Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві

- опрацьовано методику паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам i організаціям;

- визначено методологічні i методичні принципи та обгрунтовано напрями удосконалення економічного механізму регулювання земельних відносин у сільському господарстві;

- розроблено пропозиції щодо методики визначення розмірів плати за використання земель сільськогосподарського призначення;

- вперше запропоновано основні положення щодо економічного стимулювання власників землі i землекористувачів за раціональне використання i охорону земель;

- розроблено концептуальні основи формування i розвитку ринку сільськогосподарських земель;

- розроблено пропозиції до ряду проектів законів України i Указiв Президента України щодо удосконалення нормативно-правової бази земельних відносин у сільському господарстві.

Практичне значення одержаних результатів. Переважна більшість наукових розробок з дисертації знайшла практичне застосування при здійсненні земельної реформи в Українi, зокрема, при створенні нормативно-правової бази, розробці науково-методичних положень з питань земельної реформи i механізму регулювання земельних відносин, методики економічної i грошової оцінки сільськогосподарських земель, визначення розмірів плати за землю, економічного стимулювання власників землі i землекористувачів за раціональне використання i охорону земель. Дисертант є співавтором ряду нормативно-правових актів i методик, основними з яких є: проекти законів України: “Про оренду землі” (1995р.); “Про внесення змін i доповнень до Закону України “Про плату за землю” (1996р.); “Про внесення змін i доповнень до Земельного кодексу України (1995 i 1996рр.); Декрет Кабiнету Мiнiстрiв України “Про приватизацію земельних ділянок” (1992р.); Укази Президента України: “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” (1994р., №666); “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам i організаціям” (1995р., №720); “Про організаційні заходи щодо здійснення земельної реформи у сільському господарстві” (1995р.); “Державна програма земельної реформи в Українi” (1994р.); методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (1995р.); положення про порядок ведення державного земельного кадастру (1993р.); методичні рекомендації щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам i організаціям (1996р.).

Результати досліджень увійшли складовою частиною до концептуальних основ аграрної політики України, ряду методик, рекомендацій, методичних рекомендацій та методичних вказівок, підготовлених для різних рівнів управління сільським господарством.

За участю дисертанта підготовлено ряд пропозицій Кабiнету Мiнiстрiв України, Адмiнiстрацiї Президента України, Верховнiй Раді України, більшість з яких увійшла до прийнятих ними нормативно-правових актів.

Особистий внесок здобувача у досліджувану проблему. Теоретично обгрунтовано i дано визначення категорії земельних відносин у сільському господарстві в умовах розвитку різних форм власності i господарювання на землі. Розроблено пропозиції щодо удосконалення земельного законодавства, нормативно-правової бази з питань земельних відносин, визначено етапи, розроблено організаційну схему i механізм здійснення земельної реформи в аграрній сфері, опрацьовано методологію та методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, методику поділу земель колективної власності на земельні частки (паї), напрями удосконалення земельних відносин та економічного механізму їх регулювання, запропоновано методику визначення розмірів плати за землю, основні положення щодо економічного стимулювання власників землі i землекористувачів за раціональне використання i охорону земель, розроблено концептуальні основи формування i розвитку ринку сільськогосподарських земель, пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази земельних відносин у сільському господарстві.

Апробацiя результатів дисертації. Основні теоретичні i методологічні положення i висновки та практичні результати дослідження по дисертаційній роботі апробовані на наукових, науково-практичних конференціях, симпозіумах, нарадах i семінарах, зокрема на: координаційній науково-методичнiй конференції “Освоєння ринкових відносин в агропромисловому виробництві України”, Київ, 1992 р.;  Республіканській науково-виробничiй конференції “Формування, розвиток та розміри фермерських господарств в Українi”, Київ, 1992р.;  Міжнародному симпозіумі “Економічні реформи у сільському господарстві в перехідний період до ринку”, Київ, 1993р.;  Міждержавному науковому семінарі “Сучасні проблеми охорони i відтворення родючості грунтів: екологія, економіка, право”, Одеса, 1994р.;  Республіканській науково-практичнiй конференції “Проблеми земельної реформи в Українi”, Київ, 1994р.;  Міжнародній економічній конференції “Перетворення сільського господарства в Українi: досвід, перспективи”, Київ, 1995р.;  науково-практичнiй конференції “Основні напрями аграрної реформи в Українi”, Київ, 1995р.;  Міжнародному інформаційному семінарі з питань управління агробізнесу “Приватизацiя. Бiзнес та фінансове планування. Виробничі ресурси”, Київ, i Умань, 1996р.;  науково-практичнiй конференції “Актуальні проблеми реформування АПК України”, Київ, 1996р.;  Всеукраїнськiй конференції “Проект паювання сільськогосподарських земель”, Київ, 1996р.;  міжнародному семінарі “Аграрна реформа в Українi в глобальному контексті”, Київ, 1997р.;  науково-практичнiй конференції власникiв-керiвникiв приватно-орендних сільськогосподарських підприємств”, Київ, 1997р.;  обласних науково-практичних конференціях з питань реформування в агропромисловому комплексі (1997-1998рр., у містах: Рiвному, Житомирi, Чернiговi, Львовi, Івано-Франкiвську, Днiпропетровську, Запорiжжi, Одесi, Херсонi, Вiнницi, Харковi, Сумах, Луганську, Львовi).

Публiкацiї результатів дослідження. Всього з досліджуваної проблеми опубліковано самостійно та у співавторстві 110 наукових праць загальним обсягом 112.0 д.а. Основні положення дисертаційної роботи висвітлені у 60 наукових працях загальним обсягом 40.8 д.а., у т.ч. в монографіях i брошурах 25.6 д.а., з них одноосібна монографія 14.2 д.а.

Обсяг i структура дисертації. Робота викладена на 349 сторінках комп´ютерного тексту, ілюстрована 28 таблицями i 30 рисунками. Вона включає також список літературних джерел з 225 найменувань i  додатки.

Структура роботи.

Вступ.

Роздiл 1. Теоретичні засади земельних відносин.  1.1. Сутність земельних відносин. 1.2. Істоpико-економічні аспекти розвитку земельних відносин. 1.3. Земельні відносини і рента.

Роздiл 2. Власнiсть на землю як основа формування земельних відносин. 2.1. Суть і форми власності 2.2. Тpансфоpмація форм власності на землю. 2.3. Стpуктуpні зміни у формах власності на землю.

Роздiл 3. Нормативно-правове i науково-методичне забезпечення земельної реформи. 3.1. Пеpедумови реформування земельних відносин. 3.2. Завдання і зміст земельної реформи. 3.3. Hоpмативно-пpавове і науково-методичне забезпечення земельної реформи.

Роздiл 4. Органiзацiйна схема i сучасний стан реформування земельних відносин. 4.1. Загальні наукові принципи реформування   земельних відносин. 4.2. Роздеpжавлення і приватизація земель. 4.3. Паювання сільськогосподарських угідь. 4.4. Hапpями реалізації громадянами прав власності на земельну частку (пай). 4.5. Сучасний стан реформування  земельних відносин. 4.6. Можливі соціально-економічні та екологічні наслідки реформування земельних відносин.

Роздiл 5. Напрями удосконалення економічного i правового регулювання земельних відносин. 5.1. Методологічні і методичні принципи регулювання земельних відносин. 5.2. Економічна оцінка земель як об'єктивна основа розробки механізму регулювання      земельних відносин. 5.3. Гpошова оцінка земель в удосконаленні      механізму економічного регулювання земельних відносин 5.4. Запровадження плати за використання земель. 5.5. Оренда земель як засіб регулювання земельних відносин. 5.6. Концептуальні основи формування і розвитку ринку земель. 5.7. Основні положення економічного стимулювання суб´єктів господарювання за раціональне використання i охорону земель. 5.8. Удосконалення нормативно-правової бази земельних відносин.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі - “Теоретичні засади земельних відносин” - розглядається теорія земельних відносин, розкривається їх сутність i зв´язок із земельною рентою. Літеpатуpні джерела не містять повного (цілісного), тим більше однозначного, визначення категорії "земельні відносини". У більшості випадків знаходимо його у контексті при розгляді питань власності на землю, рентних відносин, суспільно-економічних відносин, виробничих відносин, питань землеустpою і землекористування, управління земельним фондом тощо.

Отже, зміст поняття земельних відносин охоплює широке коло питань як економічного (виробничого), так і правового характеру. Hеважко помітити, що в основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зрозуміло, що більшість економістів - дослідників тісно пов'язують зміну і розвиток земельних відносин зі зміною і розвитком суспільно-економічних формацій. Історично розрізняють первіснообщинні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, соціалістичні, постсоціалістичні земельні відносини, які характеризуються певними особливостями. Всі вони, до постсоціалістичних, добре відомі із літературних джерел. Що ж стосується останніх, то для них характерним є трансформація у напрямі приватизації землі, визначення частки кожного члена колективу у спільній (колективній) власності земельного фонду, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної організації праці і приватної власності на землю та інші засоби виробництва, особистого інтересу в підвищенні продуктивності сільськогосподарської праці.

Як складова виробничих відносин, земельні відносини, так само як і перші, підпорядковуються об'єктивному економічному закону, що вимагає обов'язкової відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил суспільства. У випадку невідповідності - виробничі відносини стають гальмом на шляху розвитку останніх.

Істоpія відмічає цілий ряд періодів, коли земельні відносини не задовольняли рівня продуктивних сил на селі. Особливо помітним залишився один з найдовших і найтяжчих періодів - феодально-кpіпосницький спосіб виробництва, який призвів до неминучості проведення селянської реформи 1861 року.

Результатом цієї реформи була не лише відміна кріпосного права, а й зміна земельних відносин. Хоч і залишався позаекономічний примус і залежність селянина від поміщика у вигляді панщини і оброку, все ж таки вперше з'являвся економічний інтерес сільського працівника до результатів своєї праці на земельному наділі у складі общини.

Hе менший слід в історії земельних відносин залишила так звана столипінська реформа на селі, яка проводилась в період з 1907 по 1917pp. Цей період можна сміливо назвати періодом радикальних змін у земельних відносинах. Головною ідеєю столипінської земельної реформи було формування справжнього господаря на селі на основі передачі земельного наділу із спільної (общинної) у приватну власність кожного члена общини, який з неї виходив. Hе вдаючись до політичної оцінки даної реформи, можна констатувати, що це був визначний крок до становлення господаря на землі на основі особистого інтересу.

Пpоте намірам реформатора не судилося повноцінно втілитись у життя. Пеpемогла інша ідея - ідея державної (загальнонародної) власності на землю у жовтні 1917 року. Hа цій власності впродовж тривалого періоду формувались земельні відносини, як у правовому, так і в соціально-економічному, політичному і психологічному аспектах, аж до розпаду Радянського Союзу.

Hа підставі вивчення літературних джерел, вітчизняного і зарубіжного земельного законодавства, досвіду проведення земельних реформ в Росії, бувшому Радянському Союзі та країнах дальнього зарубіжжя, а також врахування власного досвіду реформування земельних відносин і об'єктивних умов, які склалися в аграрному секторі нашої держави, нами визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання і засобом виробництва у сільському господарстві. Загальна схема земельних відносин представлена рис.1.

Hа наш погляд, таке визначення розкриває основний зміст земельних відносин суб'єктів господарювання на землі і орієнтує на вибір напрямів реформування і регулювання земельних відносин в аграрній сфері як шляхом удосконалення земельного законодавства (першочергово Земельного кодексу Укpаїни), так і економічними методами.

Рис. 1. Загальна схема земельних відносин

Земельні відносини значною мірою є рентними відносинами. Пояснюється це тим, що земельна рента виступає регулюючим фактором у земельних відносинах. Вона є економічною формою реалізації права власності на землю через орендні відносини, відіграє важливу роль при ціноутворенні, нарешті - формує ціну землі, що є надзвичайно важливим чинником на сучасному етапі розвитку сільського господарства - етапі входження в ринок.

Серед вчених-економiстiв ведуться тривалi дискусії з приводу рентних відносин. З´ясовується головне питання - вплив ренти на ціну сільськогосподарського продукту: рента формує ціну виробленого продукту, чи сама ціна виступає рентоутворюючим фактором.  Вiд  А.Смiта до Д.Рiкардо чіткої відповіді не знаходимо. Тiльки у Д.Рiкардо є однозначним висновок про те, що не тому хліб дорогий, що виплачується рента, а рента виплачується тому, що хліб дорогий. Звiдси цілком зрозуміло, що рента залежить від ціни, а не навпаки. Цей висновок дуже важливий для розвитку економіки на сучасному етапі, коли відбувається перехід до приватної власності на землю i починають розвиватись орендні земельні відносини. Спростовується аргумент проти приватної власності, який полягає у твердженні, що визнання ренти, а значить i запровадження орендної плати, може призвести до різкого підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Щоправда, виходячи з теорії абсолютної ренти, розробленої К.Марксом, слід зазначити, що абсолютна рента здорожчує сільськогосподарський продукт.

Отже, одним з важливих завдань, на нашу думку, є удосконалення рентних відносин шляхом перерозподілу диференціальної ренти, що утворюється на кращих i середніх землях, через запровадження земельного податку i орендної плати за землю залежно від грошової оцінки земель, яка обчислена на основі рентного доходу, визначення норми прибутку на авансований у сільське господарство капітал, включаючи вартість (ціну) землі.