Державне економічне регулювання діяльності підприємств

      Платники  податку на додану вартість є:

      1) будь-яка особа, що провадить  господарську діяльність і реєструється  за своїм добровільним рішенням  як платник податку у порядку,  визначеному статтею 183 цього  розділу;

      2) будь-яка особа, що зареєстрована  або підлягає реєстрації як  платник податку;

      3) будь-яка особа, що ввозить  товари на митну територію  України в обсягах, які підлягають  оподаткуванню, та на яку покладається  відповідальність за сплату податків  у разі переміщення товарів  через митний кордон України  відповідно до Митного кодексу України,

      Об’єктом  оподаткування є операції платників податку з:

      а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території  України, в тому числі операції з  передачі права власності на об’єкти  застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

      б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території  України;

      в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

      г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

      д) з метою оподаткування цим  податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони.

      е)з  метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, для їх подальшого вільного обігу на території України;

      є) постачання послуг з міжнародних  перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом

      Ставки  податку встановлюються від бази оподаткування у таких розмірах: 17 відсотків; 0 відсотків.[2] 

2.2 РИНКОВЕ  РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ 

     У ринковій економічній системі вся виробнича та комерційна діяльність здійснюється приватними власниками, без участі держави. Товари, роботи і послуги,що виробляються, а також їх обсяги ніким централізовано не плануються. Виробництво визначається співвідношенням попиту і пропозиції, а інформацію суб’єкти підприємницької діяльності отримують через систему цін. Якщо попит на продукцію перевищує пропозицію, а це є сигналом для продуцента, що необхідно виробляти більше товарів і послуг. І навпаки, якщо пропозиція перевищує попит, ціни знижуються, інформуючи таким чином виробників про необхідність зменшення обсягів виробництва.

      Для ринкової економіки характерні такі риси:

• сприяння приватній власності;
• чесна та вільна конкуренція досягнень;
• ціни, що відповідають ринкові;
• незалежний контроль за монополіями;
• централізований нагляд над грошовою системою, спрямований на захист національної валюти;
• свобода господарської діяльності та розміщення виробництва;
• помірковане податкове законодавство;
• соціальне забезпечення слабкіших в економічному плані;
• встановлення заробітної плати шляхом удосконалення тарифних угод.

      Однією  з важливих умов функціонування підприємства на ринку є наявність добре  розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому  підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу, за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринкових відносин у країні. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову інфраструктуру.

      Крім  загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін.

      Ринкова економіка характеризується тим, що в ній завдання держави є чітко  визначені, а свобода підприємств, підприємців та споживачів, конкуренція та соціальне забезпечення знаходиться у певному співвідношенні. Якщо традиційний лібералізм передбачає цілком вільну гру розмаїтих сил в економіці, із відведенням державі лише «ролі нічного сторожа», а планова економіка відстоює концепцію надмірно могутньої держави, котра тримає в руках паличку диригента та суттєво обмежує свободу і відповідальність громадян і підприємств, то головним принципом економічного функціонування ринкової економіки є конкуренція, а держава створює належні правові і нормативні рамки та стежить за тим, щоб підприємницька над потужність не перетворилась на загрозу для цієї засади та прав слабкіших.

      В таких умовах інноваційна діяльність та модернізація підприємств, поліпшення умов життя для всіх громадян спираються в основному на вивільнення творчих сил людей, що відбувається у процесі постійного обміну інформацією та ідеями. За таких умов жодна державна інстанція неспроможна наперед розпізнати та передбачити напрям і наслідки науково-технічних інновацій, змін у поводженні й поведінці людей на тенденціях розвитку ринків у світовому масштабі, не кажучи вже про те,щоб визначати цей рух.[7, c. 41]

      Економіка підприємства розвивається під впливом  основних закономірних правил ринкової системи господарювання. До них належать:

1. приватна ініціатива, тобто підприємницьких дух;
2. ціноутворення на товар і послуги як результат «гри» між попитом і пропозицією в якнайсприятливіших конкурентних умовах;
3. прибуток і заробіток є економічним стимулом вкладу сил і засобів, як для підприємства, так і для окремих осіб;
4. відсутність в ринковому середовищі жодних обмежень стосовно росту доходів фізичним та юридичним особам;
5. інновації як рушійна сила прогресу.

2.3 ВНУТРІШНЄ  ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ 

     Підприємство  для досягнення своєї мети, повинно  запроваджувати такі взаємовідносини  між усіма учасниками виробничого  процесу, які в стані забезпечити  стабільно високі показники функціонування, пристосування виробничої системи  до динамічних змін зовнішнього середовища, нормальне функціонування внутрішнього.

      Реальна економічна діяльність характеризується різноманітними суперечностями, часто  протилежними інтересами, котрі мають  властивість динамічно змінюватись, що обумовлює розмаїття проблем та складність механізмів їх вирішення:

• покупці вимагають надійної та недорогої продукції, працівники бажають легкої роботи і високої зарплати;
• працедавцю потрібна висока продуктивність праці персоналу і низька зарплата;
• кредитори, акціонери і власники бажають отримати найвищі дивіденди на капітал і їх не цікавлять потреби оновлення підприємств, бажання вищої зарплати найманих працівників.

      Промислове  підприємство, як будь-яка система, може перебувати у двох станах: стійкому та нестійкому.

      Стійкий стан характеризується рівномірним виробництвом та реалізацією продукції, існуванням постійного попиту на неї, нормальним соціально-психологічним кліматом у колективі.

      Нестійкий  стан характеризується нерівномірним  випуском та збутом продукції, нестабільним попитом на неї, негараздами у відносинах у колективі, що погіршує координацію і ефективність діяльності.

      Таке  становище може бути результатом  впливу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Серед внутрішніх факторів можна назвати взаємодію елементів  організаційних структур, обмін інформацією, розподіл повноважень та відповідальності, мотивацію персоналу, регулювання рівня витрат і результатів та ін.

      Утримання підприємства в стані стійкого забезпечення бажаних результатів є основним завданням економічного механізму. Не менш важливим завданням, але значно складнішим є виведення підприємства зі стану нестійкого функціонування. Як засвідчує світовий досвід, легше «підняти» підприємство з підприємницьким типом управління, ніж з так званим приріст ним, характерним для авторитарного керівництва та командно-адміністративної економіки.

      Успішне функціонування підприємства, важливою передумовою якого є підприємницький  тип управління, вимагає динамічних змін всіх елементів організаційно-виробничої системи, якими б радикальними вони не були. Приріст ний тип управління допускає лише мінімальні відхилення від традиційної поведінки як всередині підприємства, так і у відносинах зі споживачами, постачальниками, суміжниками. Прищеплення підприємству підприємницького стилю поведінки пов’язане з радикальними змінами економічного механізму в мотивації діяльності, організаційних формах, методах, регламентах і прийомах управління, рівні підготовки керівників і спеціалістів, взаємовідносинах між рівнями ієрархії, категоріями персоналу, керівниками і виконавцями.

      Заслуговує  вивчення економічний механізм дезінтеграції  підприємств, децентралізації управління заради отримання конкурентних переваг. Найголовнішою проблемою функціонування дизентегрованих підприємств є  регулювання розподілу витрат з  метою отримання найкращих за даних умов результатів. Одним з найефективніших способів регулювання взаємовідносин в умовах ринкової дезінтеграції підприємства є так зване бюджетне управління. Таке управління в різноманітних варіантах застосовується всіма великими та середніми підприємствами, а в останній час і на малих підприємствах у розвинутих країнах світу.

      Сутністю  бюджетного підходу до економічного регулювання взаємовідносин елементів  організаційно-виробничих систем є  уявлення про діяльність підприємства як постійне балансування доходів і витрат.

      Бюджети складають як для підприємства в  цілому, так і для його підрозділів. Основний бюджет охоплює виробництво, реалізацію, розподіл, фінансування. В  ньому повинні бути представлені прибуток, грошові поступлення, витрати на всі види основної та забезпечуючої діяльності. Критерієм для оцінки правильності складеного бюджету є обсяг грошових ресурсів підприємства.

      Важливою  передумовою ефективного бюджетного регулювання є контроль та оцінка ходу реалізації проектних рішень і забезпечення зворотнього зв’язку. Кожний учасник бюджетного процесу повинен не тільки отримувати затверджений бюджет, але і регулярно звітувати про його виконання та отримані результати поточної діяльності. Обсяги та періодичність звітності  підрозділів, методи контролю та оцінки результатів встановлюються внутрішнім регламентом підприємства.

      Важливим  елементом економічного регулювання  діяльності є так звані гнучкі бюджети, що являють собою затверджений бюджет, скоректований на рівень виконання  основного завдання – обсягу продаж. Регламенти складання гнучкого бюджету повинні передбачувати необхідну глибину аналізу відхилень, і доведення гнучкого бюджету, контролю та виконання.

      Бюджетування  дозволяє розкрити можливості людського  фактора у балансуванні доходів і витрат в процесі досягнення цілей і є важливим інструментом регулювання взаємовідносин підрозділів при підприємницькому типі поведінки.

      Бюджетне  регулювання діяльності повинно  базуватись на задокументовані регламенти, інструкції, правила, які відбивають економічну політику, організаційну структуру, розподіл прав, обов’язків, відповідальності виконавців, порядок їх дій у процесі поточної діяльності і при складанні та корегуванні бюджету.[7, c. 350] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      3.  УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ 

     Згідно  із указом Президента «Про концепцію  вдосконалення державного регулювання  господарської діяльності»  пріоритетними напрямами  вдосконалення державного регулювання господарської діяльності мають стати: