Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Апреля 2013 в 18:08, курсовая работа
Метою дослідження є розвиток науково-методичних основ формування сучасної моделі державної власності та обґрунтування пропозицій, спрямованих на її реалізацію в Україні.
Для досягнення цієї мети вирішено такі задачі:
• визначено сутність поняття "державний сектор економіки" і його функції та виявлено взаємозв'язок між поняттями "державний сектор", "державна власність" і "державне регулювання";
• обґрунтовано особливості трансформації, стану і функціонування державної власності в Україні;
• проаналізовано модель управління державним сектором і організаційно-правові форми державних підприємств в Україні;
• розроблено методологічні підходи до визначення частки державного сектора в національній економіці;
• обґрунтовано підходи до удосконалення принципів формування структури державного сектора економіки України;
• визначено перспективи розвитку державного сектора економіки України.
Вступ……………………………………………………………………………………….4
1. Теоретико-методологічні аспекти поняття державної власності…………………. ..6
1.1. Сутність та функції державної власності………………………………………..6
1.2. Підстави виникнення права державної власності……………………………..10
2. Реформування державного сектора в перехідній економіці України……………...16
2.1 Аналіз стану державного сектора економіки та необхідність його реформуваня ………………………………………………………………..16
2.2 Шляхи реформування державного сектора…………………………………….32
3. Напрями та механізми поглиблення реформування державної власності в Україні……………………………………………………………………………..34
Висновки………………………………………………………………………………….37
Список використаної літератури………………………………………………………..39
по-третє, аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання проводиться лише на основі узагальненої органами виконавчої влади інформації, тоді як потрібен моніторинг планових і фактичних показників діяльності в розрізі кожного суб'єкта;
по-четверте, такий реєстр не виділяє інформацію про концентрацію державним сектором робочої сили, питому вагу інвестицій і основних фондів, державного сектора, питому вагу продукції та послуг державного сектора у ВВП і в окремих галузях та іншу базову інформацію, необхідну для аналізу стану і розвитку державного сектора. Таку інформацію доцільно згрупувати і виділити окремим додатком до реєстру;
по-п'яте, у рамках реєстру вважається за необхідне проведення упорядкування даних про структуру власності державних підприємств.
Відповідно до положення про реєстр, у тому випадку, якщо власником акцій одного підприємства є інше підприємство, проводиться відображення інформації про статус підприємства – власника акцій. Якщо пакет корпоративних прав держави на підприємстві – держателі акцій перевищує 50%, усі пакети корпоративних прав, що належать такому підприємству, необхідно дорівняти до пакетів, що знаходяться в державній власності. У іншому випадку неможливо коректно до державного чи приватного сектора віднести акціонерний капітал підприємства – емітента, тобто потребує розробки механізм узгодження при прийнятті управлінських рішень представниками підприємств-власників акцій і державних представників на підприємствах-емітентах.
Крім того, власники підприємства також можуть мати своїх власників, статус яких не визначено. Статус акціонерних товариств, що носить непостійний характер із причин, які було відзначено, необхідно оцінювати одномоментно і періодично.
У цілому формування реєстру об'єктів державної власності як єдиної інформаційної бази управління державним сектором економіки доцільно покласти на єдиний орган, що генерує і реалізує також концепцію формування структури державного сектора економіки.
Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном.
Державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).
В чинному законодавстві України лише в загальних рисах визначено зміст загального управління державною власністю. Визначальними у вирішенні цього питання є положення п. 2 ст. 33 Закону «Про власність», відповідно з якими державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Однак, як засвідчив проведений раніше аналіз законодавчих актів, що регулюють такі відносини, в них дається лише орієнтовний перелік способів управління державною власністю, застосовуваних уповноваженими на це державними органами. Безперечно, позитивно вплинуть на вирішення питань управління державною власністю Закон про державні адміністрації, новий Закон «Про власність», Закон «Про Фонд державного майна України», які поки що знаходяться на розгляді Верховної Ради України.
Однак їх прийняття не може повністю вирішити дану проблему. Нині вкрай необхідно терміново розробити та прийняти Закон України «Про управління державним майном», Закон «Про державні підприємства та установи». В Законі «Про управління державним майном» мають бути чітко визначені повноваження органів, уповноважених управляти державним майном, порядок створення, реорганізації та ліквідації державних підприємств та установ. На наш погляд, доцільно було б утворити спеціальний Комітет державного майна, який би реалізовував державну політику щодо ефективності використання державної власності, захист права державної власності тощо. Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України» та Постановою Верховної Ради України від 14 лютого 1992 р. «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності» здійснення таких функцій покладалося на Фонд державного майна України, який одночасно був також органом по здійсненню приватизації. Оскільки Фонд державного майна України в силу різних причин не міг оперативно здійснювати свою діяльність Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. у Фонду державного майна були вилучені функції по управлінню державним майном (за деякими винятками, наприклад, в частині повноважень орендодавця) і залишені функції органу приватизації. При цьому Законом «Про Фонд державного майна України», повернутому Президентом України, на Фонд знову покладаються деякі завдання, не пов’язані з приватизацією державної власності. Зокрема, ведення реєстру нерухомого майна, яке перебуває у державній власності, здійснення повноважень орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів, нерухомого майна, що перебуває у державній власності, що не узгоджується з ст. 114 Конституції України, за якою повноваження по управлінню об’єктами державної власності покладені на Кабінет Міністрів України. Очевидно, саме Кабінету Міністрів України належить право визначити перелік органів виконавчої влади, яким він делегує ці повноваження. Однак передача функцій по управлінню державним майном різноманітним міністерствам і відомствам, державним адміністраціям без визначення у цій сфері відносин єдиного координуючого органу призвела фактично до втрати державного контролю за використанням та збереженням державної власності.
Информация о работе Державна власність: сутність і економічна роль