Економічна система суспільства

          В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багато  вимірності аналізу економічних  систем;

2) природної  еволюційної поступовості історичного  процесу; 

3) відмови  від класових, конфронтаційних оцінок  змісту і цілей системи; 

4) пізнання  системи в єдності її економічних  і соціокультурних елементів; 

5) посилення  ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

          Цивілізаційний підхід долає класово-формаційні детермінанти періодизації суспільного розвитку. Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб’єктом виробництва та цивілізації в цілому, але й їх безпосередньою метою, цільовою функцією.

           Американський економіст У. Ростоу висунув теорію «стадій росту», в якій виділив п’ять стадій економічного розвитку:

• традиційне суспільство;
• перехідне суспільство;
• стадія зрушення;
• стадія зрілості;
• стадія високого рівня масового споживання.

         Економічна система кожного способу виробництва — первіснообщинного, рабовласницького, феодального або капіталістичного — породжує іманентні їй економічні закони і механізм функціонування та розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людства. Вони виявляються як основна тенденція, що торує собі шлях крізь усю сукупність явищ і процесів. Причина об'єктивності економічних законів полягає в тому, що вони випливають з умов матеріального та нематеріального буття суспільства і пануючих у ньому виробничих відносин. Отже, будучи об'єктивними, економічні закони не залежать від волі або свідомості людей.

       Принципи  будови економічної системи, як і  джерела її руху, є прямим наслідком  сутності, змісту економічної системи. Можна виокремити такі три принципи її будови:

      • ієрархічність;

      • рухомість;

      • суперечливість.

       Розглядаючи ієрархічну будову економічної системи, серед її елементів виокремлюють найважливіші, з одного боку, і менш важливі — з іншого. Цілком зрозуміло, що найважливіший елемент економічної  системи — виробничі відносини. Визначальна роль виробничих відносин в ієрархії економічної системи  пояснюється тим, що стрижень цих  відносин — відносини пануючої власності  на засоби виробництва зумовлюють лад  кожного суспільства.

       Саме  завдяки принципу ієрархічності  економічна система суспільства  має органічний і цілісний характер, усі її елементи розміщуються згори  донизу залежно від їх значущості, ролі, яку вони відіграють в економічних  процесах. Без цього цілісна сукупність елементів економічної системи  була б неможливою, це був би хаотичний  рух елементів.

       Другим  принципом побудови економічної  системи суспільства є її рухомість. Річ у тому, що кожне суспільство  не є застиглим, воно постійно перебуває  у русі, процесі змін і перетворень, адже сама економічна система змінюється, вдосконалюється.

        Третім принципом побудови економічної системи є суперечливість. Криза в нашій державі може слугувати характерним прикладом тих складних проблем, які виникли у народному господарстві України через карколомне підвищення цін на російські енергоносії, що спричинило руйнацію нашої економіки на початку 90-х років. Ми бачимо наявність абсолютно різних складових всередині економічної системи, і це не може не створювати, а відтак і поглиблювати різного ґатунку "нестиковки", розбіжності.

       Джерела руху економічної системи, як і принципи її побудови, є прямим наслідком  сутності, змісту економічної системи  суспільства.

       Джерела руху економічної системи:

      • суперечності;

      • зміни характеру економічних  зв'язків і потоків між суб'єктами економічної діяльності;

      • інтереси людей.

       Категорія "суперечності" — одне з джерел руху економічної системи суспільства  — дещо відрізняється від категорії "суперечливість", яка є принципом  побудови такої системи. Суперечності завжди є джерелом розвитку, поступального  руху.

       Ще  одним джерелом руху економічної  системи є зміни характеру  економічних зв'язків і потоків  між суб'єктами економічної діяльності. Суб'єкти економічної системи суспільства — промислові, сільськогосподарські, будівельні і транспортні підприємства, різні організації, установи та заклади, окремі індивіди — обмінюються між собою горизонтальними — матеріальними, інформаційними і грошовими потоками, з одного боку (тобто як партнери, як рівні сторони виробничого або іншого процесу), і вертикальними, насамперед інформаційними — з іншого (йдеться не про партнерські відносини, а навпаки, про відносини, пов'язані з управлінням народним господарством). Економічна система кожного суспільства має відповідний саме їй характер економічних зв'язків і потоків.

      Останнім  за рахунком, але не за значущістю джерелом руху економічної системи суспільства  є інтереси людей. Саме інтереси спонукають людину до тих або інших дій, вони фактично є відображенням у свідомості будь-яких об'єктивних потреб. 
 
 

1.2 Властивості економічних систем

            Система як загальнонаукове поняття – це сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

           Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

           У соціальне орієнтованих економічних системах домінують саме партнерські взаємини. Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.

            Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, нечужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її органічності, чистоти. Таку тенденцію розвитку не слід розцінювати як однозначно негативну. Якщо в сучасних умовах взаємозалежність, взаємопереплетіння, конвергенція розвитку економічних систем збагачують, вдосконалюють одна одну - це прогресивний процес.

            Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

          Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють.

          Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи. Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи. Це, в свою чергу, є запорукою як макро-, так і мікроекономічної рівноваги.

 
 

Розділ 2. Основні структурні елементи економічної  системи: продуктивні сили та економічні відносини 

2.1. Продуктивні  сили, їх сутність 

       Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці.

       Продуктивні сили виступають серцевиною економічної системи і становлять її матеріальну основу.

       Без людини, людського фактору неможливе виробництво, адже саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. Людина організовує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.

        У своєму розвитку продуктивні сили проходять ряд щаблів: природні продуктивні сили; суспільні продуктивні сили; загальноінтелектуалізовані продуктивні сили.

       Природні продуктивні сили, панування яких характерне для найнижчого щабля розвитку суспільства — первіснообщинного ладу, можуть бути повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища — природного багатства, засобів життя і праці. На основі природних продуктивних сил здійснюється процес перетворення привласнюючої економіки у виробничу.

       Суспільні продуктивні сили виникають у результаті історичних процесів об’єднання і поділу праці, тобто в результаті зростання суспільного характеру виробництва. На цьому етапі розвитку продуктивних сил людина все більше спирається на засоби праці, створені нею. Суспільні продуктивні сили сформувались у період розкладу первіснообщинного ладу і свого найвищого розвитку досягли в ХХ ст.

        У передових країнах відбувається процес формування загальноінтелектуалізованих продуктивних сил. Це такі продуктивні сили, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця, як загальна наукова праця. На цьому етапі розвитку продуктивних сил виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: комплексна автоматизація виробничих процесів, масове використання електронно-обчислювальних машин, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо.

       Сучасні продуктивні сили виступають у двох формах:

1. безпосередніх органів матеріально-виробничого процесу. Ця форма є первинною, тобто є базою, на якій здійснюється розвиток духовно-соціальних продуктивних сил (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспортний зв’язок);
2. духовно-соціальні продуктивні сили. Ця форма забезпечує духовне оволодіння світом. Це розвиток знань виробництва духовних багатств, науковий прогрес. Друга форма на відміну від першої функціонує в нематеріальній сфері.

Продуктивність  праці – це ефективність, плідність  праці людського фактора, тобто  основною продуктивною силою суспільства  галузі підприємства. Продуктивність праці – кількість продукції  виробленої одним зайнятим за певний період часу. Це реальний виробіток  на одного зайнятого.

       Синтетичним показником розвитку продуктивних сил  прий- 
нято вважати рівень продуктивності праці. Продуктивність праці — це ефективність, плідність праці людського фактора, тобто основної продуктивної сили суспільства, галузі, підприємства. Більш конкретно, продуктивність праці — це кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік). Тобто це реальний виробіток на одного зайнятого. Тому суспільний продукт, створений за рік, можна обчислити за формулою:

       Суспільний  продукт = Кількість відпрацьованих 
людино-годин _× Продуктивність праці.

       Уважається, що середньорічний приріст продуктивності праці на рівні 2—3% є суспільно  нормальним.

       Центральне  місце в економічній системі  належить людині. Як головна продуктивна  сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської  діяльності, носій і реалізатор економічних  потреб та інтересів вона поєднує  і узгоджує функціонування всіх ланок  економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

       З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого - як суспільні. З останніми  пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з  організацією виробництва. Перехід  від одного технологічного способу  виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері  засобів праці, прогресу науки і  техніки.