Бюджетно-податкова політика

рис.1.1.Структурний і циклічний дефіцити 

   Припустимо, що в році 1 національна економіка перебуває на рівні повної зайнятості, продукуючи обсяг виробництва ВВП₁, і фактичний дефіцит бюджету дорівнює відрізкові АВ. Припустімо далі, що внаслідок певних обставин обсяг національного виробництва в році 2 зменшився до рівня ВВП₂. При цьому уряд не застосував жодних фіскальних заходів. Оскільки податкові надходження зменшилися, то за незмінних державних видатків фактичний дефіцит бюджету зріс на ED. У цьому разі зростання дефіциту зумовлене не фіскальною політикою, а радше є наслідком пасивної економічної політики. Отже, дані про бюджетні надлишки чи дефіцити за попередні роки не дають підстави судити про фіскальну політику уряду.

    На рисунку структурний дефіцит у роки 1 і 2 є однаковим (АВ=СЕ). Це дефіцит бюджету, який би існував у році 2, якби в національній економіці не було спаду. Структурний дефіцит не змінився, бо не відбулося жодних змін у фіскальній політиці.

    У році 2 фактичний дефіцит бюджету перевищує структурний дефіцит на ED — величину циклічного дефіциту. Щоб усунути циклічний дефіцит, уряд повинен повернути економіку до рівня повної зайнятості. Цього можна досягти за допомогою дискреційної фіскальної політики — зниження податків або  

збільшення  державних видатків. Інакше кажучи, для подолання спаду уряд має збільшити структурний дефіцит. Після відновлення економічного зростання уряд може усунути структурний дефіцит підвищенням податкових ставок або зменшенням державних видатків. Вважають, що з часів Дж.М. Кейнса обов'язкова збалансованість бюджету стала анахронізмом, а концепція "здорових фінансів" (збалансованого бюджету) виявилася недостатньо ефективною.

    Насправді не всякий дефіцит державного бюджету є небезпечним. Якщо він не перевищує 2—3 %, він не є небезпечним; якщо ж він перевищує 3 %, існує загроза інфляційних явищ в економіці (абсолютно неінфляційних чинників фінансування державного бюджету немає).

    Надання бюджетних засобів підприємствам, установам та організаціям для повного або часткового покриття їхніх витрат на заходи, передбачені бюджетом, називають бюджетним фінансуванням. Формами виплат із державного бюджету є:

— асигнування — видатки на утримання підприємств та установ;

— субсидії — державна допомога організаціям, установам, громадянам;

— субвенції — державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

— дотації — допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки. Система бюджетного фінансування містить:

— механізм надання бюджетних засобів розпорядникам асигнувань;

— засоби фінансового контролю за цільовим та ефективним використанням грошових ресурсів.

    Однією із форм бюджетного фінансування є бюджетний кредит — надання бюджетних засобів суб'єктам господарювання й органам влади на засадах повороткості та платності. Важливою формою використання бюджетних ресурсів є бюджетні резерви. Це відособлена у спеціальних фондах частина бюджетних надходжень, призначених для забезпечення безперебійного функціонування передбачених бюджетом витрат,  

а також  покриття непередбачуваних затрат держави (стихійні лиха, серйозні технологічні авари, епідемії тощо), які зненацька можуть виникнути. Основні принципи бюджетного фінансування показано у таблиці 1.2. 
 

1.3 Сутність державного боргу, його форми і вплив на економіку 

    Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу. Державний борг — це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборгованості: 1) державний борг як відсоток ВВП; 2) відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Обслуговування боргу пов'язане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.

    Державний борг складається з двох частин: внутрішнього боргу і зовнішнього боргу. Внутрішній борг — це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни. Зовнішній борг — заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям. Зовнішній державний борг — найбільший тягар для країни, тому що необхідно віддавати цінні товари, надавати визначені послуги, щоб оплатити проценти за борг і сам борг.

    Управління і обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів України здійснює Національний банк України. Зростання внутрішнього боргу менш небезпечно для національної економіки порівняно із зростанням її зовнішнього боргу. При погашенні державного внутрішнього боргу відбувається тільки перерозподіл доходів усередині країни і не відбувається відпливу товарів і послуг, як це спостерігається при погашенні зовнішнього боргу. Джерелами погашення  

державного  боргу виступають: доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти; додаткові надходження від податків; економія коштів від зменшення видатків; емісія грошей; залучення нових позик (рефінансування боргу).Державний борг має дві небезпеки:

— банкрутство  нації;

— перекладання податкового тягаря на майбутнє покоління;

    Є дві точки зору впливу державного боргу на розвиток економіки. Сьогодні більшість економістів вважають, що державний борг суттєво впливає на розвиток економіки (це традиційна точка зору):

— виплата процентів при державному боргу збільшує нерівність у доходах;

— збільшення ставок податків як засобу виплати  державного внутрішнього боргу або  його зменшення може підірвати дію  економічних стимулів у розвитку виробництва;

— зовнішній  борг припускає передачу (при погашенні цього боргу) частини створеного всередині країни продукту за кордон;

— зростання  зовнішнього боргу знижує міжнародний  авторитет країни;

    Інша точка зору (її ще називають точкою зору «рікардіанської школи») —державний борг може і не вплинути на зростання процентних ставок, зменшення інвестицій тощо. Прибічники цієї точки зору базуються на теорії поведінки споживачів, згідно з якою споживачі при виборі характеру поведінки враховують не тільки поточну зацікавленість, а й майбутню зацікавленість, тобто майбутній дохід. Зниження податків при незмінних державних витратах, з точки зору споживача, який дбає про майбутнє, означає, що уряд фінансує це зниження за рахунок зростання державного боргу. Під зростанням мається на увазі, що в майбутньому для його покриття необхідно буде збільшити податки. Таким чином, фактично податки не змінюються, а перерозподіляються в часі. Тому споживання

не збільшиться, але збільшаться лише збереження споживача, що надає можливість реалізувати державні цінні папери, призначені для покриття  

бюджетного  дефіциту без збільшення норми проценту. Інакше кажучи, фінансування державних закупівель за рахунок державного боргу рівнозначно їх фінансуванню за рахунок податків. Особливо негативний вплив на економіку виявляє зовнішній борг, який може накопичуватися і перетворити країну на безнадійного боржника. Державний борг здійснює і певний вплив на економіку:

— позитивний — у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;

— негативний — витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов'язань на майбутні покоління тощо.

    Не всяке зростання боргу держави перетворюється на "борговий тягар". Для оцінки безпеки подальшого зростання державного боргу важливе значення має порівняння приросту обсягу реального ВВП та реальної ставки відсотка на обслуговування боргу.

    Якщо реальна ставка відсотка за борг перевищує темп приросту реального ВВП, то державним боргом неможливо управляти, зростає співвідношення , тобто борговий тягар посилюється. Якщо відсоткова ставка (R_r) і приріст ВВП урівноважені (R_r= = ВВП), то весь приріст ВВП використовується для виплати процентів на обслуговування боргу, що теж є небезпечним.

Якщо  ж R_r < ВВП, то таке зростання боргу не створює небезпеки і є бажаним для суспільства.Держава, що вдається до запозичень, мусить управляти державним боргом. 
 

1.4 Основні теорії і методи управління державним боргом в Україні 

    Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення При виникненні проблем з платоспроможністю держава може використати різні методи коригування позик. Одним із способів розв'язання проблеми невиконання боргових зобов'язань є використання застави, тобто активів певного виду, які можуть перейти у власність кредитора в разі відмови країни-боржника виконувати свої зобов'язання. Крім того, МВФ і Світовий банк намагаються створити нові стимули для збільшення внутрішніх і зростання іноземних інвестицій у країнах-боржниках.

    У сучасних умовах країни-боржники намагаються полегшити тягар своєї заборгованості через зміну графіка сплати боргу, його реструктуризацію чи полегшення сплати боргу. Зміна графіка сплати боргу означає продовження строку надання кредитів без зміни поточної дисконтованої вартості чергових боргових платежів, що рівнозначне наданню нової позики. Реструктуризація боргу — це зміна строку або умов виплати боргу. Полегшення сплати боргу означає зменшення поточної вартості чергових платежів. Переговорний процес із приводу заборгованості відбувається в межах "Паризького клубу", який об'єднує представників найбільших країн-кредиторів, яким у сумі належить більше 50% боргових зобов'язань країн-позичальників. Паризький клуб веде переговори щодо зміни графіків сплати боргу, зниження процентів за обслуговування боргу та часткового анулювання боргу. З 1989 року по лінії Паризького клубу започатковується спосіб реструктуризації боргів комерційних банків на основі плану Брейлі. Згідно з цим планом банки йдуть на реорганізацію певної частини боргу (як правило, це зниження процентних ставок). При цьому реорганізація здійснювалася тільки в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму макроекономічних та структурних перетворень у своїй країні. Важливим методом зменшення зовнішньої заборгованості країни нині є  

конверсія боргу, яка здійснюється в таких основних формах. По-перше, викупу боргу — надання країні-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної вартості. Широко відомий випадок, коли кілька екологічних організацій викупили дешеві борги Перу та Болівії й запропонували їх урядам цих держав в обмін на утворення заповідників. По-друге, капіталізації боргу, тобто обміну боргових зобов'язань на власність (акціонерний капітал). Капіталізація боргу означає, що уряд держави-боржника передає іноземному кредиторові акції вітчизняних компаній, а кредитор списує борг на еквівалентну суму. Обмін боргових зобов'язань на акціонерний капітал є досить непростим завданням для країни-боржника. Якщо компанії не є державною власністю, то уряд спочатку змушений купити акціонерну власність.

    Отже, проблема зовнішнього боргу перетворюється у проблему дефіциту бюджету. Уряд держави-боржника або мириться з дефіцитом бюджету і нагромаджує додатковий державний борг, або друкує гроші і спричиняє інфляцію.По-третє, заміни наявних боргових зобов'язань новими. У цьому разі змінюються умови боргових зобов'язань, наприклад, ставка процента за новими цінними паперами може бути нижчою, ніж за старими, хоча номінальна вартість облігацій не змінилася, та ін.Усі ці методи дають змогу зменшити зовнішню заборгованість країни, але водночас скорочуються її валютні резерви та індукуються інфляційні імпульси.