Економічні цикли та їх наслідки на Україні

         2.   Д Е П Р Е С І  Я.

У цій стадії економіка  доходить критичних точок в області  об`єму  виробництва, зайнятості, заробітної плати. В період депресії об`єми виробництва доходять до найменшого рівня.

Потужні можливості виробництва  використовуються на 50% і нижче. Найбільших масштабів досягає безробіття, кількість банкрутств, Скорочення попиту на робочу силу веде до зниження ставок заробітної плати, подальшого зниження  загального рівня цін.

3. П О Ж В А В Л Е Н Н Я.

Зріст об`ємів виробництва. В кінці стадії пожвавлення проходить  до докризового рівня. Зростає підприємницька активність, починають збільшуватись прибутки  підприємств, зростає попит, як на  товари, так і ресурси, знижується кількість безробітних. Криза збуту минула, спостерігається невелике підвищення цін на товари та послуги.

4. П І Д Н Е С Е Н Н Я

Перевищення докризового  об'єму виробництва  є переходом в наступну стадію економічного циклу. Відбувається  розширення виробництва, зростають  розміри потужностей, зниження безробіття  доходить до повної зайнятості, зростання доходів. Інвестиції  та витрати зростають.  Зростає попит на товари та послуги. Починають формуватися передумови  для входження в новий цикл.

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку  за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли, які тривають 3-

Однак для них характерним  є проходження чотирьох фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Кожна фаза економічного циклу має специфічну характеристику, тривалість та інтенсивність проходження  характерних явиш.

Визначальною фазою  циклу є криза. Вона перериває процес економічного зростання, відтворення, створює передумови для якісних змін у виробничих силах. Характерною особливістю фази кризи є надвиробництво товарів відносно платоспроможного попиту населення. Виробництво і зайнятість починають скорочуватися.

Виробники в цей період: 1) спочатку ліквідують запаси, потім  скорочують виробничі інвестиції; 2) водночас падає попит на працю; 3) якщо криза має тривалий характер, знижується або сповільнюється зростання  товарних цін; 4) зменшуються прибутки, починає падати попит на кредит, знижується відсоткова ставка. У такий спосіб криза поступово переходить у свою наступну фазу — депресію.

Депресія. Відбувається масове закриття підприємств та розорення великої кількості малих фірм, що призводить до зростання армії безробітних. Під час економічної кризи 1929—1933 pp. обсяги виробництва в найрозвиненіших країнах скоротилися вдвічі, а безробітними стали десятки мільйонів людей. Лише в США у цей період ВНП скоротився на 48 відсотків, а безробітними стали 24,9 відсотка працюючих. Реальні доходи на душу населення скоротилися на 25,6 відсотка. Кризові прояви 1974—1975 pp. і 1980—1982 pp., хоча мали і менш гострий характер, але загалом відбили характерні соціально-економічні суперечності економічної кризи.

Депресія як фаза економічної кризи є нижчою точкою спаду і характеризується тим, що виробництво та зайнятість досягли свого найнижчого рівня. Економіка наче завмирає. Виробництво, хоч і перестає скорочуватися, але перебуває на кризовому рівні, безробіття, досягнувши свого вищого рівня, зупиняється, припиняється падіння цін.

Поступово депресія в  економіці переходить у фазу пожвавлення. Ця фаза характеризується зростанням рівня виробництва, скороченням безробіття до свого потенційного рівня, починають зростати ціни, збільшується попит на кредит, піднімається відсоткова ставка. Змінюється співвідношення між товарною пропозицією і попитом на користь зростання попиту, особливо на елементи основного капіталу. Економіка приходить у рух.

Пожвавлення змінює фаза піднесення. В економіці спостерігається повна зайнятість, і виробництво працює на повну потужність. Ціни зростають, збільшується попит на кредит та цінні папери, посилюються інфляційні процеси.

Усі фази економічного циклу  органічно взаємопов'язані та переходять одна в одну. Ті соціально-економічні суперечності, які найбільше загострилися у фазі кризи, поступово розв'язуються в наступних фазах циклу. Через це криза, хоч і є виявом внутрішніх суперечностей капіталістичного виробництва, водночас є формою їх вирішення. Отже, криза, весь економічний цикл створюють якісно нові засади для економічного зростання суспільства.

Економічний цикл, його внутрішні та зовнішні причини. Головна детермінанта циклу. Окремі економічні цикли суттєво розрізняються за тривалістю та інтенсивністю. Це зумовлюється передусім рівнем розвитку виробничих сил, прискоренням науково-технічного прогресу, а також різними внутрішніми та зовнішніми причинами.

Особливе значення має  вивчення причин, що впливають на виникнення та загострення кризових виявів. Знаючи ці причини, суспільство може впливати на ступінь їх вияву, уповільнювати та прискорювати ці процеси, виробляти систему заходів щодо соціального захисту населення у цей період.

У різний час економісти створювали теорії, які пояснювали причини виникнення економічних циклів і найбільшої ділової активності. За деякими концепціями, це пов'язується з необхідністю впровадження науково-технічних досягнень. Інакше кажучи, стверджується, що такі технічні нововведення, як залізниця, машини, синтетичні волокна, комп'ютери, значно впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно і на виробництво, зайнятість та рівень цін. Проте оскільки вони виникають нерегулярно, це призводить до нестабільності ділової активності.

Інші вчені пояснюють  економічні цикли політичними подіями, змінами політичного, а отже, і економічного курсу, а також зовнішніми чинниками, які впливають на це. Так, війни збільшують воєнні витрати, викликають диспропорції в економіці, що призводить спочатку до збільшення зайнятості та надінфляції, але потім настає найгостріший спад.

Окремі економісти вважають причиною кризи суто монетарні явища. Коли уряд для переборення дефіциту державного бюджету випускає велику кількість грошей, виникає інфляційний  «бум». Однак при цьому менша  кількість грошей прискорює падіння виробництва та зростання безробіття.

Проте більшість економістів  вважають, що циклічні коливання зумовлені  сукупністю як зовнішніх, так і внутрішніх причин, що їх породжують. У ринковій економіці підприємство виробляє лише ту продукцію, від продажу якої можна дістати прибуток. Отже, стимулом зростання виробництва і зайнятості населення є збільшення витрат населення. Інакше кажучи, вищий рівень сукупних витрат населення веде до зростання виробництва, оскільки вигідно збільшувати виробництво товарів, які реалізуються і приносять прибуток. Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, реальний обсяг виробленої продукції стає постійним, а доповнюючи витрати, просто підвищують рівень цін, що породжує інфляційний процес.

Головною детермінантою економічного циклу є зростання капіталовкладень. Впливаючи на збільшення інвестицій, можна управляти обсягами виробництва, зайнятістю, інфляцією. Інакше кажучи, причина економічних циклів виявляється в змінах сукупної пропозиції та сукупного попиту. Так, унаслідок скорочення інвестицій (чи державних витрат) економіка виходить з точки рівноваги. Сукупний попит різко скорочується. При цьому сукупна пропозиція залишається практично незмінною. Економіка намагається знайти іншу точку рівноваги, що призводить до спаду виробництва та цін.

У разі піднесення виникає  протилежна тенденція — зростають  сукупний попит, виробництво (наближається до потенційного ВНП або перевищує  його), а також (за умов інфляції) ціни.

Американський економіст  А. Оукен емпірично встановив, що на кожні 2 відсотки скорочення ВНП (відносно потенційного рівня) показник безробіття зростає на 1 відсоток. Так, якщо ВНП зі 100 відсотків потенційного рівня знижується до 98 відсотків, безробіття зростає приблизно з 6 до 7 відсотків. За законом Оукена більшість циклів є циклами попиту (тобто надвиробництва). Якщо під час цього циклу випуск падає, це супроводжується зростанням виробництва.

 

 

 

1.2.Причини  виникнення економічних циклів  та їх наслідки

 

Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання  зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина  спаду — це суперечність між  суспільним характером виробництва  і приватною формою привласнення  його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат  технічних нововведень, що вимагає  зростання інвестицій, а останні  й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів  є невідповідність між наявним  грошовим капіталом і його  пропонуванням (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність  у підходах, практично всі згадані  економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії.

Ті ж теорії, які  пояснюють появу економічних  циклів зовнішніми причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Кожен цикл складається  з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Основною з них є криза, яка формує цикл.

Причини економічної кризи

 

Погляди економістів  на причини кризи. З моменту першої економічної кризи вчені намагалися з'ясувати головну їх причину, виробити рекомендації для їх відвернення. Було названо до 200 причин виникнення економічних криз. Серед них Поверхові та наукові.

До поверхових належать спроби економістів пояснити кризи  появою плям на сонці, ритмом руху Венери та ін. Науковий підхід до з'ясування причин виникнення економічних криз пов'язаний з представниками класичної школи політичної економії. Так, англійський економіст Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Швейцарський економіст С. де Сісмонді пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

К. Маркс найбільш глибинною  причиною кризи називав основну  суперечність капіталістичного способу  виробництва — суперечність між  суспільним характером виробництва  і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього виробництва.

Видатний український  економіст М. Туган-Барановський причину  криз вбачав у диспропорційності  розвитку економіки, тобто у нерівномірному розвитку всіх галузей.

Дж. Кейнс пояснював  економічні кризи дією основного  психологічного закону, згідно з яким люди "схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід". Деякі сучасні економісти пояснюють кризи різним співвідношенням оптимізму та песимізму в господарській діяльності та іншими причинами.

Економічна криза —  надзвичайно складе явище. Тому всі  наведені наукові причини пояснюють  її виникнення з різних боків. Але  найбільш об'ємною, глибинною причиною, яка охоплює певною мірою інші другорядні причини, є суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. З'ясуємо коротко її сутність.

Основна суперечність капіталізму. З  часу виникнення капіталістичного способу  виробництва (початок XVI ст.) і виробництво, і привласнення мали приватний характер. За майже два століття приватне виробництво перетворилося на колективне, суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток великої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва виявилося у розвитку й поглибленні суспільного поділу праці всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), у зміцненні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні масштабів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні частки великих підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток великої машинної індустрії дав змогу значно збільшити обсяг продукції, що вироблялася.

Але протягом цього періоду від  процесу постійно зростаючого суспільного  виробництва дедалі більше відставала форма привласнення. Як і 200 років тому, вона залишалася приватною, тобто більшість створених благ привласнювали окремі капіталісти. Це призвело до переростання суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення у конфлікт, який вимагав свого розв'язання. Частково цей конфлікт був вирішений під час першої економічної кризи.

Конкретною формою прояву цієї глибинної  суперечності було протиріччя між зростаючими  масштабами виробництва і відносним  звуженням платоспроможного попиту населення. Оскільки на той період не було державного регулювання заробітної плати, визначення мінімального її рівня, кожен окремий капіталіст намагався знизити заробітну плату до мінімуму, а тому зменшувався платоспроможний попит населення за неконтрольованого масового виробництва товарів на невідомий ринок. Таким чином виникла криза надвиробництва, яку посилила диспропорційність розвитку економіки.