Економічна сутність витрат підприємства та їх класифікація

    Для забезпечення обліку витрат підприємства в рамках розподілу їх між господарськими процесами, виробництвом і видами продукції  Планом рахунків передбачені рахунки  класів 8 «Витрати за елементами» та клас 9 «Витрати діяльності». Кожне  підприємство, виходячи із специфіки  своєї господарської діяльності, обирає ту чи іншу сукупність рахунків і закріплює прийняте рішення наказом «Про облікову політику підприємства».

    Для відображення інформації про витрати  діяльності призначені рахунки класу 9 «Витрати діяльності», рахунок небалансовий, транзитний. По дебету рахунку відображаються суми визнаних матеріальних витрат, а по кредиту їх списання.

    Із  наведеного плану рахунків випливає, що групування витрат за двома ознаками орієнтовано на систематизацію витрат призначених як для системи управлінського обліку так і для системи фінансового  обліку. В системі фінансового  обліку витрати підприємства формуються у кореспонденції з такими рахунками  Вітчизняна система фінансового  обліку максимально побудована і  наближена у відповідності до принципових підходів прийнятих  в міжнародній практиці, створена національна система рахунків яка  відповідає вимогам професійних  бухгалтерів, розроблені міжнародні стандарти  бухгалтерського обліку. Але разом  з тим, ще залишається ряд питань які необхідно вирішити, щоб наші підприємства були конкурентоздатними на ринку.

    Особливо  це стосується витрат та собівартості продукції її якості. Тут необхідно  узгодити різні підходи в поглядах на витрати, що дасть змогу сприймати  і співставляти інформацію про них.

    Необхідно зазначити, що не всі матеріали які  прямо відносяться на конкретний продукт класифікуються як основні. Вони як правило займають не значну питому вагу в загальному обсязі матеріальних витрат. Виділити їх в окрему групу  недоцільно, так як витрати від  збору інформації перевищать її потрібність  і вигоду. Тому їх відносять до допоміжних витрат. До складу витрат на оплату праці  включається заробітна плата  та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні  робіт та послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного  об’єкту витрат. Витрати на оплату праці, які не можливо або практично  неможливо прослідкувати і віднести до конкретного об’єкту відносяться на затрати допоміжного персоналу. 

Таблиця 2.4. 

    Порівняння  рахунків класу 8 «Витрати за елементами» повного  та спрощеного Плану рахунків [6]

Таблиця 2.5. 

Порівняння  рахунків класу 9 «Витрати діяльності» повного та спрощеного Планурахунків [6]

    .

    Рис. 2.4 Формування витрат підприємства у системі рахунків фінансового обліку

    До  складу інших прямих витрат вимагаються  всі інші виробничі витрати, які  можуть бути безпосередньо віднесені  до конкретного об’єкту витрат, а саме відрахування на соціальні (заходи), оплату за оренду земельних майнових паїв, амортизація, витрати від браку, які становлять вартість остаточно  забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення браку  за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовуються працівникам, які допустили брак, суми, що одержані від постачальників за матеріали  і вироби і т.д.

    До  складу загальновиробничих витрат включаються  виробничі накладні витрати на організацію  виробництва та управління структурними підрозділами основного і допоміжного  виробництва, а також витрати  на утримання та експлуатацію устаткування загальновиробничого призначення. Їх називають накладними витратами.

    Система управлінського обліку здійснює підготовку інформації для надання її зацікавленим користувачам в середині підприємства. На основі одержаної інформації проводиться аналіз різних ситуацій і приймаються управлінські рішенню.

    З точки зору управлінського обліку то в ньому частіше використовується оперативна інформація, яка узагальнюється, інтегрується і аналізується, а потім  передається в управлінські структури. Для прийняття рішень необхідна  інформація про затрати які несе підприємство і які складуються  в процесі діяльності, а також  про доходи в майбутніх періодах. Такі дані можуть бути одержані на основі величин попередніх періодів і тенденцій  які склалися в розвитку виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Собівартість продукції (послуг). Кошторис виробництва.

     Собівартість  продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації вироб ничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).       При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.          Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати. Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.     Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).        Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.         До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.         До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.           Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).  Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).           Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.         Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.     Технологічна собівартістьвключає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартістьохоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.    За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.          Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином для ціноутворення.        Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.    Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:       1)матеріальні витрати;        2)витрати на оплату праці;       3)відрахування на соціальні заходи;     4)амортизація основних фондів і матеріальних активів;   5)інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.    Таке групування для всіх підприємств промисловості є ідентичним. До складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):    •сировини й основних матеріалів;       •купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;   •палива й енергії;         •будівельних матеріалів;        •запасних частин;         •тари і тарних матеріалів;       •допоміжних та інших матеріалів.       Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується вартість зворотних відходів.     Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).     До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:   •виплати заробітної плати за окладами й тарифами;    •премії та заохочення;       •компенсаційні виплати;       •оплата відпусток;        •оплата іншого невідпрацьованого часу;      •інші витрати на оплату праці.        До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включається:  •відрахування на пенсійне забезпечення;•відрахування на соціальне страхування;          •страхові внески на випадок безробіття;      •відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;  •відрахування на інші соціальні заходи.       До складу елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації:          •основних ресурсів;        •нематеріальних активів;        •інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентарна тара). До складу елемента "Інші витрати", пов'язані з основною діяльністю, включають витрати, що не ввійшли до складу перелічених вище елементів, зокрема:            •витрати на відрядження;        •на послуги зв'язку;         •виплати матеріальної допомоги;       •плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.   Складається кошторис витрат за такою схемою. Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні - додається.         Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.          Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.      Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції. Структура собівартості - це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.      На основі аналізу структури собівартості розрізняють:   а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості); б)енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);          в)фондомісткі (капіталомісткі) виробництва(підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії); г)трудомісткі виробництва(підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне приладобудування). 
 
 
 
 
 

4.Калькуляція продукції. Класифікація витрат за статтями. Калькуляція (від лат. саісиїаііо — обчислення) — це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням.       Розрізняють такі види калькуляції:        •планові(складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін);          •кошторисні(стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін);          •нормативні(складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу).        Перелічені види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції і використовують при складанні кошторису.   Калькуляції, що за даними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називають звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції і для виявлення резервів подальшого зниження витрат. При калькулюванні встановлюють об'єкти калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат та методики їх обчислення.    Об'єкт калькулювання - продукція (робота, послуга), собівартість якої обчислюється. До об'єктів калькулювання належать основна та допоміжна продукція (інструмент, запасні частини), послуга і роботи (ремонт, транспортування тощо). Головним об'єктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства спо­живачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.    Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного вимірювання (у штуках, метрах, тоннах, кіловат-годинах тощо). Наприклад, об'єкт калькулювання — вугілля, електроенергія, взуття, калькуляційна одиниця відповідно — 1 тонна, 1 кіловат-година, 100 пар взуття.         При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.         Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за такими статтями калькуляції (типовими для більшості підприємств):           1) сировина та матеріали;        2)куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;    3)паливо й енергія на технологічні потреби;      4)зворотні відходи (вираховуються);       5)основна заробітна плата;        6)додаткова заробітна плата;        7)відрахування на соціальні заходи;       8)витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;          9)відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;      10)витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання;  11)загальновиробничі витрати.       Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість, сума 11 статей -- цехову (виробничу) собівартість виготовленої продукції. До статті "Сировина та матеріали" включають вартість:      •сировини та матеріалів, що входять до складу виготовлюваної продукції, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг);        •купованих матеріалів, що використовуються у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу й упакування продукції.         До цієї статті належать витрати, пов'язані з використанням природної сировини, у частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку і геологопошуки корисних копалин, на рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, і за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів.           Стаття калькуляції "Куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій" містить вартість:        •купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що потребують монтажу або додаткового оброблення на даному підприємстві;   •робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, щоне належать до основного виду діяльності.       До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, оброблення сировини і споживчих матеріалів, часткове оброблення напівфабрикатів і виробів тощо за умови, що ці послуги відносять безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.           Вартість купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру входить безпосередньо до вартості окремих видів і замовлень.          До статті калькуляції "Паливо та енергія на технологічні потреби" належать витрати на всі види палива (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), безпосередньо використовувані у процесі виробництва продукції.     У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображається вартість повернутих відходів, що вираховуються з загальної суми витрат, віднесеної на собівартість продукції.         До статті калькуляції "Основна заробітна плата" належать витрати нарахованої основної заробітної плати відповідно до прийнятих підприємством систем оплати праці у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників, зайнятих у виробництві продукції.  Стаття калькуляції "Додаткова заробітна плата" охоплює витрати нарахованої виробничому персоналові підприємства додаткової заробітної плати за працю понадвизначені норми, за трудові успіхи та винахідництво і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.       До статті калькуляції "Відрахування на соціальні заходи" входять:  1)відрахування на обов'язкове страхування, у тому числі на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;       2)відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування (до Пенсійного фонду).           До статті калькуляції "Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції" належать витрати:       •підвищені витрати на виробництво нових видів продукції в період їх освоєння, а також витрати, пов'язані з підготовкою й освоєнням випуску продукції, не призначеної для серійного випуску або масового виробництва;  •на освоєння нового виробництва, цехів і агрегатів (пускові витрати), на винахідництво і раціоналізацію.         Витрати, пов'язані з освоєнням нових видів продукції, належать до витрат майбутніх періодів і включаються до собівартості виробів частинами протягом установленого (не більш як дворічного) терміну з моменту початку їх серійного або масового випуску виходячи з кошторису цих витрат і кількості продукції, що виготовляється за цей період.     Стаття калькуляції "Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати" містить витрати на:                                     •відшкодування вартості спеціальних інструментів (спецоснащення) і пристосування цільового призначення незалежно від їх вартості;  •проектування, виготовлення (придбання) спеціального інструменту і пристосувань цільового призначення;                      •ремонт і утримання у робочому стані спеціального інструменту і пристосувань цільового призначення;                •утримання спеціальних служб підприємства, що обслуговують поточне виробництво визначених видів виробів (спеціальних конструкторських бюро та ін.), крім випадків, коли ці витрати відшкодовуються замовником понад договірну ціну за виріб або за рахунок спеціальних асигнувань;      •проведення епізодичних і періодичних дослідів, оплату експертиз, консультацій, пов'язаних з використанням спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення, вартість технічної документації.   До статті калькуляції "Витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання" належать:           •амортизаційні відрахування на повне відтворення виробничого устаткування, транспортних засобів, цінного інструменту;    •витрати на проведення усіх видів ремонту.      Амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду основні засоби (крім тих, що належать до державної форми власності) нараховуються орендодавцем. Амортизаційні відрахування на надані в оренду основні засоби, а також на надані в оперативну оренду основні засоби, що належать до державної форми власності, нараховуються орендарем і використовуються ним виключно на повне відновлення орендованої частини основних засобів; •сума сплачених орендарем процентів (винагород) за користування наданих в оперативну і фінансову оренду основних засобів.    До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати" належать:  •витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо);       •амортизація основних фондів та нематеріальних активів загально-виробничого призначення (цехового, дільничного);     •витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних фондів загальновиробничого призначення;        •витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; •витрати на опалення, освітлення, водопостачання;     •витрати на обслуговування виробничого процесу;     •витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;           •інші витрати (витрати від браку, оплата простоїв тощо).    Розподіл витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування здійснюється одним із таких методів:      1)методом розрахунку нормативних ставок витрат на один виріб (на частку участі цеху у виготовленні даного виробу на замовлення);  2)методом розрахунку рівня витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на одну вартісну одиницю заробітної плати виробничих робітників (окремо по механізованих та ручних роботах).   За першим методомустаткування кожного цеху об'єднують до груп за ознакою приблизної рівності витрат на одну годину роботи устаткування й установлюють нормативну величину витрат на одну годину роботи одиниці устаткування кожної групи, прийнявши за умовну одиницю витрати на одну годину роботи однієї з груп устаткування. Відносно цієї умовної одиниці визначають коефіцієнти витрат решти груп устаткування.     Планову вартість однієї коефіцієнто-верстато-години отримують шляхом ділення загальної суми (на плановий період) витрат на утримання й експлуатацію устаткування на загальну кількість планових коефіцієнто-верстато-годин роботи устаткування. Нормативна ставка витрат на утримання й експлуатацію устаткування на один виріб, що входять до його планової собівартості, розраховується множенням планової вартості однієї коефіцієнто-верстато-години на загальну кількість коефіцієнто-верстато-годин на один виріб (виходячи з трудомісткості виробу).   Другий методвикористовується в цехах з устаткуванням з невеликою різницею у витратах на одну годину роботи. Кошторисну ставку визначають як результат від ділення загальної суми (на плановий період) витрат на утримання й експлуатацію устаткування на плановий загальний фонд тарифної заробітної плати основних виробничих робітників цеху, помножений на тарифну заробітну плату цих робітників, розраховану на один виріб.            При розподілі загальновиробничих витрат розрізняють загальновиробничі витрати постійні й змінні.       Змінні загальновиробничі витрати (витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу виробничої діяльності), розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.    Постійні загальновиробничі витрати (витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності) розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно. При цьому під нормальною потужністюрозуміють очікуваний середній обсяг діяльності підприємства.        Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Перелік і склад загальновиробничих витрат установлюється підприємством.