Дія закону вартості в умовах ринкової економіки

низько вони не падали. Основою ціни товарів є вартість виробництва. Голка, молоток, електропила, автомотор мають ціни, що відрізняються від ціни на автомобіль, та в першу чергу внаслідок витрат праці на їх виготовлення. Але ціна кожного товару відрізняється від вартості під впливом сукупності факторів. Однак, вартість ефективно впливає на прогрес продуктивних сил за умов зближення ціни та вартості товарів. Та фактори, що наближують ціни товарів до їх вартості, формують ефективну тенденцію реалізації закону вартості. А фактори, що відхиляють ціни від вартості, створюють негативну тенденцію його вияву.

Закону вартості притаманні наступні риси:

·- в основі вартості лежить суспільно-необхідна праця;

· - величина вартості товарів прямопропорційна до кількості втіленої в ньому суспільно-необхідної праці та оберненопропорційна його продуктивній силі;

· - обмін товарів здійснюється відповідно до кількості втіленої в них суспільно-необхідної праці;

· - з виникненням грошей та ціни закон вартості виступає в якості регулятора цін, визначаючи їх рівень;

· - через механізм ринкових цін закон вартості розповсюджує свою регулюючу роль на процес виробництва, сприяючи його скороченню або розширенню;

· - індивідуальні витрати праці зводяться до суспільно-необхідних, індивідуальні вартості – до суспільної вартості, яка є основою ціни.

Закону вартості у  сучасній системі економічних відносин належить дуже важлива роль. Функціональне  значення закону вартості заключається у забезпеченні факторів економічного стимулювання розвитку продуктивних сил. Ефективність цієї функції у практиці господарювання залежить від варіантів взаємозв’язку з іншими законами – конкуренції, монополії, грошового обігу та інших законів економічних відносин, від закріплених

принципів їх взаємозв’язків в юридичних  законах держави по керуванню  та регулюванню товарно-грошових відносин. Але крім цієї функції закон вартості виконує ряд наступних функцій:

Перша функція заключається у виконанні обліку суспільної праці  через формування суспільно-необхідних витрат праці.

Друга функція полягає  у тому, що закон забезпечує розподіл праці між різними сферами  виробництва. Інакше кажучи, закон вартості є стихійним регулятором у  розподілі ресурсів товарного виробництва. У здійсненні цієї функції важливу роль грає динаміка цін. Через механізм коливання ринкових цін навколо вартості відбуваються переливання та переміщення факторів виробництва (праці, капіталу ... ) з одних галузей національної економіки в інші, регулюється відношення між випуском товарів. Для задоволення різних потреб суспільства вся суспільна праця повинна розподілятися між різними галузями. Внаслідок стихійності виробництва ця пропорційність постійно порушується, та ,відповідно, будь-який товар може виявитися виробленим або у надлишку, або у недостатній кількості. Наприклад, перевищення пропозиції на взуття над попитом на неї може викликати падіння цін на взуття нижче його вартості. А недостатня пропозиція тканин призведе до підвищення ціни на них вище їх вартості. У таких умовах частина товаровиробників може перейти від виробництва взуття до виробництва тканин, як до більш вигідної справи. Внаслідок цього, виробництво та пропозиція на взуття будуть зменшуватися, та ціни на нього зростуть, а виробництво та пропозиція на тканини зростуть, та ціни на них будуть зменшуватися. В умовах стихійного виробництва може початися зворотній перехід товаровиробників від виробництва тканин довиробництва взуття. Таким чином, закон вартості регулює розміри товарного виробництва та співвідношення між виробництвом різних товарів.

Третьою функцією є стимулююча. Закон вартості сприяє зниженню виробничих витрат, що відбувається внаслідок  розвитку виробничих сил у товарному  виробництві. Якщо індивідуальні витрати  праці товаровиробника 

перевищують суспільно-необхідні, то для того, щоб не збанкротувати, він повинен понизити величину своїх витрат. Закон вартості ніби «карає» його, тим самим, змушуючи товаровиробника підвищувати продуктивність праці або переключатися на випуск іншого виду виробу. Ті товаровиробники, чия індивідуальна вартість товарів менша, ніж суспільна вартість, отримують ряд економічних переваг. У такому випадку вони не лише відшкодовують затрачену працю, але і крім того отримують додатковий дохід. Це стимулює товаровиробників знижувати індивідуальну вартість та підвищувати продуктивні сили на базі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Кокурентна боротьба спонукає підприємців слідувати їх прикладу. Внаслідок цього нова техніка рано чи пізно отримає широке розповсюдження. Таким чином, закон вартості рухає розвитком продуктивних сил суспільства.

Четверта функція полягає  в тому, що закон вартості є основним для диференціації товаровиробників. Причиною диференціації є неспівпадіння, нерівність індивідуальної та суспільної вартості. Ті товаровиробники, у котрих індивідуальна вартість нижча за суспільну, при продажі своїх товарів будуть у вигідному стані, тобто отримають додатковий дохід. А ті виробники, у котрих індивідуальна вартість вища за суспільну, несуть збитки, та зазвичай, не зумівши їх відшкодувати, вони банкротують. Збагачення одних товаровиробників та зубожіння інших – таким є незворотній результат дії закону вартості. Зубожілим та збанкротувалим товаровиробникам нічого не залишається, крім продажу своєї робочої сили. А та частина піприємців, що збагачується – претворюється на капіталістів, які наймають цю робочу силу. Таким чином, диференціація товаровиробників, що відбувається на основі дії закону вартості, призводить до переходу від звичайного товарного виробництва до капіталістичного.

П’ята функція – розподільна, яка здійснюється за допомогою цін. Дана функція заключається у розподілі  суспільного продукту між регіонами  та піприємствами.

Закон вартості - об'єктивний економічний закон товарного  виробництва. Він визначає способи й принципи виміру, розподілу й стимулювання суспільної праці на ринку. Згідно з цим законом обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості стимулює тих виробників, які забезпечують більш високу продуктивність праці. Ті ж виробники, чия продуктивність праці нижча суспільно-нормальної (середньої), при обміні несуть збитки. По мірі формування світового ринку дія закоу вартості розповсюджується і на світогосподарські зв’язки. Тут закон вартості виконує функцію свідомого регулювання високоассоційованої економіки.

Суспільство свідомо  використовує закон вартості при  регулюванні цін, грошового обігу, товарного обігу у зовнішній  торгівлі. На світовому ринку національні  вартості виступають у ролі індивідуальних, з яких формуються інтернаціональні вартості. Як відомо, усі різні країни знаходяться на різних етапах розвитку. Так, якщо країна володіє високою продуктивністю праці та продає свої товари по інтераціональній вартості, яка вища за індивідуальну вартість, то вона отримує додатковий прибуток. Та навпаки, країни з високою національною вартістю та низькою продуктивністю праці – несуть збитки. Але, необхідно зауважити, що не завжди країні, у якої низька продуктивність праці та висока індивідуальна вартість, зовнішньоторгівельні зв’язки не вигідні. Вони є раціональними, якщо країна купує товари дешевше, ніж могла б виробляти їх сама. Тому не так важлива величина вартості, як співвідношення національних та інтернаціональних вартостей товарів, що експортуються та імпортуються.

РОЗДІЛ 3.

ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ.

Однією з передумов  переходу України від адміністративно-командної  до ринкової форми організації господарювання є чітке розуміння очікуваного ефекту та особливостей цього переходу, які випливають з природи конкурентної організації ринкової системи, умов переходу України до ринкової економіки, обраних моделей переходу до ринку. Аналіз сукупності сутнісних рис ринку, основних економічних важелів та інструментів зумовлює з'ясування змісту всієї сукупності категорій та законів, відносин, які виражають характер та внутрішній механізм існування ринкової системи.

Ринкове господарство —  економічна система, заснована на приватній  власності на умови виробництва, функціонування і розвиток якої регулюється конкуренцією господарюючих суб'єктів та іншими законами ринку. Вона базується на принципах вільного підприємництва, різних видах і формах власності господарюючих суб'єктів, ринковому механізмі ціноутворення, обмеженому втручанні держави та договірних стосунках суб'єктів ринку.

Змішана економіка —  економічна система, заснована на різних формах власності, розвиток якої регулюється  ринком, традиціями та державними централізованими рішеннями.

Сучасна змішана економіка в розвинутих країнах передбачає зростання ролі держави, що дає підстави стверджувати про співіснування ринкових сил, які визначають більшість економічних рішень, з державним втручанням в економіку.

Ринкова система характеризується пануванням приватної власності, суспільним поділом праці, широким розвитком товарно-грошових відносин. Як і кожна інша соціальна система, вона постійно розвивається.

Сформований за товарного  господарювання одночасно з виникненням  товарно-грошових відносин, ринок поступово перетворився на всеохоплюючу багатоукладну систему, яка спирається на приватне підприємництво. Система вільного підприємництва, що базується на приватній власності, системі вільного ціноутворення та конкуренції, є не що інше, як ринкова економічна система. Сучасна ринкова система розвивається на основі високорозвинутої технології, різноманітних форм власності та активної участі держави в економіці. В кожній окремій країні цей розвиток відбувається у специфічних варіантах — вільне ринкове господарство, соціально орієнтована ринкова економіка, перехідна до ринку економіка.

Проблема  здобуття Україною ринкового статусу  відійшла в історію. Статус країни з ринковою економікою - поняття досить давнє: його корені сягають Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ). 1965 року до цієї угоди було внесено поправку, яка визначала поняття країни з неринковою економікою. Мета цієї поправки полягала в тому, щоб забезпечити певний механізм прийняття до ГАТТ (правонаступницею якої є Світова організація торгівлі) членів, які не повністю відповідали критеріям індустріальних ринкових країн, а, маючи командно-перехідні економіки, досягли політичного прогресу. Для членства таких країн і було запропоновано поправку, яка була винятком з деяких правил і дозволяла застосовувати іншу методологію при антидемпінгових розслідуваннях. Отже, поняття країни з ринковою економікою має значення лише при застосуванні антидемпінгу.

У поправці до статті VI (саме тієї статті Генеральної угоди про тарифи та торгівлю, що регулює антидемпінгові заходи) говорилося, що країна з повною або майже повною монополією на торгівлю, в якій усі внутрішні ціни встановлюються державою, може вважатися неринковою економікою. До такої країни міг застосовуватися інший механізм розрахунку антидемпінгової маржі. Вважалося, що в такій країні існує значне втручання у господарську діяльність уряду, не діють такі ринкові важелі, як попит і пропозиція, а отже, орієнтуватися на внутрішні ціни неможливо.

Зауважимо, що демпінг передбачає порівняння експортної ціни та ціни на внутрішньому ринку чи нормальної вартості. Однак у неринкових економіках нормальна вартість не могла розраховуватись, виходячи з внутрішніх цін. Запропонований альтернативний механізм - це використання цін третьої, аналогової країни, де діють ринкові сили.

Також вважалося, що в неринкових економіках усі підприємства діють в однакових  умовах, тому не варто розраховувати  демпінгову маржу для кожного з них - маржа може бути однаковою для всіх виробників в усій країні.

Слід  зауважити, що при імплементації цієї статті Генеральної угоди ЄС та США пішли набагато далі зафіксованих у ній вимог. Адже важко стверджувати, що навіть кілька років тому всі внутрішні ціни в Україні встановлювалися державою і що існувала повна або майже повна монополія на торгівлю. Країни ЄС і США додали до цих умов багато інших критеріїв неринковості, які стосуються передусім конвертації валюти, впливу держави на свободу підприємницької діяльності, впливу держави на ціноутворення, встановлення ціни чи обсягів випуску для підприємств, трудових відносин між робітниками та менеджментом. Жоден із цих критеріїв фактично не згадувався в Генеральній угоді про тарифи та торгівлю, тож ціла низка країн зробила кілька кроків далі, аніж передбачалося міжнародним договором.

Тепер, після визнання України ринковою, при антидемпінгових розслідуваннях буде використовуватися національна собівартість, показники національної економіки, а не третьої країни. Завдяки цьому полегшиться процедура антидемпінгових розслідувань, вона стане більш транспарентною. Існує велика ймовірність того, що зменшиться сама кількість антидемпінгових розслідувань і що антидемпінгові мита знизяться. Неможливість вільного маніпулювання цінами слугуватиме певним стримуючим фактором для тих, хто в майбутньому ініціюватиме розслідування, - представників окремих галузей промисловості західних країн: доводити факти демпінгу, використовуючи українські ціни, стане

набагато  складніше.

Таким чином, переваги від ринкового статусу  в основному отримають експортні  галузі, зокрема металургія та хімічна промисловість. Однак слід пам'ятати, що під лежачий камінь вода не тече. Щоб знизити існуючі на сьогодні мита, а в США вони сягають на різні види української продукції 40-160%, потрібно запрошувати партнерів до перегляду антидемпінгових заходів у зв'язку із зміною обставин - наданням статусу країни з ринковою економікою. Для цього слід подати заявку до Міністерства торгівлі США, слід письмово відповісти на цілу низку запитань, слід мати чітко відлагоджену систему розрахунку собівартості виробництва на підприємствах, чого часто немає в Україні, слід наймати професіоналів-адвокатів у цій галузі для захисту своїх інтересів - а все це час і кошти.

Основна перевага ринкового статусу полягає  в тому, що у підприємств - експортерів  з'явилася можливість на рівних боротися за ринки збуту. Раніше в цій боротьбі було майже неможливо виграти.