Економічні цикли та їх наслідки на Україні

Перша економічна криза стимулювала  процес еволюції власності. Тому не випадково  в 30-ті роки починають виникати акціонерні компанії — колективна форма капіталістичної власності. Але еволюція власності відставала від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призвело до нової кризи, настання нового економічного циклу.

 

Причини та види циклічних коливань.

 

 

Більшість сучасних економістів  вивчають причини циклічності через  аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів  окремих фаз.

 

До зовнішніх факторів можуть бути віднесені об'єктивні  та суб'єктивні обставини, які викликають періодичну повторюваність економічних  явищ і які знаходяться поза економічною системою:

- війни, революції,  та інші політичні потрясіння;

- відкриття крупних  родовищ золота, урану, нафти та  інших цінних ресурсів;

- освоєння нових територій  і пов'язана з цим міграція  населення, коливання чисельності  населення планети;

- потужні  прориви  в технології,  винаходи та  інновації,  які дозволяють    радикально    змінити    структуру    суспільного виробництва.

Внутрішні фактори притаманні самій економічній системі, і  вони можуть викликати як підйоми, так  і спади економічної активності через певні проміжки часу. Серед них виділяють:

- фізичний  строк   служби  основного  капіталу  (рухомого  та нерухомого);

- особисте споживання, скорочення або зростання якого  впливає на обсяг виробництва  та зайнятості;

- інвестування,    тобто    вкладення    коштів    у    розширення виробництва,  його модернізацію,  створення  нових робочих місць;

- економічну політику  держави щодо виробництва, попиту  та споживання.

Пояснити циклічність руху економіки  дією тільки зовнішніх або внутрішніх   факторів   неможливо,   тому   що   економічний   цикл прискорює і гальмує економічну систему, використовуючи їх разом.

Розглядаючи економічні цикли та їх причини, австрійський економіст И.Шумпетер висунув ідею про трициклічну  схему, тобто про коливальні процеси в економіці, що здійснюються, гак би мовити, на трьох рівнях. Він назвав ці цикли іменами Н.Д.Кондратьєва, К.Жупіяра та Дж.Кітчіна - вчених, що відкрили цикли тривалістю відповідно в п'ятдесят п'ять років, десять років і три роки 4 місяці.

Головною причиною довгохвильових коливань М.Д.Кондратьсв вважав наявність  у складі сукупного капіталу особливих  частин, що мають тривалий термін дії: великих засобів виробництва, споруд, устаткування, а також кадрів кваліфікованої робочої сили. У цілому концепція російського науковця визнана як теорія, що містить комплексний опис феномена довготривалих коливань.

Найчастіше в економіці розвинутих країн зустрічаються середні  промислові цикли - тривалістю 8-10 років, але на ділову активність впливають  і всі інші. Протягом одного великого циклу відбувається декілька середньострокових коливань, матеріальною основою яких є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці.

Маті економічні цикли Дж.Кітчіна  матеріальною основою мають процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.

Економічні цикли (цикли ділової  активності) означають коливання  економічної активності, рух виробництва  від початку попереднього до початку  чергового кризового спаду.

Кожен з економічних циклів унікальний, але водночас усім їм притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність фаз циклу: піднесення; спад або криза (рецесія); депресія; пожвавлення (рис.3.1). На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази проявляються по-різному.

Головною фазою циклу  вважають кризу (спад, рецесію, скорочення ділової активності). Вона ніби підводить  підсумок попередньому циклу і відкриває  новий цикл. Головні особливості  кожного циклу (його загальна тривалість, співвідношення між окремими фазами) визначаються перш за все характером і глибиною кризи. Без кризи не було б циклу, оскільки саме періодичне повторення кризи надає економічному відтворенню циклічного характеру. Однак, розглядаючи кризу як вирішальний момент циклу, не можна ігнорувати інші фази циклу. В кожній фазі циклу містяться умови її перетворення в іншу фазу, і, отже, увесь розвиток циклу заснований на саморусі. Економічна криза - це більш або менш регулярно повторювані тимчасові падіння виробництва, що виникають внаслідок порушення економічної рівноваги. Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів; падінням курсу акцій, біржевою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо. Скорочення виробництва у період кризи триває доти, поки не буде встановлена рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції, припинення кризовою падіння та розсіювання товарних запасів відбувається внаслідок зниження цін, виробничих потужностей і товарних запасів (у вартісному вираженні), а також шляхом посилення вивозу товарів на зовнішні, в основному колоніальні ринки. Після цього кризове падіння припиняється, а економічна система входить у фазу депресії.

Депресію, застій або  дно економічної активності справедливо  порівнюють з післяшоковою ситуацією. Рух капіталу в'ялий і нечіткий, він ніби набирається сил перед новим штурмом. Цьому сприяють поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у більш перспективні сфери застосування, а головне - масове оновлення основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не врівноважується зростанням її маси. У цьому випадку додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. Іншими ознаками депресії є: стабілізація виробництва на найнижчому рівні; призупинення інфляційних процесів; збереження високого рівня безробіття; норма позикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього - поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу (який під час кризи був зруйнований фізично), але вже на новому, більш високому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає більш високої точки піднесення.

Депресія переходить у наступну фазу циклу - пожвавлення (розширення ділової активності), яка  характеризується тим, що тут уперше після початку кризового падіння  відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу; оновлюється основний капітал; починається модернізації виробництва; відновлюється економічне зростання; зростають прибуток, заробітна плата, позиковий відсоток; скорочується безробіття. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, розширюється бізнесова активність. У ході пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення. Відновлюється докризовий стан економіки (точка С на рис.3.1, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).

Піднесення, або пік  ділової активності характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні  рубежі. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім збільшується платоспроможність попиту. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки, стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей, найбільш сприятливий для економіки період, в її надрах зріють передумови майбутнього падіння. До певного часу розвиток цих передумов приховується багатоланковою та розгалуженою торговельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів у результаті спекуляцій на зростанні цін. І лише у період кризового падіння виявляється дійсний стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки.

 

Розділ II. Особливості циклічного розвитку економіки в сучасних умовах

2.1. Причини та  вплив світової кризи 2008 р.  на економіку України

Кризу, що наступила, в  Україні пов'язують зі світовим фінансовим. Зрозуміло, зв'язок є, але якби не було зв'язку зараз, то криза все одно б наступила в майбутньому (навіть якщо б її не було в світі). Мова йде про кризу виробництва (як наслідок і економіки країни). Виробництво і економіка України сьогодні по багатьом показникам неконкурентоспроможні.

Оцінюючи перманентність виникнення кризових явищ в економіці України, можна сказати що розвивається "суспільний устрій з обмеженим доступом", оскільки цей лад ґрунтується на тому, що еліта навмисно обмежує доступ до ринків інших учасників і створює економічні преференції для своїх підприємців і сфер діяльності. В даному аспекті можна відмітити, що вітчизняні інсайдери, як правило, вкладають грошові кошти в свої власні підприємства і це є одним з вагомих чинників зниження конкурентоспроможності виробництва і уповільнення ефективності залучення капіталу в реальний сектор економіки.

Криза, в якій опинилася  Україна восени 2008 р. виявила неготовність українських регуляторних органів  вчасно та професійно-грамотно реагувати  на ситуацію.

На пострадянському  просторі (Росія, Вірменія, Україна) спостерігається тотальна макроекономічна криза (фінансова, структурна, соціальна, кон'юнктурна, конкурентна), тоді як на Заході маємо справу з фінансово-структурною кризою. Ця тотальна криза поглиблюється ще й тому, що порівняно із Заходом у зазначених пострадянських країнах:

• інфляція прискорюється, а не сповільнюється;
• темпи падіння капіталізації ринку в 2-3 рази вищі, ніж на Заході (хоча до кризи вони були на низькому рівні);
• на перший план виходить проблема курсу національної валюти, з'їдаються валютні резерви;
• дефіцит пропозиції кредитів, а не попиту;
• у наявності масове вилучення вкладів населення із банків (в Україні -70 млрд. гривень лише за листопад - січень 2008-2009 років);
• криза супроводжується різким зниженням доходів бюджетів, зростанням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Разом із переліченими спільними  рисами кожній із цих країн притаманні свої особливості. Так, для України, характерні:

- дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від експорту металів і зерна (ринки підвищеної конкуренції) та "імпорту" капіталу, високих технологій, нафти й газу (ринки зниженої конкуренції);

- висока концентрація виробництва й капіталу, обмежені можливості щодо розпорошення (децентралізації) ризиків;

- значна соціальна поляризація, відсутність практики й інструментів адресної соціальної політики;

- невисокий рівень міжнародних резервів НБУ, відсутність накопичених резервних фондів уряду;

- хиткість політичної системи, її нездатність швидко й ефективно розв'язувати економічні проблеми;

- порівняно низька частка малого й середнього бізнесу у ВВП.

Основними проблемами, з  якими зіткнулася українська економіка, є застарілі виробничі потужності в основних галузях, скорочення трудових ресурсів і міждержавна конкуренція.

Особливий неспокій викликає прогноз щодо значного зменшення числа працездатних українців. Так, за даними консалтингової компанії, якщо з 1998 року по 2007 рік працездатне населення України скоротилося на 3%, то вже до 2020 воно скоротиться ще на 10% і складе всього 19 млн. чоловік. При цьому помітно збільшиться число пенсіонерів, що приведе до серйозного дисбалансу між працюючими і непрацюючими громадянами наший країни.

Наступна проблема - застарілі  виробничі потужності. Коефіцієнт зносу  основних виробничих потужностей в  Україні складає більше 50%. Подальше старіння верстатів і агрегатів веде до того, що і без того обмежені трудові ресурси постійно відволікатимуться на ремонт зношеного устаткування, а не займатимуться безпосередньо виробництвом. Що стосується державної конкуренції, то загальновідомо, що ще до кризи українських металургів, яких вважали локомотивом вітчизняної економіки, почали витісняти з їх традиційних ринків китайці. Отже експорт України постраждав не тільки від спаду споживання в умовах кризи, але і від збільшення виробничих потужностей в країнах, які раніше були імпортерами української продукції, а зараз перетворилися на наших конкурентів. В той же час, вихід на нові для України ринки обмежений посиленням державного протекціонізму у всьому світі. За прогнозами експертів, дана тенденція збережеться і у відчутному майбутньому.

В Україні діють три  регулятори, які мають опікуватися  банківською системою та фондовим ринком: Національний банк України, Комісія  з цінних паперів та фондового  ринку та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Крім регуляторів, також існує Верховна Рада України, яка має реагувати на реальні події, що відбуваються у країні, суттєво вдосконалюючи необхідне законодавство. Але жодна із перелічених інституцій не виявила здатності швидко реагувати на події в країні.

Так, постанова Національного  банку України, яка "заморозила" депозити фізичних та юридичних осіб, не врахувала особливостей функціонування підприємств - українських виробників та імпортерів, чим поставила під  загрозу швидкого банкрутства малі та середні підприємства. Приймаючи цю постанову, НБУ також "не порадився" з Комісією з цінних паперів та фондового ринку та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Адже за законодавством, НБУ є незалежною інституцією, на яку ніхто не може чинити тиск. Але це означає, що, захищаючи бізнес-інтереси комерційних банків, НБУ може приймати акти, не радячись з іншими регуляторами, та ускладнювати роботу інших фінансових інституцій, діяльність яких є вигідною для держави та активно підтримується всіма урядами України протягом останніх п'яти років.