Дія закону вартості в умовах ринкової економіки

Основою методу свого дослідження Рікардо обрав трудову теорію вартості, використовуючи певною мірою метод сходження від абстрактного до конкретного. Однак він не застосував історичного підходу до аналізу капіталізму, неповно використовував метод абстракції, системний підхід. За допомогою трудової теорії вартості Рікардо науково обґрунтовано розглянув проблему розподілу доходів. Оскільки єдиним джерелом вартості сукупного суспільного продукту є праця, учений критикував погляди економістів, які таким джерелам називали засоби виробництва (в т ч. землю). Прибуток він розглядав як привласнену капіталістами неоплачену працю найманих робітників, показав обернено пропорційну залежність між величиною заробітної плати і прибутку, джерелом ренти вважав працю найманих робітників у сільському господарстві, впритул наблизився до правильного з'ясування величини заробітної плати (виокремлюючи при цьому природну і ринкову ціну праці). Ціну праці він пов'язував із вартістю життєвих засобів робітників; стверджував (на противагу Сміту), що у процесі розвитку капіталізму заробітна плата знижуватиметься.

Водночас Рікардо, як і Сміт, не зміг розв'язати суперечностей  між законом вартості та законом  додаткової вартості (через відсутність  обґрунтування категорії «робоча сила»), між законом вартості і законом середньої норми прибутку (зокрема привласнення капіталістами рівновеликого прибутку на рівновеликий капітал без порушення закону вартості), заперечував існування абсолютної ренти ( а тому дійшов висновку, що рента не спричиняє подорожчання сільськогосподарських товарів).

Хоча основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, проте найповніше її розробив К. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, і виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні їх з іншими товарами. У своєму розвитку форма вартості товару аж до появи грошової норми вартості проходить кілька етапів.

Першою формою вартості є  проста, одинична або випадкова. Вона виникла на ранньому етапі розвитку людського суспільства, коли ще не сформувався суспільний поділ праці. Обмін мав епізодичний характер і відбувався за такою формою: Т1 - Т2.

При цьому Т1  міг бути рибою, а Т2 — м'ясом.

Такий обмін виникав між  різними общинами, в однієї з яких був певний надлишок риби, а у другої — м'яса. Він був випадковим, нерегулярним, як і блага, що обмінювався в певній пропорції.

У цьому міновому відношенні вартість риби виражена у м'ясі, цо означає: кожному товару належить різна роль. Роль першого акттивна, він відображує свою вартість в іншому товарі. Другому товару належить пасивна роль, оскільки він є засобом для вираження вартості першого.

Товар, що відіграє активну  роль, знаходиться увідносній формі вартості, а той, якому належить пасивна роль, — у і еквівалентній. У одному акті обміну певний товар може бути лише у ; відносній або еквівалентній формі вартості. Особливістю простої, одиничної або випадкової форми вартості було те, що роль еквівалента виконували різні товари.

Розвиток суспільного  поділу праці сприяє зростанню її продуктивності, збільшенню виробництва різних благ для обміну, що призводить до розширення самого обміну, робить його регулярним, а не випадковим, одиничним. У цих умовах кожний товар може обмінюватися не на якийсь один, а на багато різних товарів. Так відбувається перетворення простої форми вартості на повну або розгорнуту.

1.2. Нетрудові теорії  вартості, їх розвиток на сучасному  етапі.

Крім трудової вартості до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Теорії трьох факторів виробництва та витрат виробництва - слід розглядати не як самостійні, а як похідні від трудової теорії вартості, бо, якщо в основі першої - вже згадані три фактори (капітал, земля і праця), то друга являє собою синтезуючий різновид: тут величина витрат, що мали місце в процесі виробництва товару, пов'язується з окремими елементами витрат (матеріальними, трудовими, фінансовими ресурсами).

Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж.Мілль, Дж. Мак-Куллох та ін.) розглядають витрати  виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється  не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Вони виходять з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи витрат.

Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини XIX ст. Ж. Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва  як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля — ренту. Виведення доходів з продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють відсоток і ренту. При наявності усуспільненої власності на ці фактори виробництва такі доходи належать широким верствам суспільства.

К. Маркс у першому  томі «Капіталу», широко абстрагуючись при розгляді теорії вартості, припускав участь всіх факторів виробництва у

створенні лише споживної  вартості. У третьому томі, в якому  йдеться про конкретні економічні явища, щодо теорії ціни виробництва (а  також ренти) він визнавав

вплив факторів виробництва на мінову вартість і ціну.

За К. Марксом, величина капіталу впливає на ціну через перерозподіл прибутку і перетворену форму  вартості — ціну виробництва. Остання  утворюється за допомогою вирівнювання норми прибутку в різних галузях  у процесі переливання капіталу в результаті міжгалузевої конкуренції.

Теорія попиту і пропозиції також тісно зв'язана з попередніми  тому, що її прихильники не відкидаючи трудову теорію вартості, прагнуть з'ясувати вплив на величину вартості товару (а через вартість і на ціну) таких провідних факторів ринкового механізму як попит і пропозиція. Тим самим формування вартості товару не обмежується сферою виробництва, а доповнюється сферою обігу, що дозволяє розширити коло чинників, які впливають на цей процес.

А. Маршалл виходив з того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції — з вирішальним впливом витрат виробництва. Він вважав, що витрати виробництва, інтенсивність попиту, межа виробництва і ціна продукту взаємно регулюють одна одну, і тут не виникає ніякого порочного кола при твердженні, що кожна з них частково регулюється іншими. У XX ст. відбулась еволюція теорії вартості. По-перше, в країнах ринкової економіки розробці теорій вартості перестали надавати тієї вирішальної ролі, яку вона мала в XVIII—XIX ст. Це пов'язано з утвердженням підприємницької ринкової системи і поворотом представників економічної думки країн розвинутої ринкової економіки до розробки переважно теорії ціни як категорії, яка знаходиться на

поверхні економічного життя і найтісніше пов'язана  з господарським механізмом.

В результаті такого повороту розробка теорії вартості відійшла на

другий план, а на перший вийшла розробка саме теорії ціни. Спочатку таке дослідження велось на мікрорівні, а з 30-х років XX ст. під впливом економічної теорії Дж. М. Кейнса та у відповідь на об'єктивні реалії

економічних потрясінь  в ринковій економіці поширилось і на макрорівень. По-друге, на мікрорівні економіки отримали розвиток теорії не лише досконалої (вільної) конкуренції, а й теорії недосконалої (обмеженої) конкуренції (Е. Чемберлін, Дж. Робінсон), які досліджували ціноутворення в умовах обмеженої конкуренції. По-третє, на відміну від класичної і марксистської теорії вартості функціональна теорія висунула на перше місце внесок кожного елемента відтворювального процесу (живої і втіленої в засобах виробництва праці, природних ресурсів) у виробництво і добробут людини.

Теорією, яка кинула «виклик» трудовій теорії вартості стала теорія граничної корисності або маржиналізм («маржиналізм» у перекладі з французької означає «граничний» ). Її засновники — вчені Віденського університету (Австрія) К. Менгер (1840 — 1921 pp.), Є. Бем-Баверк (1851— 1914 рр.)таФ. Візер (1851 — 1926 рр.), не погоджуючись з основними постулатами трудової теорії вартості, висунули свою, суб'єктивно-психологічну концепцію вартості і ціни товару, а саме з позиції відношення споживача до тієї чи іншої корисної речі.

В основу цієї теорії були покладені такі положення:

1) крім категорії «споживча вартість» а «благо», яка відбиває здатність тієї чи іншої речі задовольняти конкретну потребу людини (споживача), вживається категорія «Корисність», під якою розуміють суб'єктивне сприйняття споживчої вартості, а саме, якою мірою вона може задовольнити потреби людини і скільки її є для задоволення такої потреби;

2) корисні блага поділяються  на два види : по-перше, такі, які  є в безмежній кількості і  які люди не вважають корисними  для себе, по-друге, ті, що існують в обмеженій кількості, їх недостатньо для задоволення наявних потреб в них (саме ці блага з точки зору споживачів мають цінність);

3) людина, як споживач, розташовує свої потреби в  послідовності від більш до  менш важливих і намагається  їх задовольнити тими благами, які є в його розпорядженні;

4) в процесі особистого  споживання треба виходити з  дії закону спадної корисності, який стверджує, що ступінь  задоволення одним і тим же  продуктом поступово зменшується  аж доки не прийде насичення  (Ф.Візер стверджував, що цей закон — закон загальної дії і поширюється на всі процеси — від голоду до кохання);

5) цінність благ визначається  граничною корисністю, під якою  розуміють суб'єктивну корисність «граничного примірника», що має задовольнити найменш нагальну потребу в конкретній споживчій вартості. Як бачимо, теорії граничної корисності притаманний крайній суб'єктивізм, брак аргументованих доказів по багатьом позиціям, що дозволяло її противникам критикувати (і не безпідставно) цю теорію. Проте, економічна теорія знаходить в цій теорії і позитивні сторони. Так, принцип граничної корисності став відправною точкою для наступної розробки таких категорій як «граничні витрати», «граничний дохід», «граничний продукт», які широко використовуються в сучасній економічній теорії і практиці і є об'єктом розгляду такої дисципліни як «Економікс». Положення цієї теорії також використовуються для визначення принципів раціональної поведінки споживачів, поведінки фірми в умовах обмеженості ресурсів тощо. Має суттєвий недолік і теорія трудової вартості, бо вона не враховує вплив на процес формування вартості і ціни суб'єктивних факторів, пов'язаних з поведінкою споживача, які проявляються під час реалізації товару на ринку.

То ж, якщо абстрагуватись від тенденціозного підходу до оцінки зазначених теорій, то виявляється, що і трудова теорія граничної корисності мають багато спільного, що вони, по суті, є різними методами пояснення одного й того ж самого об'єктивного процесу — процесу формування вартості.

РОЗДІЛ 2.

ЗАКОН ВАРТОСТІ, ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ.

2.1. Сутність вартості  товару.

Поняття «товар» є центральним поняттям всієї економічної теорії. За визначенням А. В. Калини, В. В. Осокіної «товар – це продукт виробництва або діяльності людини, створений для задоволення якихось потреб за допомогою обміну». З цього визначення випливають дві властивості товару, дві його сторони: споживна вартість та здатність обміну одного товару на інший.

Споживна вартість, тобто здатність товару задовольняти ті чи інші потреби – це якісна сторона товару. Її характеризують певні відмінні риси. Споживна вартість товару має бути продуктом праці, людської діяльності. Якщо якась корисна річ не є результатом такої діяльності (наприклад, вода у природному джерелі), то ця річ не має споживної вартості товару.

Споживна вартість товару завжди має суспільний характер, адже задовольняє потреби ринку, а  отже, суспільства.

Споживна вартість товару надходить у споживання тільки за допомогою обміну, купівлі-продажу. Продукти натуральної феодальної ренти, незважаючи на свою корисність, привласнювалися феодалом безкоштовно, без еквівалентного обміну, отже, не мали споживної вартості товару.

Далі, споживна вартість товару завжди має історичний характер, тобто виникає, розвивається і зникає під час виникнення й розвитку товарного виробництва і кожного окремого товару.

Два товари обмінюються  на ринку через те, що пересіклися  потреби їх власників. Отже, споживна вартість товару як економічна категорія  виражає ринкові відносини між  товаровласниками із задоволення їхніх

 потреб. Кінцевою метою  будь-якого виробництва є створення  споживних вартостей. Якщо не  брати до уваги ті конкретні  економічні форми, в яких за  певних умов виступають продукти  праці, то багатство суспільства  завжди складається із споживних  вартостей.

Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість - це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.