Ефективність використання оборотних коштів підприємства

                                                                             

 
           

                                                                                                              

 
 

        

 

      Рис.1.3.3. Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення 
 
 
 

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і  з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери. 
    Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції. 
    Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів. 
     Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань. 
Найчастіше в практиці застосовуються такі показники: 
- коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії Ка); 
- коефіцієнт покриття (Кп); 
- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.) 
      Перший показник (Кз.к.) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу). 
      Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 2) "Баланс" цей показник (Кзк) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу II активу балансу, рядок 260).  

     К_{з.л. =}  В_к.

               Σ_о.к. 

 
де Кз.к. - коефіцієнт забезпечення власними коштами; 
Вк - власні кошти, грн.; 
  СУМА з.к. - загальна сума оборотних коштів, грн. 
    Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень. 
Коефіцієнт покриття (Кп) - це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок IV розділу пасиву балансу).  

     К_п. = Σ_п.а.

              Σ_к.з. 

      
де Кп - коефіцієнт покриття; 
Сума п.а - сума усіх поточних активів, грн.;  
Сума к.з. - сума короткострокових зобов'язань, грн.  
     Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 - 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство - неплатоспроможним. 
     Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.) визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III розділ активу балансу) до короткострокових зобов'язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу).

      
К_абс.л. =  Г_к. +К_в.

                       Σ_к.з. 

Де К абс.л. - коефіцієнт абсолютної ліквідності; 
Г к. - грошові кошти, грн.; 
К в. - короткострокові вкладення, грн.; 
СУМА к.з. - сума короткострокових зобов'язань, грн. 
       Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 - 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним. 
      Отже, фінансове стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями. 
 
 

          2.Розрахунки оборотних коштів.

             2.1. Обчислення виробничих запасів. 

        2.1.1.  Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника До споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача. 
     Візьмемо наприклад час руху вантажу від постачальника до споживача становить 20 днів. Поштовий пробіг документів - 12 днів. Обробка документів у постачальника і в банківських установах - 4 дні. За цих умов транспортний запас дорівнює чотирьом дням (20-12-4). 
    За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина. 
Якщо сировина й матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не встановлюється. 
       2.1.2. Розрахунок середньозваженого інтервалу поставки

     Поставки від кількох постачальників можуть суттєво різнитися за обсягом і за величиною інтервалів між окремими партіями, що залежить від різних причин - особливостей транспортування, періодичності випуску тих чи тих матеріальних цінностей постачальниками, умов конкретних договорів на постачання тощо. У такому разі середній інтервал між поставками розраховується як середньозважена величина. Для її визначення обсяг кожної поставки сировини й матеріалів множать на інтервал у днях до наступної поставки і суму одержаних добутків ділять на загальний обсяг поставки, узятий для розрахунків середньозваженого інтервалу. 

                                                                                                                   Таблиця 2.1.2.

         Розрахунок середньозваженого інтервалу поставки 

 
     Розрахунок інтервалу між поставками методом середньозваженої величини (табл. 2.1.2). 
У розрахунок береться 4880(5840 - 960). Середньозважений інтервал 22 дні (109320 : 4880). 
       Норма оборотних коштів на поточний запас визначається як 50 % від середньозваженого інтервалу, або 11 днів. 
 

     2.1.3. Розрахунок загальної потреби в оборотних коштах для                                            основних матеріалів

        На підставі норм оборотних коштів, обчислених за складовими елементами, визначається норматив для окремих видів, груп і в цілому щодо сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів. На підприємствах загальна потреба в оборотних коштах визначається з допомогою такого розрахунку (табл. 2.1.3).  

                                                                                                                  Таблиця 2.1.3.

     Розрахунок  загальної потреби в оборотних коштах для                основних матеріалів 

 
            Сума  оборотних коштів щодо сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів дорівнює 944,5 тис. грн., а середня норма оборотних коштів становить 22,3 дні (944,5 : 42,4). 

          Для того, щоб визначити місячну  потребу хлібозаводу в борошні,  його мінімальний, середній і максимальний запас, якщо період поставки 8 днів,а період зриву поставки 2 дні. Для забезпечення виконання денної програми слід використати 960 кг борошна, причому, його втрати становлять 2%. Протягом місяця хлібозавод працює 25 робочих днів.

    Розв´язання.

З_min = З_стар = Д ·Т_{зрив.пост} = 960· 1,02 · 2 = 979,2 · 2= 1958,4кг;

З_сер = З_{сер.поточ}+З_стар = 979,2 · ½ + 1958,4 = 3916,8+1958,4 = 5875,2кг;

З_max = З_поточ+З_стар = 979,2 · 8+ 1958,4= 7833,6+1958,4 =  9792кг.

  Місячна потреба  обчислюється:

                      979,2·25 = 24480кг = 24т 480кг.  

                                               2.1.4. Визначення тари

      Норматив оборотних коштів щодо тари визначається множенням норми, вираженої в гривнях, на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році. 
      Норматив розраховується для різних видів тари: покупна, власного виробництва і разова тара, яка надходить з матеріалами і не підлягає поверненню постачальникам; яка підлягає поверненню; тарні матеріали, які враховуються за статтею "Тара". 
    Норма оборотних коштів на тару визначається в гривнях на 1000 грн. товарної продукції (діленням потреби в оборотних коштах на тару в плановому році на товарну продукцію в цінах реалізації). 
 
     Потребу в оборотних коштах на тару розраховано в сумі 50 тис. грн., а товарна продукція в цінах підприємства за планом IV кварталу, що для нього обчислювалась потреба в оборотних коштах, становила 14000 тис. грн. Відтак норма оборотних коштів на тару дорівнюватиме 2 грн. 80 коп. на 1000 грн. товарної продукції (50 тис. грн.: 14000 тис. грн.). 
      Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устаткування і транспортних засобів визначається з урахуванням їхньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів. 
 
 

 

       2.2. Розрахунок тривалості виробничого циклу 

         Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається із часу, витраченого на обробку деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передачі готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу оброблених деталей. Якщо кількість виробів у незавершеному виробництві велика, а тривалість виробничого циклу в днях для різних виробів суттєво різниться, слід об'єднати продукцію в групи, а потім на цій підставі визначити середньозважений показник. Його величину розраховують, виходячи з частини окремих видів або груп виробів у загальному обсязі продукції, що випускається, за плановою собівартістю (табл. 2.2.). 
 
                                                                                                          Таблиця 2.2