їхніх груп із засобами праці один з одним для досягенння поставленої мети, спільної діяльності і забезпечення наміченого соціально-економічного ефекту.

Виходячи  з наведеного визначення, можна виділити три основні компоненти мети організації праці:

• Предметний – забезпечення передбачуваного обсягу виробництва продукції необхідної якості в необхідний термін;
• Економічний – досягнення предметної мети діяльності при максимальній економічній віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці і сукупних витрат на виробництво;
• Соціальний – у широкому значенні його можна визначити як гуманізацію праці (удосконалення її умов і змістовності,підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу працівника, оптимізація особистісних відносин у процесі трудової діяльності, в кінцевому підсумку формування задоволеності працею)   [5; с.204]

 

 

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

 

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований  розподіл працівників за певними  трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному  використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво  продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організація підбору  персоналу та його розвиток, тобто  — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

• оптимізація режимів  праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої  зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально  сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці  на основі узагальнення прогресивного  досвіду. Раціональним вважається такий  спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

          • мотивація й оплата праці.  [5; c.206]

 

При проектуванні трудових процесів (при побудові робіт) типовою є  ситуація альтернативного вибору між  різними формами організації  праці, прийомами та методами виконання  робіт. В таких випадках, приймаючи  рішення, слід керуватися економічними, соціальними і психолого-фізіологічними критеріями.

Економічна  доцільність певного варіанта організації праці визначається тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна  зайнятість персоналу, рівномірна напруженість праці, краще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів.

З позиції соціального критерію оціюється привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме міра змістовності праці, її різноманітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднання трудових функцій повинно бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинно викликати негативних наслідків.

При аналізі змісту організації  праці слід врахувати особливості виробничого рівня, на якому відбуваються зміни.

В масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального виробництва і невиробничій сфері, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовують прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

В межах підприємства головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності --- кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов’язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологчному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

На конкретному робочому місці вирішують такі завдання організації праці, як впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини. [2; с.158]

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійнюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва, психологічних фактрів і особливостей екологічного середовища, а токож від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

 

 

 

 

1.2 Внутрішньогосподарські форми організації праці в сільському господарстві

 

 

Цілеспрямоване управління виробничою діяльністю трудових колективів сільськогосподарських підприємств  досягається впровадженням і  закріпленням наукових форм організації  праці, тобто раціональних форм поєднання  трудових ресурсів із засобами виробництва, які забезпечують ефективність виробничого процесу при постійному поліпшенні соціальних умов праці селян.

За роки існування  України, як самостійної незалежної держави, прийнято значну кількість нормативних актів, спрямованих на поліпшення регулювання праці в сільському господарстві. Це закони «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про охорону праці». Ними та іншими нормативно-правовими актами передбачені організаційно-правові форми сільгосптоваровиробників, їх структурний склад та форми організації виробництва.

Можливими формами організації  виробництва на сільськогосподарських  підприємствах є ділянки, цехи, ферми, бригади, ланки, відділення та інші виробничі підрозділи.

Структура господарства встановлюється залежно  від його:

• Розмірів;
• Виробничого напряму;
• Внутрішньогосподарської спеціалізаці;,
• Розміщення виробництва;
• Прогресивних форм організації праці;

 

Кожне сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми оплати праці його членів та інших працівників. Статути та правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації праці і координації дій внутрішньогосподарських підрозділів (ланок, бригад, ділянок), а також підрозділів, притаманних товаровиробникам у галузі тваринництва.