У Державному бюджеті України понад  передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена в тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України.

    Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів встановлюється відповідною  Радою. Сільські, селищні, міські, районні  в містах (якщо вони будуть створені) Ради і їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

    Як  у всіх бюджетах, у видатковій частині  місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Особливістю є те, що кошти бюджету розвитку можуть спрямовуватися на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності.

    Крім  цього, законодавством передбачено  поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини:

    а) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;

      б) видатки, пов'язані з виконанням  делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

    В республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження цих бюджетів.

    У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим і всіх місцевих бюджетах утворюється оборотна касова готівка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

    Згідно  Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік” видатки бюджету в 2008 році складають 232.372.003,8 тис.грн. Витрати  соціального характеру становлять 35%; в їхньому складі на соціальний захист населення – 23,6%, утримання соціально-культурної сфери – 25%, витрати Фонду Чорнобиля – 31%. Таке співвідношення приховує в собі потенційні негативні наслідки, оскільки 2/3 фонду споживання у державі не залежать від кількості та якості праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Розділ 4. Бюджетний дефіцит та шляхи його подолання

 

      Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит  бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю, дуже важко. Ринкова економіка не може досягти стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури. Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування всього необхідного обсягу державних видатків. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями, мала місце й у домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

      Проте в даний час дефіцитність державних  бюджетів і наявність державного боргу перестало бути феноменом  суспільного розвитку і перетворилося  в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою ринковою економікою. Це пов'язано з тим, що за останні два десятиліття в цих країнах повторюються кризові явища в економіці й у політиці. Циклічні кризи, доповнені структурними, а також значних коштів, що йдуть на забезпечення обороноздатності країн, викликають велику напругу всієї системи державних фінансів і особливо її центральної ланки державного бюджету. Це й обумовлює бюджетний дефіцит.

      Таким чином, бюджетний дефіцит ускладнює  рішення економічних і соціальних проблем не тільки у конкретній країні, але і впливає на економічну ситуацію в інших країнах.

      Внаслідок цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема раціонального фінансування бюджетних  дефіцитів.

    Причинами дефіциту бюджету в Україні є:

    1. Зменшення приросту національного  доходу.

    2. Збільшення бюджетних витрат.

    3. Зменшення надходжень до бюджетів  усіх рівнів порівняно з видатками.

    4. Відсутність чіткої фінансової  стратегії.

     5. Інфляційні процеси.

    Бюджетні  процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

    Прийняття Державного бюджету України або  бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

    Профіцит  бюджету затверджується виключно з  метою погашення основної суми боргу.

    У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені  джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

    • державні внутрішні та зовнішні запозичення;

    • внутрішні запозичення органів  влади Автономної Республіки Крим;

    • внутрішні та зовнішні запозичення  органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

      Кабінет Міністрів України може брати  позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

      Витрати на погашення зобов'язань з боргу  здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

      Емісійні  кошти Національного банку України  не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

      У ст. 72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місцевих бюджетів.

      Бюджет  Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом  виключно у частині дефіциту бюджету  розвитку.

      Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

      Сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну  політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими  ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

      В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи недискреційною.

      Дискреційна фіскальна політика включає свідоме  використання державного оподаткування  і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

      Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва. Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.

      Витрати держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані витрати збільшують сукупні витрати  у суспільстві і ведуть до наступного зростання національного продукту. Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

1. скорочення бюджетних витрат;
2. пошук джерел додаткових доходів;
3. випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
4. позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

     Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений  дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування  настільки високий, що далі підвищувати  його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

     При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати  гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються  державним боргом. Більша його частина  знаходиться в короткотривалих  цінних паперах (векселях державної скарбниці). Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам.

    Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки  і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.

    В Україні в 1992 році прийнято Закон  “Про державний внутрішній борг України”, яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові  зобов’язання уряду України в грошовій формі.

    Державний внутрішній борг гарантується всім майном , що перебуває у загальнодержавній  власності.

    Обслуговування  боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованності шляхом випуску нових позик.

      Складаючи бюджетний розпис на кожний рік, Уряд виходить з аналітичних даних за минулі роки та враховує прогнозні показники на наступні. Показник дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування закладаються відповідно до діючого законодавства та згідно з бюджетною резолюцією.

      Проте, проаналізувавши та порівнявши планові показники бюджетного дефіциту, закладені Законом України „Про Державний бюджет України” на відповідний рік, та фактичні дані, отримані за фінансовими результатами на кінець відповідного року, чітко видно, що реальні цифри не збігаються із запланованими (рис. 3.1). 

Рис. 3.1. Порівняння планових і фактичних показників виконання держбюджету за 2004– 2009 рр., (млн грн.) 

      1992 року країнами ЄС було підписано  Маастрихтський договір, один  із пунктів якого визначав граничний рівень відношення дефіциту державного бюджету до валового внутрішнього продукту країни. Відповідний показник становить 3 %.

      Виходячи  з політики євроінтеграції, характерної  для 2004–2009 років, проаналізуємо відповідність макроекономічних показників вимогам Маастрихтського договору, зокрема відношення рівня бюджетного дефіциту до ВВП (рис. 3.2).

      У номінальному вираженні цей період характеризується зростанням дефіциту Державного бюджету України. Так, якщо 2001 рік характеризувався профіцитом у 697,3 млн грн., то в 2009 році вже маємо дефіцит у 1 043,1 млн грн. Проте, враховуючи більш швидкі темпи зростання реального валового внутрішнього продукту (в 2001 році ВВП становив 170,07 млрд грн., а в 2009 – за попередніми даними – 345,943 млрд грн.), маємо прямо протилежну тенденцію зменшення частки дефіциту державного бюджету у ВВП.