Бюджетно-податкова політика

    Активне залучення боргових ресурсів. Загалом за 2009 р. уряд залучив 97,1 млрд грн (10 % ВВП), що в 5,5 разу більше, ніж у попередньому році[12]. При цьому зовнішні запозичення зросли в 6 разів за рахунок частки кредиту від МВФ, спрямованої до основного фонду держбюджету, а внутрішні в 5 разів Вилучення добюджету частини фінансових ресурсів підприємств шляхом затримки з відшкодуванням ПДВ та авансових стягнень податків, передусім податку на прибуток. За минулий рік переплати збільшилися на 3,7 млрд грн або 41,0 %, а невідшкодовані грошовими коштами суми ПДВ за рік збільшилися на 9,1 млрд грн (на 70,8 %), у тому числі протерміновані – на 3,3 млрд грн .Розширення бази оподаткування за  

рахунок активізації боротьби з мінімізацією оподаткування та посилення роботи зі стягнення нарахованої, але несплаченої  частини податкових зобов’язань. Найбільшою складовою останньої є податковий борг, формування якого часто є наслідком не стільки неплатоспроможності підприємства, скільки його бажання безоплатного користування фінансовим ресурсом. Крім того, уряд проводив досить активну політику з метою перекривання схем, які дозволяли бізнесу звужувати базу оподаткування та зменшувати розмір нарахованих податків.Завдяки комплексу названих заходів уряду вдалося зменшити глибину падіння дохідної частини бюджету.

    За підсумками 2009 р. до державного бюджету було мобілізовано 225,3 млрд грн, що в номінальному вимірі лише на 6,37 млрд грн або 2,7%, менше відносно сприятливого 2008 р. При цьому порівняно з планом на поточний рік, який розраховувався з прогнозу зростання реального ВВП на 0,4 %, недобір доходів склав лише 13,9 млрд грн або 5,8 %. Динаміка ключових статей доходів державного бюджету у 2009 р. прогнозовано виявилася негативною. Найбільш відчутно скоротилися податкові надходження, невиконання плану яких становило 28,5 млрд грн або 16 % від запланованого показника. Передумовами зниження доходів бюджету були:

-        скорочення ВВП, яке, за попередніми даними, у 2009 р. склало 15 %, що негативно вплинуло на надходження практично всіх податків;

-        погіршення фінансового результату підприємств до оподаткування, що вплинуло на надходження податку на прибуток. У 2009 р. прибуток прибуткових підприємств скоротився більш ніж удвічі порівняно з 2008 р. – з 193,7 до 99 млрд грн;

-        зменшення товарообороту, що обумовило зменшення податків на товари та послуги (ПДВ та акцизний збір). За підсумками 2009 р. роздрібний товарообіг зменшився на 16,6 % проти попереднього року; 
 

-        значне падіння обсягів імпорту (на 40,7 % порівняно з минулим роком), що зумовило скорочення надходжень до бюджету ПДВ від імпортних операцій.

    Оскільки на частку ”імпортного” ПДВ за планом 2009 р. припадало 45,2 % усіх податкових надходжень, негативна динаміка імпорту фактично створює значні проблеми для наповнення дохідної частини бюджету;

-        девальвація національної валюти, яка автоматично переоцінила базу оподаткування товарів та послуг, номінованих в іноземній валюті.

    Таким чином, важливим досягненням бюджетно-податкової політики уряду у 2009р. варто назвати мобілізацію до бюджету значного фінансового ресурсу в умовах охолодження економіки. Фундаментальною проблемою стало те, що був порушений принцип збалансованості бюджету. Зобов’язання державного бюджету на 2009 р. були передбачені в розмірі 273,52 млрд грн, що на 32,07 млрд грн більше, ніж в економічно благополучному 2008 р. Крім того, уряд та парламент протягом року додатково розширювали видатки (на боротьбу з грипом, підвищення соціальних гарантій тощо). Обмеженість ресурсів змусила уряд визначати пріоритетні напрями спрямування фінансових ресурсів. Наслідком розбалансування між дохідною та видатковою частинами бюджету стало формування значного дефіциту бюджету та невиконання видаткової частини. За розрахунками Міністерства фінансів України, дефіцит державного бюджету у 2009 р. склав 19,87 млрд грн, тобто менше 2 % від ВВП.[12] 
 

3.2 Характеристика  державного боргу України 
 

Державний борг України має досить складну структуру. В останні роки його загальні обсяги та співвідношення між окремими складовими змінювалися  
 

нерівномірно. Стан державного боргу в нашій країні регулюється наступними законодавчими та нормативними актами: Конституція України, Закон України «Про Державний внутрішній борг», Закон України «Про структуру Державного внутрішнього боргу України», Закон України «Про бюджетну систему України», Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», Закон України «Про Національний банк України», Постанова Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації» та деякі інші.

    Україна у 2011 р. на обслуговування та погашення державного боргу витратить 53 млрд 486,71 млн. грн. Про це йдеться у прогнозних розрахунках Мінфіну України платежів за діючими державними борговими зобов'язаннями до повного їх погашення станом на 14 жовтня 2010 р.

    Так у 2011 р. на обслуговування державного боргу піде 19 млрд 611,56 млн грн (внутрішнього - 13 млрд 256,02 млн грн; зовнішнього - 6 млрд 355,54 млн грн), а на погашення - 33 млрд 875,15 млн грн (внутрішнього - 25 млрд 802,99 млн грн, зовнішнього - 8 млрд 072,16 млн грн).

    Прогнозні дані Мінфіну розраховані до 2060 р., коли Україна має сплатити 15 млрд 268,5 млн грн на погашення боргу Міжнародному валютному фонду.

Загальна  сума державного та гарантованого державою боргу України станом на 31 серпня 2010 р. склала 48 млрд 304 млн 420,87 тис. дол., або 380 млрд 933 млн 493,38 тис. грн. Про це повідомляє прес-служба Міністерства фінансів.

    У 2009 р. держборг України збільшився на 61,3%, до 39,685 млрд дол.На сьогоднішній день прямий державний борг складає 26,1% від оцінюваного експертами обсягу ВВП в 2010 р. При цьому відношення сукупного державного боргу до ВВП складає 34,6%. Дані показники говорять про те, що Україна володіє досить низьким борговим навантаженням порівняно з іншими економіками, що розвиваються. Статистичні дані до даного питання наведені в таблицях 3.3(а , б ) 
 
 

3.3 Міжнародний  досвід бюджетно-податкової політики 

    Кожна держава має свою бюджетну систему і встановлює принципи її побудови, структури, взаємозв’язок об’єднаних у ній складових, тобто бюджетний устрій. Організація бюджетної системи, або бюджетного устрою, визначається державним устроєм країни. Залежно від організації структури розрізняються унітарні (єдині), федеративні та конфедеративні держави.

    У західних країнах бюджетне законодавство розвивається впродовж тривалого часу, інколи навіть сторіч. За весь період розвитку бюджетне законодавство набуло різноманітних форм і в основному забезпечує правові рамки, які дають виконавчій гілці влади можливість здійснювати програми на підставі повноважень, наданих законодавчою гілкою влади, і бути їй підзвітною. У зв’язку з переходом України від централізовано-планової системи управління до системи змішаного ринкового типу та зміною структури влади, а також при створенні нового регулятивного середовища, вивчення досвіду і структури бюджетного законодавства ринкових країн є сьогодні досить актуальним. За останні півстоліття розвинуті ринкові країни пережили два переломних періоди, в процесі

яких  істотно змінились модель господарювання, характер економічної політики, масштаби та методи державного втручання в  економіку. Насамперед йдеться про  

повоєнний період (1946—1950 рр.), коли відбувся широкомасштабний перехід до мирної економіки. Саме в цей період сформувалась змішана система господарювання з великим сектором державних фінансів, які відігравали головну роль у кон’юнктурній, структурній і соціальній політиці, що будувалась на кейнсіанських рецептах.

    Бюджетно-податкова політика, що реалізувалась у цей період, характеризувалась активним субсидіюванням розвитку національних економік, оскільки вже у перші післявоєнні роки уряди цих держав володіли неабиякими фінансовими ресурсами завдяки перерозподільчій системі, що була створена в той період. Значна частка цих ресурсів була використана для субсидіювання пріоритетних галузей господарства (паливної, енергетики, суднобудування, металургії), а також спрямована в інфраструктуру — житлове і дорожне будівництво, комунальне господарство. Держава фінансувала в цей період від 30 до 40 % валових інвестицій.

    Значні бюджетні витрати вимагали відповідних податкових надходжень. Доходи були ще низькими, а від дефіцитного фінансування, що породжує інфляцію, уряди, як правило, утримались. Тому податкова політика була жорстка, відрізнялась широким діапазоном прогресивності прибуткового податку. Крім того, при високому рівні податку на прибуток існували різні стимулюючі пільги, що сприяли накопиченню капіталу в пріоритетних галузях. Таким чином, цей період є періодом бюджетної активності держав.

    Наступний 20-річний етап — до початку 70-х років — для індустріально розвинутих країн став періодом економічного зростання. Бюджетно-податкова політика держави була підпорядкована головній меті — створити «трансфертну державу», державу добробуту з високим рівнем соціальних витрат. Доходи та витрати держави широко використовувались для проведення кейнсіанського антикризового регулювання.

Бюджетно-податкова  політика у 70—80-ті роки у розвинутих ринкових країнах здійснювалась  у рамках нового курсу економічної політики взагалі, що змінився в зв’язку з переходом влади від сил реформістських, що застосовували принципи кейнсіанства, до консервативних, монетаристів, пріоритетами яких були грошово-кредитне регулювання та зміцнення ринкових засад. Кожна держава у цей період мала національні особливості проведення економічної політики, в тому числі її складової — бюджетно-податкової. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновків, що нові орієнтири бюджетно-податкового регулювання принесли свої результати.

    У 80-ті роки темпи зростання витрат уповільнились. Питома вага державних витрат у ВВП дещо стабілізувалась. Відбулось також скорочення бюджетних дефіцитів, а головне — зміна джерел їх фінансування завдяки монетарним заходам, отже, істотно скоротились темпи інфляції. Крім того, скорочення податкового тиску стимулювало інвестування. Були створені умови для розвитку дрібного і середнього підприємництва. За рахунок приватизації скоротився державний сектор економіки країн і створились можливості структурної перебудови та стимулювання НТП. Такі зміни відбулися на базі нової моделі змішаної економіки, в якій було покладено край екстенсивному розширенню державного втручання, тобто бюджетно-податкова політика використовувалась у поєднанні з монетарними засобами регулювання.

    У 90-ті роки ХХ століття основним чинником, що зумовив певні зміни в бюджетно-податковому регулюванні в розвинутих ринкових країнах, стало прискорення інтеграційних процесів в Європі, створення ЄВС (Європейської валютної системи), ЄЦБ (Європейського Центрального Банку) та ін. Слід зазначити, що в країнах Європи, з одного боку, відбувається поширення загальних принципів проведення бюджетно-податкової політики, насамперед щодо бюджетного дефіциту та державного боргу, а з іншого — у бюджетних і податкових системах, що формувалися протягом тривалого часу відповідно до  

національних  особливостей і традицій, продовжують зберігатися істотні відмінності у структурі державних видатків, рівні бюджетних доходів, темпах діючих податків і способах їх стягнення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

    Сутність бюджетної політики виявляється у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та їх використанні на державні потреби. Вона відображається в статтях доходів і видатків бюджету, у джерелах їх формування і напрямках використання. З іншого боку, бюджетна політика являє собою сукупність пріоритетів (національних інтересів) і конкретних заходів щодо організації і використання фінансових ресурсів держави для вирішення економічних і соціальних завдань країни. Вона передбачає створення умов для постійного підвищення реальних доходів населення, якості життя та якості державних послуг, соціально-економічного розвитку регіонів та їх економічного потенціалу, зміцнення ресурсної бази місцевих бюджетів. Така політика передбачає якісний прорив у створенні сприятливого інвестиційного клімату, розвитку підприємницької активності громадян .