Ефективність використання оборотних коштів підприємства

     Знаючи нормативну величину виробничих запасів у натуральних вимірниках, можна подати їх у вартісному виразі й обчислити загальний норматив оборотних коштів на виробничі запаси.                                                                                                                                                                                                                                                                             Розрахунок нормативів оборотних коштів у запасних частинах та інструменту, у швидкозношуваних та малоцінних предметах відрізняється від викладеної методики нормування оборотних коштів у виробничих запасах. Зокрема, норматив запасних частин та інструменту для ремонту може бути визначений множенням фактичних витрат певного виду запасних частин або інструменту в базовому році на індекс виробничої програми і проектований індекс зниження частки витрат ресурсів:

                                      Н_з.чі = М_ф І_в.п і_в.р

Н_з.чі - норматив запасних частин інструменту,грн.;

М_ф - фактичні витрати певного виду запасних частин(інструменту), грн.;

І_в.п - індекс виробничої програми у розрахунковому (плановому) році;

і_в.р – індекс зниження частки витрат певного ресурсу.

       Загальними принципами нормування  оборотних коштів у швидкозношуваних  та малоцінних предметах є  такі:                                                                                                    а) окреме визначення норм для  матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства і використовуються (експлуатуються) у виробництві;                          б) грошова оцінка складських запасів за повною їх вартістю (собівартістю), а використовуваних предметів у виробництві – у розмірі 50% первісної їх вартості;  в) відмова від нормування у днях споживання предметів, які використовуються (експлуатуються), і розрахунок норм для окремих їх груп на основі коефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чисельності працівників, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо.

       Для матеріалів, що надходять зі складів постачальницьких і збутових організацій з доставкою автотранспортом, страхового запасу здебільшого не передбачається. 
       В окремих випадках, пов'язаних із підвищеним ризиком несвоєчасного надходження матеріалів, норму оборотних коштів у частині страхового запасу щодо окремих видів матеріалів можна збільшити понад 50 % норми оборотних коштів на поточний запас. 
       До виробничих запасів входять також допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини й малоцінні швидкозношувані предмети, які беруть участь у створенні нової вартості і теж потребують визначення оптимальної потреби в них. 
Норматив оборотних коштів щодо допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом витрат на виробництво. Норми за видами і групами допоміжних матеріалів розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів. 
Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для технологічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Величина нормативу оборотних коштів на цю статтю визначається за методом, аналогічним методу розрахунку нормативу оборотних коштів на основні матеріали. 
       Розраховуючи одноденне витрачання за статтею "Паливо", із кошторису витрат на виробництво необхідно виключити вартість газового палива і додати витрати палива у непромислових господарствах, якщо ці витрати не були враховані в кошторисі витрат на основне виробництво. 
      На тих підприємствах, де вкладення оборотних коштів у запасні частини незначні, а прямий підрахунок перехідних залишків їх утруднений, норматив оборотних коштів на запасні частини може бути розрахований укрупненим методом (виходячи із даних про залишки запасних частин для ремонтів і вартості діючого виробничого, силового обладнання і транспортних засобів). Для цього необхідно визначити середньорічні залишки запасних частин за виключенням зайвих, непотрібних, віднесених до недіючого обладнання за звітний рік. Далі розраховують середню вартість діючого виробничого, силового обладнання і транспортних засобів, виходячи із даних про їхню вартість на початок і кінець звітного року. Потім визначають вартість запасних частин на 1000 гривень діючого обладнання діленням вартості середньорічних фактичних залишків запасних частин на середню вартість виробничого, силового обладнання і транспортних засобів.  
        Розрахована норма оборотних коштів береться за основу розрахунку нормативу оборотних коштів на запасні частини на плановий рік. Ця норма може коригуватися з урахуванням продовження строків міжремонтних періодів у запланованому році. 
         Норматив оборотних коштів на запасні частини в планованому році визначається множенням середньорічної вартості виробничого, силового обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на скориговану норму оборотних коштів на запасні частини. 
        Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предметів залежить від складу цієї статті. Малоцінні та швидкозношувані предмети служать, як правило, менше одного року і, беручи участь у процесі виробництва, не є предметами праці. Свою вартість на вартість готової продукції вони переносять не повністю, а частинами. 
        Норматив оборотних коштів для малоцінних і швидкозношуваних предметів визначається окремо для кожної групи незалежно від характеру їх використання у виробництві: малоцінний і швидкозношуваний господарський інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття; спеціальний інструмент і спеціальні пристосування; змінне обладнання; виробнича тара. 
      Потреба в оборотних коштах для кожної групи розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв'язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які знаходяться в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, визначаючи норматив, беруть у рахунок 50 % їхньої повної вартості. Решта вартості списується на собівартість продукції під час передачі зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та швидкозношувані предмети враховуються за їхньою повною вартістю. 
 
1.2.3. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ У НЕЗАВЕРШЕНОМУ ВИРОБНИЦТВІ І ВИТРАТАХ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ

 
    Незавершене виробництво - один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Його питома вага в промисловості перевищує 20 % загальної вартості оборотних коштів. Незавершеним виробництвом уважають незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробництва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протягом виробничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу). 
    Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається з формули: 
                                         Н = З * Д * К 
де З - одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн.; 
Д - тривалість виробничого циклу, днів; 
К - коефіцієнт зростання витрат. 
    Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат. 
Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск валової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90.

      Коефіцієнт зростання витрат характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві, тобто відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції. Послідовність і темпи зростання витрат у різних виробництвах різні. Вони залежать від особливостей продукції, що виробляється, технології та організації виробництва. Що більше витрат припадає на перші дні циклу, то вищим є коефіцієнт зростання витрат і більшим - норматив оборотних коштів.  
      Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від розподілу витрат протягом виробничого циклу. За рівномірного розподілу витрат коефіцієнт зростання витрат (К) визначається з формули: 
                                      К=(А+ 0,5Б)/(А+Б) 
де А - витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого циклу; 
Б - наступні витрати, які включаються в собівартість продукції. 
До одноразових витрат належать витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу. 
       До наступних витрат відносять усі інші витрати - заробітну плату, амортизаційні відрахування, електроенергію тощо.

   Якщо витрати на виготовлення одиниці продукції за днями виробничого циклу розподіляються нерівномірно, коефіцієнт зростання витрат (К) визначається як середньозважений показник. 
     Витрати майбутніх періодів включають виробничі витрати, здійснені в даному плановому періоді, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котра випускатиметься в наступні періоди. До них належать витрати, зв'язані з підготовкою нових виробництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуються із фонду розвитку виробництва, витрати, пов'язані з проведенням гірничих розробок, гірничо-підготовчих, розкривних та інших робіт. 
     Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів визначається за формулою: 
                                           Н = Со + Рп - Рв 
де Н - норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів;  
Co - сума коштів, які вкладені в ці витрати на початок запланованого періоду, за відрахуванням отриманих банківських кредитів;  
Рп - витрати, що проводяться в плановому році, передбачені відповідними кошторисами;  
Рв - витрати, які включаються в собівартість продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва. 
    Витрати на освоєння виробництва нових видів продукції включаються в розрахунок потреби в оборотних коштах на витрати майбутніх періодів на основі розроблених підприємством кошторисів для кожного виробу, який підлягає освоєнню. Ці витрати визначаються на весь період освоєння з розподілом по роках, а також на плановий рік по кварталах. 
      Розрахунок нормативу оборотних коштів на витрати майбутніх періодів здійснюється на кожний рік.

      
 
1.2.4. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ЗАПАСІВ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ 
 
     До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку приймання продукції. 
    Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати. 
   Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) визначається як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденного випуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівартістю: 
                                                 Н = 3*Р, 
де 3 - одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн.);  
Р - норма запасу оборотних коштів для готової продукції (днів). 
    Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчислюється в днях і включає такі елементи: час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів у банк. Час на окремі операції визначається розрахунковим способом. 
    За великої номенклатури продукції, що випускається, норма оборотних коштів для готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена стосовно норм для груп продукції, які включають не менше 70-80 % запланованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма оборотних коштів поширюється на всю готову продукцію на складі. 
    Сукупний норматив оборотних коштів підприємства на плановий рік визначається підсумовуванням нормативів за кожною статтею нормованих оборотних коштів. Виходячи із загальної потреби підприємства в оборотних коштах, розраховують приріст (зменшення) їхнього нормативу в запланованому періоді. Ці дані використовуються під час складання фінансового плану. У фінансовому плані для покриття приросту нормативу оборотних коштів мають бути забезпечені відповідні джерела.

      
1.2.5. РОЗРАХУНОК НОРМАТИВУ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ЕКОНОМІЧНИМ МЕТОДОМ 
 
     Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку. 
           Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив). 
         Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді. 
        Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50 % від зростання виробничої програми. 
         Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.

        Метод прямого розрахунку застосовується  на нових підприємствах, а також  тоді, коли необхідно проаналізувати  стан оборотних коштів з метою  виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах. Економічний метод доцільно також використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективного планування або прогнозування. 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. ПОКАЗНИКИ СТАНУ І ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ 
 
 
1.3.1. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ВЛАСНИХ ОБОРОТНИХ КОШТІВ 
 
           Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.  
         Тобто із суми І розділу пасиву "Джерела власних та прирівняних до них коштів" (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу "Основні засоби та інші позаоборотні активи" (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300). 
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБО2) "Баланс", що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. №391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку "розділу І пасиву балансу Ф. 1". "Власний капітал" (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу (рядок 080). 
         Отже, з суми розділу І пасиву балансу "Власний капітал" (рядок 380) та суми рядка 430 "Забезпечення наступних витрат і платежів" вираховується сума показників розділу І активу "Необоротні активи" (рядок 080). 
        Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. 
       Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин. 
        Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів; наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо. 
         Брак власних оборотних коштів може виникати у зв'язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів. 
        Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін. 
        Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва. 
       За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом - явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне. 
       Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин. 
        До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Крв). Цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства: 
                                              Крв = Фн/М 
де Фн - фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.); 
М - вартість майна підприємства, грн. 
       Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів. 
 
1.3.2. ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ І ШЛЯХИ ПРИСКОРЕННЯ ЇХ ОБЕРТАННЯ 
           Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їх обороту ( оборотністю).Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершується їх кругообіг. Таким чином, показники, щохарактеризують швидкість оборотності оборотних коштів, і є показниками ефективності їх використання.                                                                                                           Прискорення оборотності цих коштів зумовлює:

1) збільшення обсягів  продукції на кожну грошову  одиницю поточних витрат підприємства;

2) вивільнення частини  коштів і, завдяки цьому, створення  додаткових резервів для розширення  виробництва. 
       Швидкість обертання обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії круго-обороту на підприємстві: 
                                                  О=СТ/Р 
де О - термін обертання оборотних коштів, днів; 
С - середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.; 
Т - тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів; 
Р - обсяг реалізованої продукції, грн. 
      Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця. 
      Отже, формула, за якою визначається середня арифметична, виглядатиме так: 

     С = (С₁ + С₂ +…+С₁₂ + С₁₃)/13               (1)

 
де С1, С2, ... С12 - сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень); 
С13 - сума оборотних коштів на початок наступного року.

    Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за формулою: 

     С= (½С₁ + С₂+ …+С₁₂ + С₁₃)/12            (2)      

Хоч результати підрахунків  за обома формулами мають незначні розбіжності, але розрахунок, проведений за формулою (2), статистика вважає точнішим. 
        Так як вартість оборотних коштів на підприємстві у звітному році на початок кожного місяця становила, тис. грн.: січень - 830, лютий - 860, березень - 780, квітень - 820, травень - 770, червень - 840, липень - 810, серпень - 750, вересень - 790, жовтень - 800, листопад - 780, грудень - 810, січень наступного року - 870. 
Виходячи з формули середньої арифметичної (1), сума оборотних коштів становитиме 808,5 тис. грн. 
(830+ 860+ 780+ 820+ 770+ 840 +810+ 750+ 790+ 800+ 780+ 810+ 870)/13 
Сума оборотних коштів за рік, розрахована за середньою хронологічною (2), становитиме 805,0 тис. грн. 
(1/2*830 +860+ 780+ 820 +770 +840 +810+750 +790+ 800+ 780 +810 +1/2*870)/12 
          Тривалість обертання коштів - це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результати процесу матеріального відтворення - обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період - і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів. 
      Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їхніх статей (табл. 1.3.2.а.).