Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві

У другому розділі - “Власнiсть на землю як основа формування земельних відносин” - викладено суть i форми власності на землю, їх трансформація i структурні зміни в сучасних умовах. В економічній літературі зустрічаються різні поняття власності взагалі, як категорії, і, зокрема, земельної власності. Hапpиклад: державна, загальнонародна, колгоспно-коопеpативна, спільна, сумісна, колективна, індивідуальна, спільна часткова, особиста, пpиватно-тpудова, приватна тощо. Нами аргументується необгрунтованість існування колективної форми власності на землю.

Згiдно прийнятій Конституції Укpаїни запроваджено приватну, державну і комунальну власність. Отже, Основним Законом Укpаїни не передбачено колективної форми власності. Це й викликало pізнополюсові аргументи ряду науковців і законодавців як на підтримку, так і проти існування колективної форми власності на землю. Дискусія може продовжуватись скільки завгодно, але зміни до земельного законодавства мають бути внесені відповідно до Конституції Укpаїни - це аксіома.

Світовий досвід господарювання на землі показує, що держави із спільною власністю на землю, до яких відноситься і Укpаїна, значно відстають у продуктивності праці як у землеробстві, так і в тваринництві. Отже, побудувати нормальне життя в суспільстві можливо лише за умов зміни відносин власності у напрямі формування в економічній системі приватного власника, як незалежної фігури. Поєднуючи власний інтерес з інтересами суспільства, людина-власник створює свій добробут і добробут своєї держави.

Виникнення нових господарських формувань як у межах існуючих громадських, так і новостворених, зокрема селянських (фермерських) господарств, спонукало законодавчу владу і уряд здійснити сміливіший крок на шляху до роздержавлення та приватизації землі, визнання приватної власності на землю.

З початком земельної реформи в Українi спостерігається трансформація державної власності на землю. З кожним роком зміни форм власності у структурі земельного фонду наростали. Якщо на 01.01.1992р. у державній власності перебував весь земельний фонд країни, то на 01.01.1998р.  -  50.9%.   Решта - передана   у   колективну   власність недержавним сільськогосподарським підприємствам (44.0%)  i приватну власність (5.1%).

Значні зміни відбулися у перерозподілі сільськогосподарських угідь серед землевласників i землекористувачів (рис. 2 i 3).

Рис. 2. Розподiл сiльськогосподарських угiдь по землекористувачах   та землевласниках в Українi на 1.11.1990р.

Рис. 3. Розподiл сiльськогосподарських угiдь по землекористувачах  та землевласниках в Українi на 1.01.1998р.

Так, на 01.01.1998р. у власності сільськогосподарських підприємств їх перебувало 66.6%, у власності сільськогосподарських кооперативів - 2.0; у власності сільськогосподарських акціонерних товариств - 7.5; у державних сільськогосподарських підприємств - 6.5; у власності i користуванні громадян (без фермерів) - 13.8; у власності i користуванні селянських (фермерських) господарств - 2.5; в інших землевласників i землекористувачів - 2.9%.

У третьому розділі - “Нормативно-правове i науково-методичне забезпечення земельної реформи” - розглядаються передумови реформування земельних відносин, завдання i зміст земельної реформи та нормативно-правове i науково-методичне забезпечення.

Відомо, що наша країна має значний і високоякісний фонд сільськогосподарських угідь. Більше третини з них - це особливо цінні продуктивні землі. Пpоте рівень сільськогосподарського використання  їх  значною  мірою поступається розвинутим країнам світу. Головною причиною цього, на наш погляд, є недосконалість земельних відносин, що випливають із форм власності і господарювання.

Аналіз ефективності використання земельних ресурсів різними господарськими формуваннями показав, що результат знаходиться у прямій залежності  від відношення до землі.  Досягши у 1990р. науково обгрунтованих норм внесення органічних i мінеральних добрив під посіви сільськогосподарських культур, що забезпечило одержання досить високих i стабільних урожаїв сільськогосподарських культур (у середньому за 1986-1990рр. було одержано по Українi: зернових (без кукурудзи) - 36.7 ц/га, кукурудзи на зерно - 33.6; цукрового буряка - 288.6; соняшника - 17.2; картоплі - 126.4; льону-довгунця - 5.7 ц волокна), в наступні роки з різних причин спостерігається різке зниження внесення як органічних, так i мінеральних добрив. За останні роки сільськогосподарські товаровиробники не повертають землі навіть винесені з урожаєм поживні речовини. Звичайно, при такій тенденції буде продовжуватись зниження урожайності сільськогосподарських культур, тому, на нашу думку, марно сподіватись про її стабілізацію, а тим більше підвищення.

Виключне право державної власності на землю впродовж тривалого часу призвело до відчуження селянина від землі. Звідси - байдуже ставлення не лише до цього основного засобу виробництва, а й до результатів своєї праці, якими він не розпоряджався. Загальновідомо, що продуктом праці може володіти і розпоряджатися лише той, кому належать засоби виробництва. Такі обставини призвели до різкого зниження продуктивності праці, а згодом - до спаду виробництва у сільському господарстві.

Система земельних відносин, що сформувалася в нашій країні на виключній державній власності на землю, стала гальмом на шляху створення умов для вільного доступу до землі праці і капіталу, підвищення ефективності галузей, пов'язаних з використанням земельних ресурсів. Об'єктивно виникла необхідність проведення земельної реформи, яка зачіпає глибинні процеси виробництва, взаємодії природи і людини, задоволення її життєвих потреб.

Оpієнтація економіки країни на ринкові відносини вимагала радикальних змін форм власності на землю і форм господарювання на ній. В зв'язку з цим з березня 1991 року весь земельний фонд Укpаїни оголошено об'єктом земельної реформи.

Земельна реформа передбачає запровадження різних форм власності на землю та надання власникам права самим вирішувати питання щодо розпорядження нею: господарювати на ній самому, надавати її в оренду, заставу, передавати у спадщину, вступати із земельною ділянкою у нові господарські формування тощо. Земля має стати капіталом селянина, яким він може розпорядитись в процесі господарювання, включаючи можливість його застави для одержання кредитів, що є важливим фактором економічної стабільності сільськогосподарських підприємств.

Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення якого забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціально орієнтованої ринкової економіки країни. Вона є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Укpаїні у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин.

Метою земельної реформи є створення умов для рівноправного розвитку різних форм власності і господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Завданням земельної реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям.

Для проведення земельної реформи створено відповідну правову базу, яка включає цілий ряд законодавчих, нормативних, інстpуктивно-методичних актів і документів, в підготовці яких автор брав безпосередню участь.

У четвертому розділі - “Органiзацiйна схема i сучасний стан реформування земельних відносин” - викладені загальні наукові принципи реформування земельних відносин, процес роздержавлення i приватизації земель, паювання сільськогосподарських угідь, напрями реалізації громадянами прав власності на земельну частку (пай), здійснено аналіз сучасного стану реформування земельних відносин, визначені можливі соцiально-економiчнi та екологічні наслідки земельної реформи.

Пеpедбачається поетапне здійснення реформи на основі правового, науково-методичного, кадрового, матеpіально-технічного та фінансового забезпечення, розробка необхідних нормативних актів і оpганізаційно-методичних документів, що регламентують процес роздержавлення та приватизації земель, створення Земельного банку з функціями державного регулювання ринку землі. Наголошується на особливості реформування земельних відносин, яка полягає в тому, що при перерозподілі земель потрібно враховувати паралельне функціонування старих і нових господарських формувань. Мають бути створені умови для розвитку всіх форм господарювання, незалежно від форми власності на землю. Значна увага приділяється питанням державного регулювання земельних відносин і управління земельними ресурсами.

У перехідний період аграрної реформи основною формою господарювання залишаються громадські господарства - колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, інші державні й міжгосподарські підприємства. Водночас в них мають удосконалюватись форми організації виробництва у напрямі поєднання особистих і громадських інтересів визначенням внеску кожного члена колективу у формуванні загального надбання. Кожен член колективного підприємства має стати співвласником засобів виробництва, включаючи землю, і створеного продукту.

На базі колективних сільськогосподарських підприємств і радгоспів набуватимуть розвитку сільськогосподарські кооперативи, об'єднання (асоціації) пайовиків, господарські товариства, корпорації, селянські спілки, приватні (пpиватно-оpендні), інші організаційно-правовi структури. Кожному громадянину надається право вільного вибору трудової участі у будь-якій з них.

У державній власності потрібно залишити землі насінницьких господарств, племінних заводів та підприємств, кінних заводів, селекційно-гібридних центрів, сортовипробувальних станцій та дільниць, науково-дослідних організацій, плодо-розсадницьких господарств.

Земельна реформа проводиться на демократичних засадах за участю населення, яке проживає на даній території. При цьому виключається будь-яке нав'язування колективу чи громадянину способу господарювання.

В процесі земельної реформи створюються умови для рівноправного розвитку всіх форм власності і господарювання на землі, формування багатоукладної економіки раціонального використання і охорони земель з дотриманням принципів соціальної справедливості.

Hа підставі створеної законодавчої бази, результатів проведених наукових досліджень, реалізованих у науково-методичних документах, нами розроблено організаційну схему земельної реформи в Укpаїні (рис. 4).

У березні цього року минуло сім років від дня оголошення всіх земель Укpаїни об'єктом земельної реформи. За ці роки у нашій державі  виконано велику  роботу  по  її здійсненню. Пpойдено два важких і відповідальних етапи - роздержавлення і приватизації земель.

Завершено передачу земель від держави у колективну власність. Роздержавлено землі у 10748 колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємствах, що складає 99.3 відсотка від загальної кількості суб´єктів колективної власності. У власність сільськогосподарських підприємств безплатно передано 25.2 млн. га сільськогосподарських угідь або 60.1 відсотка їх загальної площі. Ствоpено резервний фонд земель загальною площею 2.9 млн. га, що становить 10.8 відсотка площі pоздеpжавлених земель. У розрахунку на одне підприємство, яким передано землі у власність, це складає 294 га сільськогосподарських угідь.

Доpечно відмітити, що із загальної площі резервного фонду земель 2.8 млн. га або 95.3 відсотка перебуває у постійному користуванні попередніх землекористувачів, 2.2 відсотка - надано громадянам для ведення особистого підсобного господарства, 0.3 - для індивідуального житлового будівництва і 2.2 відсотка - для інших цілей. Зауважимо, що громадянам, зайнятим у соціальній сфері з цих земель надано лише  0.9 відсотка.

Рис. 4. Органiзацiйна схема здійснення земельної реформи

Власниками земельних сертифікатів стали 5.9 млн. громадян. З числа громадян, які одержали сертифікати на право на   земельну   частку   (пай),   побажали   вийти   зі  своїм земельним паєм з сільськогосподарських підприємств лише 50 тис. громадян або 0.8 відсотка, з них половина вже одержали земельні частки (паї) у натурі (на місцевості), тобто земельні ділянки, посвідчені державними актами на право приватної власності на землю.

Близько 80 відсотків громадян Укpаїни приватизували земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, що становить 2.9 млн. га або 69 відсотків загальної площі земель, яка перебуває у користуванні громадян. Сформовано землі запасу, на частині яких організовано понад 39 тисяч селянських (фермерських) господарств загальною площею 1036.8 тис. га сільськогосподарських угідь або 26.0 га на одне господарство.

Наступний етап земельної реформи полягає у зосередженні дій на рівні сільськогосподарських підприємств і організацій у напрямі їх реструктуризації на основі утвердження і реалізації громадянами прав власності на землю, освоєння механізму економічного і правового регулювання земельних відносин через оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв), поступове введення, з певними обмеженнями, в економічний оборот земель сільськогосподарського призначення, у тому числі здійснення заставних операцій з землею для одержання банківських кредитів, запровадження порядку включення вартості землі до виробничого капіталу всіма суб'єктами підприємницької діяльності. В Українi вже створено ряд нових агроформувань на базі колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств, зокрема, 1405 господарських товариств, 323 приватних (приватно-орендних) підприємств, 134 сільськогосподарські кооперативи, 299 агрофірм.

У п´ятому розділі - “Напрями удосконалення економічного i правового регулювання земельних відносин” - розглядаються методологічні i методичні принципи регулювання земельних відносин, методика визначення грошової оцінки i її роль в удосконаленні механізму економічного регулювання земельних відносин, основні принципи визначення i запровадження плати за землю, орендні відносини, концептуальні основи формування i розвитку ринку земель, принципи економічного стимулювання власників землі i землекористувачів за раціональне використання i охорону земель, напрями удосконалення нормативно-правової бази земельних відносин у сільському господарстві.