Ціклічність економічного розвитку як макроекономічна проблема

Дніпропетровська обласна  рада

Обласний комунальний вищий  навчальний заклад

Інститут підприємництва «Стратегія»

 

                                                                 Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

                                                Курсова робота

                              з дисципліни «Макроекономіка»

«Ціклічність економічного розвитку як макроекономічна проблема»

 

 

 

 

 

 

                                                                               Виконала:

                                                                                          Студентка групи Е-09-51

                                                                                          Книшук О.О.

                                                                                          Перевірила:

                                                                                          ст.викладач

                                                                                          Лаврінченко О.В.

 

                                        

 

                                          м. Жовті Води

                                                  2010

 

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………..3

Розділ 1 Ціклічність економічного розвитку як макроекономічна проблема…………………………………………………………………..5

1. Циклічність економічного розвитку як прояв макроекономічної нестабільності…………………………………………………………5
2. Причини циклічних коливань………………………………………..9
3. Теорії циклічних коливань…………………………………………..11
4. Тривалість економічного циклу……………………………………. 13
5. Cучасні економічні цикли…………………………………………...14
6. Наслідки циклічних коливань……………………………………….17

Розділ 2 Циклічність  економічного розвитку в Україні…………..19

2.1.Аналіз динаміки  валового внутрішнього продукту за період 2003-2009рр…………………………………………………………………….19

2.2..Антициклічні   методи  регулювання  економіки та антикризова політика в Україні……………………………………………………….22

2.3. Циклічність економічного  зростання в Україні…………………. 25

Висновки…………………………………………………………………29

Список використаної літератури……………………………………….31

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Темою дослідження даної  курсової роботи є «Циклічність економічного розвитку як макроекономічна проблема».

Необхідність дослідження  обраної теми є узагальнення, систематизація та закріплення теоретичних знань, набутих при вивченні дисципліни «Макроекономіка».

Актуальність теми дослідження: Циклічність є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах  світу, неготивно впливаючи на всі  сторони життя сцспільства. Циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляціїї, продуктивності праці, реальних доходів населення.

Метою курсової роботи є  розгляд, вивчення і аналіз циклічних  коливань, а також вивчення циклічності  в Україні.

Відповідно до поставленої  мети в процесі виконання роботи були поставленні та вирішені такі завдання:

1. Вивчення літератури по даній проблемі
2. Визначення поняття економічний цикл
3. Визначення причин циклічності
4. Розгляд наслідків економічного циклу
5. Способи боротьби з циклічністю
6. Аналізування циклічних коливань в Україні та способи боротьби з цією проблемою

Ціль даної роботи – зробити узагальнення по вивченій літературі, по досліджувальній проблемі, здійснити аналіз проблеми та дійти висновку з власного бачення даної проблеми.

Об’єктом дослідження є циклічні коливання ділової (економічної) активності.

Предметом дослідження є процес розгортання та подолання трансформаційної кризи в економіці у порівнянні з перебігом циклічної кризи, характерної для країн з розвинутою ринковою економікою.

Структура даної курсової роботи: робота складається зі вступу і двох основних загальних розділів, загальних висновків, списку використаних  джерел для написання роботи та 5 додатків. Завершують роботу стислі узагальнюючі висновки за результатами дослідження , список використаних джерел та додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Циклічність економічного розвитку як макроекономічна проблема

 

 

1.1. Циклічність економічного розвитку як прояв макроекономічної нестабільності.

  

Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт — кризою і депресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.

Неприпустимим є спрощений  підхід до розвитку аналізу економічного циклу. Економічний цикл – це сукупність певних станів національної економіки, що періодично повторюються - розширення  або скорочення об`ємів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності. У зв'язку з цим економічна криза несе на собі як руйнівну, так і конструктивну функцію.

Криза є необхідною ланкою економічного оновлення, інструментом формування нової, вищої (порівняно  з попереднім розвитком) системи  структурних зв'язків, однією з найважливіших умов самоудосконалення господарського механізму.

У теорії економічного циклу  важливе місце займає проблема економічної  рівноваги.

Рівновага й економічна криза — діалектичне взаємопов'язані  протилежності, які не існують відокремлено одна від одної.

Будь-який розвиток, у  тому числі економічний, завжди виступає як органічна єдність перервного і безперервного. Відповідно до цього  й економічна рівновага є невід'ємним  атрибутом циклічності, тим, без  чого ; циклічний розвиток, як і розвиток взагалі, неможливий.

За своїм змістом  поняття “економічна рівновага” є досить простим. Воно відображає такий  стан економіки, за якого досягаються  стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протистоять одна одній, їхнє взаємне збалансування. Важливо підкреслити, що йдеться про врівноваження економічної системи з допомогою саморегуляторів ринкового механізму. Рівновага відбиває внутрішній стан самовпорядковуваної ринкової системи. За визначенням американського вченого П. Самуельсона, рівновага — це такий стан економіки, який зберігає здатність до саморегулювання. Мається на увазі, що будь-які відхилення економічної системи від збалансованого стану, які виникають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, автоматично викликають до дії сили, що прагнуть відновити порушені структурні зв'язки.

Автоматичним механізмом самоналагодження економічних зв'язків  є механізм досконалої (не обтяженої  монополізмом) конкуренції. В цьому  розумінні економічна рівновага  розглядається як конкурентноринкова економічна рівновага. Умовами її формування є такі:

по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних  суб'єктів;

по-друге, можливість еластичного  використання чинників виробництва  і вільне ціноутворення;

по-третє, відсутність  монополії та адміністративного  втручання держави в систему підприємницької діяльності;

по-четверте, наявність  розвиненої ринкової інфраструктури.

Система економічної  рівноваги багаторівнева за своїм  змістом. В економічній теорії розрізняють  рівновагу обміну, виробництва, розподілу  і споживання. В своїй сукупності ці підструктури формують загальну систему економічної рівноваги пронесу відтворення, головною умовою формування якого є досягнення збалансованості між матеріально уречевленими ланками виробництва - виробництвом засобів виробництва і .. предметів споживання, сферою послуг та інформатики, з одного боку, і вартісними частками одержаного продукту — вартістю використаних у виробничому процесі засобів виробництва, оплати праці та отриманого прибутку — з іншого.

Слід звернути увагу  на необхідність визначення умов економічної рівноваги з позицій функціонування світового ринку.

Стійкість економічної  рівноваги визначається широтою  ринку. У зв'язку з цим слід ураховувати  процеси інтенсивного поглиблення  міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації відтворювального циклу, що нині активно розвиваються як на світовому, так і на регіональному рівнях. Вони передбачають відповідну рівновагу не тільки міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємну збалансованість економічних ресурсів — основних чинників виробництва. Стан економічної рівноваги не є статичним. Його структурні зв'язки динамічні, вони постійно наповнюються новим змістом, розвиваються. Крім того, ринкова рівновага є завжди відносною, перервною.

Отже, економічний розвиток може бути поданий як циклічний рух від рівноваги, що склалася, до її порушення і далі до формування нової рівноваги на більш високому рівні - рівноваги більш високого порядку.

У теорії циклічності рівновага  розглядається як вихідний стан економічної  динаміки. При цьому враховується, що у тих випадках, коли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичної величини, стан рівноваги відновлюється стрибкоподібне — через економічні кризи. Вони виконують функцію специфічного інструментарію насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відновлення порушеної рівноваги. Це, однак, не дає підстав стверджувати, що циклічність економічного розвитку неминуче містить кризи як невід'ємний структурний елемент. Порушена рівновага процесу відтворення може відновлюватися й еволюційно — без яскраво виражених кризових спадів. Рівноваги можна досягти і за допомогою активного застосування засобів антициклічної політики. Водночас можливість вирівнювання на інституціональній основі трендової кривої економічного зростання не свідчить про повне усунення чинників циклічності. Одним з найпринциповіших положень теорії циклічного розвитку є розуміння того, що дія цих чинників об'єктивна і що вони обов'язково мають враховуватись в економічній політиці. Інакше кажучи, об'єктивна зумовленість циклічності ринкової економіки визначає неминучість наповнення здійснюваної як на мікро-, так і на макрорівнях управління економічної політики антициклічним змістом. З урахуванням цього слід подолати існуючі спрощені уявлення про те, що циклічність — властивість лише пройденого етапу розвитку економіки. Розвиток економічних процесів завжди і на всіх рівнях є дискретним (перервним). Він органічно поєднує відмираючи старі виробничі структури і нові тенденції статики і динаміки, тиску та експансії, депресії та піднесення, що зароджуються.

Щоб зрозуміти на чому ґрунтується  циклічність розвитку економіки, які  чинники породжують цей процес, слід розібратися у найзагальніших рисах  класифікації економічних циклів.

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років). Типи циклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Крім того, специфічність різних типів економічних циклів не є абсолютною. Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.

 

 

 

 

 

1.2. Причини циклічних коливань

 

 

Представники різних напрямів і  шкіл політичної економії, а згодом економічної науки намагаються з'ясувати причини циклічного характеру виробництва, насамперед криз, виробити рекомендації для їх усунення. Серед численних спроб розкрити причини цих явищ можна виділити поверхові (циклічність пояснювали появою плям на Сонці, ритмом рухів Венери та ін.) та наукові.

Науковий підхід до з'ясування причин циклічності та криз застосували  представники класичної школи політичної економії. Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі  багатства. На відміну від нього  Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит і кризи в усій економіці неможливі, вони можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. Цю думку не поділяв Т. Мальтус. Він зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою зарплату купують лише частину продукції, на іншу частину пред'являють попит власники капіталу (на величину їх витрат), а частка, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її реалізації нібито потрібні «треті особи» — землевласники, армія, духовенство та ін. Якщо доходів цих осіб недостатньо, може виникнути криза надвиробництва.

Подібної думки дотримувався і  швейцарський економіст Сісмонд де Сісмонді, але «третіми особами» він називав дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Крім того, автор пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

К.Маркс найбільш глибинною причиною цього явища називав основну суперечність капіталістичного способу виробництва – суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього виробництва. Формами вияву цієї кризи він вважав суперечність між виробництвом і споживанням, між організацією виробництва на окремому підприємстві та відсутністю такої організації у всьому суспільстві (або анархією виробництва).