Ціклічність економічного розвитку як макроекономічна проблема

Прослідкуємо, які зміни відбулися за період з 2005р. по 2009р. в економічному стані України.

 

 

Показники	2005р	2006р	2007р	2008р	2009р
Темпи зростання ВВП , %	99,8	105,9	109,2	105,2	104,4
Темпи зростання обсягів промислової  продукції , %	104	112,4	144,2	107	113,9
Темпи зростання обсягів продукції  сільського господарства, %	93,1	109,8	110,2	101,2	89
Темпи зростання виробництва товарів народного споживання, %	107,2	124,5	117,7	108,9	110,4
Темпи зростання капітальних вкладень, %	100,4	114,4	120,8	115	111,3
Темпи зростання роздрібного товарообігу, %	92,9	108,1	113,7	122,7	118,5
Темпи зростання обсягів вироблених послуг, %	93,8	107,7	115,2	110,8	106,8
Питома вага збиткових підприємств, %	55,7	37,7	38,2	38.8	42,2
Темпи зростання середньомісячної зарплати до показника за попередній рік, %	115,7	129,6	135,2	115,6	112,8
Індекс реальної заробітної плати  працівників (до грудня попереднього року), %	103,4	103,6	120,4	117,1	113,8
Темпи зростання доходів населення  до попереднього року, %	113,8	140,5	125,9	108,4	116,6
Індекс споживчих цін до грудня попереднього року, %	119,2	125,8	106,1	99,4	108,2
Темпи зростання експорту товарів  та послуг до попереднього року, %	92,1	117,9	109,5	110,7	112,0
Темпи зростання імпорту товарів  та послуг до попереднього року, %	80,9	118,9	114,1	105	128,7

 

 

 

Як бачимо з наведеної таблиці результатом 2005-2009 рр. Стало економічне зростання. ВВП, який у найбільш узагальнюючому вигляді характеризує економічну ситуацію у країні помітно зріс у реальному вимірі. Зросли також показники у основних галузях економіки. Збільшилося виробництво промислової та сільськогосподарської продукції. Лише у 2008 та 2009 роках ці показники знизилися.

Інфляція споживчих  цін була нижче прогнозуємої. Гривня залишалася не увесь час стабільною у 20008 та 2009 роках темпи інфляції зросли та курс гривні впав. Водночас, спостерігалось зменшення заборгованості бюджетів та суб’єктів підприємницької діяльності по нарахованій, але не сплаченої своєчасно заробітної платні. Прослідкуємо деякі показники за допомогою графіків.

З 2005 року Україна була у фазі піднесення, а економічна криза, яка набула розвитку в Україні, починаючи з вересня 2008 року, здобува дедалі ширших вимірів, розповсюджуючись на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно погіршуючи соціальне самопочуття та очікування суб’єктів ринку й пересічних громадян.

Економіка України входить  в рецесію. Падіння промисловості [див. додаток ,додаток 3] в січні 2009 року було найглибшим, починаючи з повоєнних років, а будівництво різко знижує обсяги виробництва вже другий рік поспіль. Враховуючи, що промисловість та будівництво формують 1/3 ВВП, економіка України на 1/3 вже перебуває в кризі, а інші 2/3 економіки знаходяться "на підході" до кризи. "Дно" кризи поки що не спостерігається, є перспектива різкого обвалу та тривалої депресії промисловості.

Кризові явища в національній економіці України найбільш яскравим чином відбилися на динаміці заробітної плати.[див додаток 4] . Відбулося активне наростання затримок з виплатою заробітної плати. За останні два місяці 2008 року спостерігалося також значне погіршення становища на ринку праці - поширення застосування адміністрацією підприємств вимушених адміністративних відпусток та скорочення робочого дня. Кількість офіційно зареєстрованих Державною службою зайнятості безробітних протягом листопада-грудня різко зросла, сягнувши на кінець року 3 % населення працездатного віку.

 

 

2.2. Антициклічні методи регулювання економіки та антикризова політика в Україні

 

Сучасна ринкова економіка  функціонує в умовах активного впливу на неї держави. Державний вплив  на економіку здатний істотно  вплинути на хід економічного циклу, змінюючи характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові і бюджетно-податкові важелі.Під час кризи державні заходи спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому — на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки, підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

 З огляду на структурне підґрунтя  кризових явищ в Україні, на жаль, немає підстав роззраховувати на здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки. Отже, антикризові дії мають водночас формувати необхідні структурні зрушення, які створюватимуть адаптаційне середовище.

Першочергові заходи антикризової політики мають включати:

  - заходи щодо стабілізації фінансової системи;

- заходи щодо валютно-курсової стабілізації;

- сприяння пожвавленню  економічної активності та запобігання  економічному спаду;

- заходи щодо відновлення  керованості національної економіки. 

При цьому варто наголосити на наступному.

Перше. Щодо стабілізації фінансової системи.

Завданням монетарної політики НБУ має стати поєднання стабілізації фінансової сфери та забезпечення достатньої пропозиції грошових ресурсів за жорсткого  контролю за структурою їх використання. Має бути врахована потреба збільшення грошової пропозиції, виходячи з суттєвого зменшення швидкості обороту грошей через економічний спад. Від використання поняття «емісія грошей» в якості інструмента залякування потенційного електорату слід перейти до запровадження виважених інструментів каналізації емісійних ресурсів НБУ на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності, в першу чергу – цільового рефінансування комерційних банків.

 Друге. Щодо валютно-курсової  стабілізації.

В найближчому майбутньому  є підстави очікувати збереження потужних чинників впливу на динаміку валютного ринку України, пов’язаних з періодичним розбалансуванням попиту та пропозиції, спекулятивними мотивами поведінки суб’єктів, в тому числі – ажіотажним попитом на іноземну валюту. За таких умов лібералізація валютного ринку в кризовий період цілком ймовірно може спричинитися до різких курсових коливань. Завданням курсової політики в Україні має стати збереження протягом 2009 року курсу гривні на рівні, близькому до досягнутої у грудні 2008 – січні 2009 рр. проміжної рівноваги. Реалізація такого завдання могла б бути відносно нескладною в разі проведення жорсткої монетарної політики.

Третє. Щодо сприяння пожвавленню  економічної активності та запобігання економічному спаду.

Значна глибина та багатовимірність кризових проявів в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду.

Відтак антикризова  політика повинна будуватися за принципом  не «стабілізація, потім – зростання», а «стабілізація - через зростання». Отже, вже серед першочергових заходів мають міститися кроки, спрямовані на створення підґрунтя економічного пожвавлення за двома основними напрямами:   

- збільшення внутрішнього  попиту: уникнення зменшення видаткової  частини Державного бюджету, вжиття  заходів щодо розбудови внутрішнього ринку, активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту, заохочення припливу в Україну прямих іноземних інвестицій;

- активізація експортної  діяльності: реалізація позитивного  потенціалу девальвації гривні  за рахунок зрушень у структурі експорту з України через використання фінансових, правових, інформаційних, дипломатичних важелів.

Четверте. Щодо відновлення  керованості національної економіки.

Досягнення макрофінансової  стабільності та створення сприятливих  умов для економічного пожвавлення вимагають посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових механізмів: гарантування дотримання правових норм, запобігання недобросовісним діям економічних суб’єктів, насамперед – монополістів, забезпечення дієвих заходів щодо захисту прав власності та запобігання рейдерству, здійснення жорстких заходів щодо зниження рівня корупції в органах державного управління тощо.

Зазначені кроки мають  здійснюватися з урахуванням  потреб їхньої спрямованості на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ. Це важливо для підтримання соціальної та політичної стабільності, збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації.

 

 

 

2.3. Циклічність економічного зростання

 

 

Пріоритетним завданням економічного зростання є зміцнення основ громадянського суспільства, подальше формування відкритого демократичного суспільства та нової національно-державної ідентичності людини як громадянина України.

Усе це можна забезпечити  лише за умови подолання тенденції занепаду економіки та забезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.

На підставі аналізу  ситуації, коли суттєвому випробуванню була піддана так важко вистраждана  Україною фінансова стабільність, визначено  такі три етапи соціально-економічного розвитку України:

перший (1999 - 2000 pp.) — досягнення стабілізації економіки та перехід  до економічного зростання;

другий (2001 - 2005 рр.) — проведення інтенсивних змій структури економіки  та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;

третій (2006 - 2012 pp.) — продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 % щорічно) темпів зростання.

Економічне зростання  потребує спрямування значних обсягів  виробленого продукту в інвестиції.

Вирішальними факторами стабілізації в 2006-2012 pp. і започаткування зростання є такі:

- Прийняття реального бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішні запозичення, створює довіру до фінансової політики держави.

- Помірна девальвація національної валюти та інфляція зберігають умови і надають орієнтири для ефективного виробництва.

- Зниження ставки рефінансування і переорієнтація діяльності банківської системи забезпечують кредитну підтримку реального виробництва.

- Нормалізація виплати заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальних виплат із бюджету.

- Впровадження заходів, спрямованих на прискорену легалізацію тіньової економіки, а саме: задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, до легального обігу на користь національного виробництва.

- Розвиток малого підприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможності українських товарів, поліпшення структури виробництва і структури зайнятості.

- Реструктуризація великих підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві, що дасть змогу збільшити експорт продовольчих товарів.

- Залучення прямих іноземних інвестицій в експортоспроможні галузі, що сприятиме переорієнтації зовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.

Для забезпечення стабільного  зростання на початку наступного тисячоліття принципово важливим є  радикальне реформування податкової системи, скорочення  (сукупного) податкового  навантаження на товаровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього є прийняття Податкового кодексу.

Економічне зростання  неможливе без суттєвого оновлення  основних фондів та їхньої структури. Без цього три чверті з них у 2011 р. можуть досягти критичного віку (понад 20 років) та не відповідатимуть вимогам технологій XXI століття, обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів.

Принципово важливим є відповідно до комплексної державної  програми енергозбереження на період до 2011 р. радикальне зменшення енергомісткості виробництва та підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цьому повинно сприяти ліквідація на першому етапі реструктуризації фінансових боргів підприємств і забезпечення дії ринкових механізмів, вилучення неконкурентоспроможних виробництв. Нагадаємо, що на виробництво одного долара ВВП країна витрачає 3,25 умовного палива проти 0,6 в Західній Європі. Крім усього іншого, це повинно забезпечити зростання експорту українських товарів і послуг з темпами 7 - 8 % щорічно. Досить високі темпи зростання імпорту (хоча й нижчі від експорту) зумовлені потребою залучення значних обсягів інвестиційних та інноваційних ресурсів. Водночас завданням є послідовне скорочення від'ємного сальдо торговельного балансу та досягнення, починаючи з 2008 p., його рівня не менше, ніж 2-3 % від зовнішнього торговельного обороту.