Демонополізація економіки

      Заходи щодо стимулювання вступу  нових господарюючих суб’єктів  на монополізовані ринки мають  здійснюватися протягом обмеженого  періоду, достатнього для закріплення  нового господарюючого суб’єкта  на ринку. Ці заходи не повинні  призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих суб’єктів на ньому.

      Як радикальний засіб поділ  монопольних утворень потребує  виважених дій і може бути  здійснений, якщо:

      • зафіксовано зловживання монопольним  становищем на ринку певного  товару;

      • внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб’єкта виникають бар’єри вступу на ринок інших господарюючих суб’єктів;

      • немає тісного технологічного  зв’язку між підприємствами, структурними  підрозділами (одиницями), які входять  до складу господарюючого суб’єкта;

      • підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють  товари однакової споживчої вартості.

      Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за  погодженням із Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), які не мають тісного технологічного зв’язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шляхом зниження або усунення бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринки.

      Демонополізації, як правило,  не підлягають підприємства-монополісти,  які відповідно до чинного  законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополізацію  можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки.

      У зовнішньоекономічній діяльності  демонополізація полягає у поетапному  переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягають демонополізації відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України. 
 
 

2. АНТИМОНОПОЛЬНА  ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ

 

  2.1. Шляхи формування антимонопольної політики в Україні.

  Антимонопольна  діяльність — комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення законодавства.

  Уперше  такі закони були прийняті наприкінці XIX — на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше. Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополії, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об'єднання) або повне виключення конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополії, вони, як правило, не підпадали під дію антимонопольного законодавства. До антимонопольного законодавства належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

  Антимонопольні  закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США — Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у США це має місце, коли монополізовано понад 60% будь-якого товару чи послуг), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій та ін.

  Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Так, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах (у Німеччині — Федеральне управління картелів, в Японії — Комісія із справедливих операцій). Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії — коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох — 75% і більше. В ЄС реєстрації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуренцію між членами-учасниками цієї організації.

  Прийняття антимонопольних законів послаблює  процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції, зниженню цін. Так, внаслідок переходу газової галузі Великобританії до конкурентних ринків ціни на газ з 1986 до 1998 р. знизилися на 32%. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об'єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов'язаних виробничою та технологічною залежністю).

  На  початку 1992 р. в Україні прийнято Закон «Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності». Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом монопольним вважається становище, коли частка підприємця перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та несумлінною конкуренцією. Антимонопольний комітет України та його територіальні управління мають право приймати рішення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об'єднань необхідно отримати дозвіл цього комітету. Проте цей закон реалізується не надто активно, свідченням чого є монополізація виробництва ВВП у 2003 р. на рівні 40%.

  Шляхи формування антимонопольної  політики в Україні

  В умовах ринкової трансформації економіки  України питання захисту конкуренції  недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

  Сьогодні  в Україні створено цілісну систему  правових та органiзацiйних механiзмiв  антимонопольної дiяльностi, яка  відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

  Антимонопольне  законодавство в Україні представлено 3аконами України: "Про обмеження  монополізму i недопущення i недобросовісної  конкуренції в пiдприємницькiй  дiяльностi" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

  Закон України «Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницької  діяльності», стосується визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

  Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

  • ринок товару (товарний ринок) ( сфера  обороту товару однієї споживчої  вартості, у межах якої визначається монопольне положення;

  • конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують  можливості кожного їх них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребує споживач;

  • монопольне положення ( домінуюче положення  підприємця, що дасть йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару). Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%;

  • монопольна ціна ( ціна, установлювана  підприємцем, що займає монопольне положення  на ринку і призводить до обмеження  конкуренції і порушенню прав споживача;

  • монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;

  • монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

  Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

  • нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

  • обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту  товарів із метою створення або  підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

  • часткова або повна відмова від  реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту  з метою створення або підтримки  дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

  • інші дії з метою створення  перешкод доступу на ринок (виходу з  ринку) інших підприємців;

  • установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують  права окремих споживачів.

  Дискримінацією  підприємців органами влади і керування признається:

  • заборона створення нових підприємств  або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також  встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво  визначених видів товарів із метою  обмеження конкуренції;

  • примус підприємців до пріоритетного  висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;

  • прийняття рішень про централізований  розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

  • установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

  • надання окремим підприємцям  податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення  стосовно інших підприємців;

  • обмеження прав підприємців по придбанню  і реалізації товарів;

  • установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або  груп підприємців.

  Несумлінною конкуренцією признається:

  • неправомірне використання товарного  знака, фірмового найменування або  маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

  • навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати  шкоди ділової репутації або  майнових інтересів іншого підприємця;

  • одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також  конфіденційної інформації з метою  нанесення збитку ділової репутації  або майну іншого підприємця.

  Основним  змістом сучасного етапу антимонопольної  політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство - у конкурентне законодавство, тобто систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин i конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.