Дія закону вартості в умовах ринкової економіки

                                     ЗМІСТ                                                                            стор.

ВСТУП                                                                                                                 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ ВАРТОСТІ, ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ                                        5

1. Теорія трудової вартості…………………………………………………..5
2. Нетрудові теорії вартості та їх розвиток на сучасному етапі.................12

РОЗДІЛ 2. ЗАКОН ВАРТОСТІ, ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ................16

2.1 Сутність вартості товару..............................................................................16

2.2. Закон вартості та його функції...................................................................23

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ В

РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ...............................................................29

ВИСНОВКИ........................................................................................................33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін. Свій подальший  розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце.

Світовій економічній  науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Крім трудової вартості до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Вони виходять з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи витрат.

В останній третині XIX ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості - з позиції теорії граничної корисності. Її прихильники (У. С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас, Дж. Б. Кларк та ін.) вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату.

У XX ст. відбулась еволюція теорії вартості. По-перше, в країнах  ринкової економіки розробці теорій вартості перестали надавати тієї вирішальної  ролі, яку вона мала в XVIII-XIX ст. Це пов'язано з утвердженням підприємницької ринкової системи і поворотом представників економічної думки країн; розвинутої ринкової економіки до розробки переважно теорії ціни як категорії, яка знаходиться на поверхні економічного життя і найтісніше пов'язана з господарським механізмом. В результаті такого повороту розробка теорії вартості відійшла на другий план, а на перший вийшла розробка саме теорії ціни.

Нині на противагу  традиційним уявленням про альтернативність і взаємовиключність теорій трудової вартості і граничної корисності висунута гіпотеза про здійснення саме автентичним марксизмом органічного синтезу теорії витрат виробництва і суспільної корисності і виявлення ним головного змісту вартості з загальноісторичної точки зору.

Тобто існує багато підходів до визначення вартості. І досьогодня економісни не можуть дійти однієї думки. Тому обрана тема курсової роботи є актуальною і потребує подальшого вивчення.

Мета даної курсової роботи –  вдосконалення знань з дисципліни Політекономія шляхом ретельного дослідження такої її складової як теорія вартості.

Досягнення поставленої  мети можливо за умови вирішення  певних завдань, а саме: визначення поняття «вартість» та теорій трудової і нетрудової вартості; розгляд особливостей дії закону вартості в ринковій економіці.

Отже, предметом дослідження  в даній роботі є теорія вартості.

В рамках даного дослідження  використовувалась ціла низка методів  наукового пізнання, а саме: критичний  аналіз проблеми на базі першоджерел, синтез, наукова абстракція.

Інформаційною базою слугували  вітчизняні видання з політекономії, навчальна література з допоміжних дисциплін.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРІЯ ВАРТОСТІ, ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

 

 

3. Теорія трудової вартості.

 

Трудова теорія вартості — економічна концепція, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами.

За цим підходом, кожен  товар обмінюється на інший відповідно до кількості суспільної праці, затраченої на його виробництво.

Тобто, підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований — вартісної.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва. Крім трудової вартості, до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж. Б. Сей і Фредерік Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу, землі. Всі вони беруть рівноправну участь у створенні вартості.

Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля — ренту.

Трудова теорія вартості є однією з найпоширеніших, започаткована  представниками класичної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, а пізніше завершена  основоположником нового напряму в  політичній економії Карлом Марксом.

Її прихильники стверджували, що вартість — це суспільна властивість речі. Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства. Найбільш важливу роль у зростанні продуктивності праці та національного багатства відіграє розподіл праці, завдяки якому вдосконалюються навички кожного працівника, забезпечується економія часу за переходу від однієї операції до іншої, відбувається полегшення і скорочення процесу виробництва. Вартість, за А. Смітом, визначається затраченою працею не однієї конкретної людини, а середньою, необхідною для певного рівня розвитку продуктивних сил, працею, а створюється продуктивною працею. Розподіл праці — головна передумова підвищення її продуктивності.

Вартість товару утворює не лише праця, затрачена безпосередньо на його виробництво, а й праця уречевлена. Уречевлена праця — суспільно необхідна (абстрактна) праця, втілена в життєвих благах, у товарі. Значний внесок у розробку трудової теорії вартості зробив К. Маркс, розробивши положення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Ще до нього економісти дійшли висновку, що товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість, але вони не розуміли, що ця двоєдина властивість зумовлена двоїстим характером праці. Опоненти К. Маркса і сьогодні вважають це твердження абстрагованим, відірваним від практики. Трудова теорія вартості ввійшла в суперечність з прикладними дослідженнями, практичними реаліями.

Наприклад, нерідко ціни не лише відхиляються від вартості, але і формуються навколо «контролюючого стрижня», який відрізняється від неї. Не завжди узгоджується з практикою і положення про єдиний вартісно-створюючий чинник. Згідно з трифакторною концепцією, основою вартості є такі фактори виробництва — земля, капітал, праця. Один із родоначальників трифакторної концепції французький економіст першої половини XIX ст. Жан-Батіст Сей (1767—1832) вважав, що у виробництві взаємодіють і доповнюють один одного підприємці, землевласники та робітники. Учасники виробничого процесу не суперечать, а навпаки, доповнюють один одного. Кожний фактор виробництва створює свою частину вартості: капітал — відсоток, праця — заробітну плату, а земля — ренту. Вагомий внесок у теорію витрат виробництва зробили Фредерік Бастіа (1801—1850, Франція), Джеймс Мілль (1773—1836, Англія), Джон Мак-Куллох (1789—1864, Англія), які намагалися синтезувати різні точки зору на цю проблему.

Розглядаючи витрати виробництва  як основу мінової вартості й цін, вони дійшли висновку, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею. Цінність блага залежить від кількості праці, необхідної для його виробництва, але на неї також можуть впливати інші чинники. Дж. Мілль ілюструє це так званим «парадоксом старого вина»: витрати на виробництво молодого і старого вина однакові, а ціни суттєво відрізняються. Звідси висновок — визначаючи цінності, необхідно враховувати не лише трудові витрати. Принципово нові підходи до визначення та аналізу вартості почали формуватися у 70-ті роки XIX ст. Якщо трудова теорія вартості та теорія витрат виробництва давали відповідь на питання — що є основою формування вартості в процесі виробництва, то представники нового напряму відповідали на питання — що є основою попиту на товар, як формується попит, від чого залежать поведінка, вибір покупців. Ці проблеми стали центральними в їхніх дослідженнях і започаткували розробку теорії граничної корисності, яка стала вихідним пунктом маржиналізму, тобто теорії граничних величин. Прихильниками цього напряму були економісти Вільям Джевонс (1835—1882, Англія), Карл Менгер (1840—1921, Австрія), Фрідріх фон Візер (1851—1926, Австрія), Ейген фон Бем-Баверк (1851—1914, Австрія), Леон Вальрас (1834—1910, Шейцарія), Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919, Росія) та інші.

Д. Рікардо уперше в історії світової економічної думки доводив, що єдиним джерелом вартості є праця, тому критикував концепцію Сміта, згідно з якою вартість товарів визначається працею, яку можна обміняти на ці товари (що було характерно для простого товарного виробництва), а також доходами різних класів суспільства. Однак Рікардо, не критикував тезу Сміта, що вартість розпадається на доходи. Положення теорії Рікардо про єдине джерело вартості стосується лише відтворюваних товарів (товарів, що постійно виготовляються і кількість яких може бути збільшена працею людини), Водночас, на його думку, існують деякі товари, вартість яких визначається лише їхньою рідкісністю (раритетні статуї та картини,

монети, книжки, особливі вина, виготовлені в обмеженій  кількості) і не залежить від кількості  праці, необхідної на початку для  їх виготовлення, тобто Рікардо необґрунтовано відмовився визнати залежність вартості рідкісних товарів від праці (як одного з факторів).

Одним з вартісноутворюючих, але опосередкованих джерел є корисність товарів. Цей висновок випливає з таких основних положень теорії вартості Рікардо: по-перше, він доводив необґрунтованість визначення міри вартості ступенем корисності зазначаючи при цьому, що «корисність – основа вартості, але ступінь корисності не може бути мірою вартості». По-друге, Рікардо, вважав корисність суттєвою для формування мінової вартості. По-третє, критикуючи позицій Сея, Рікардо заперечував тезу про корисність як регулятор вартості лише в тому разі, коли вартість товарів регулюється тільки покупцями, тобто співвідношенням попиту і пропозиції, конкуренцією між самими споживачами. По-четверте, Рікардо, наголошував на впливі на вартість товару величини якості праці. Оцінка праці різних якостей, на його думку, значною мірою залежить від мистецтва робітника, напруженості виконуваної ним праці, ступеня її складності та вправності робітників.

Якість праці – характеристика не абстрактної, а конкретної праці. Визначаючи вартість товарів, Рікардо встановив її залежність від продуктивності праці, вперше підняв і частково розв'язав проблему суспільно необхідної праці в її співвідношенні з індивідуальною працею (і відповідними витратами), розкрив вплив процесу перенесення вартості зношених засобів виробництва на вартість новоствореного продукту. Рікардо розрізняв «абсолютну» і «відносну»" (порівняльну) вартість, яка є синонімом мінової вартості. Він критикував тезу Сміта, що вартість складається з доходів, оскільки вартість є первинною щодо доходів, які треба попередньо створити.

Водночас Рікардо, помилково стверджував, що регулятором величини вартості товарів  є індивідуальні витрати товаровиробників за найгірших умов (поширюючи цю особливість сільського господарства на всі галузі), не зміг розрізнити двох видів праці (абстрактної та конкретної), не розкрив механізму перенесення вартості, плутав поділ капіталу на основний та обіговий з поділом на постійний і змінний, вартість товару – з його ціною та ін.