Антикризовае управление предприятием

     1.4 Діагностика кризи розвитку 

      Антикризове управління повинне здійснюватись  поетапно та передбачати послідовність  дій поєднаних причинно-наслідковими зв’язками. Воно може бути представлене трьома основними етапами, сутність яких полягає в наступному:

    1-й  етап – оцінка фінансово-господарської  діяльності підприємства, що містить  діагностику кризових явищ і  загрозу банкрутства, визначення  цілей, завдань і суб’єкта  антикризового управління, оцінку  потенціалу виживання підприємства; діагностика кризи розвитку –  це система ретроспективного, оперативного  і перспективного цільового аналізу,  спрямована на виявлення ознак  кризового стану підприємства, оцінку  загрози його банкрутства та  подолання кризи.

      Інформаційна  база діагностики кризових явищ та загрози банкрутства – сукупність 2 підсистем – внутрішньої і  зовнішньої. Джерелами внутрішньої  інформації є фінансова звітність  підприємства, а також первинна бухгалтерська  та оперативна інформація стосовно фінансових зобов’язань підприємства, його дебіторів, товарно-матеріальних запасів, поточних витрат та ін. Джерелами отримання  зовнішньої інформації є:  публікація в пресі та спеціалізованих виданнях, огляди політичних та економічних новин, статистика тощо.

      Для визначення глибини кризового етапу  підприємства та рівня загрози виникнення ситуації банкрутства пропонується комплексне діагностичне дослідження.

      Існують наступні підходи діагностики кризових явищ:

      По  перше – це система оціночних  показників індикаторів, з допомогою  яких  визначається якість діагностики  загрози банкрутства. Найбільш повний і аргументований комплекс таких  показників представлено в монографії Лігоненко Л.О. Він містить показники  експрес-діагностики, що розраховуються тільки на підставі публічної звітності  підприємства  та поглибленої діагностики, яка потребує більш складного  інформаційного забезпечення у вигляді  матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.[18]

      Виходячи  з функціонального спрямування  показників-індикаторів виділяють 4 найважливіші групи. Це показники  стану ліквідності, структури капіталу,  ділової активності та  рентабельності.

     Щодо  сфери застосування показників, то виділяють показники поточної та майбутньої загрози банкрутства.

     Розрахунок  показників поточної загрози банкрутства  дає змогу оцінити загрозу  порушення передбачених законодавством про банкрутство термінів виконання  фінансових зобов'язань за рахунок  наявних високоліквідних активів  або наявність передумов для  ініціювання судових процедур. Оцінка рівня майбутньої загрози банкрутства  може здійснюватися за допомогою  динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за ряд періодів. Стабільна тенденція  до зниження рівня цих показників свідчить про зростаючу загрозу  банкрутства. 

     По-друге, це визначення стадії платоспроможності  за методичними рекомендаціями Міністерства економіки України. Виокремлюють 3 стадії неплатоспроможності: поточна, критична та надкритична. Поточна неплатоспроможність  характеризує таке фінансове становище  підприємства, за якого на певний період через випадковий збіг обставин не вистачає суми наявних у нього  коштів і високоліквідних активів  для погашення поточного боргу, який відповідає законодавчому визначенню.

      Економічний показник ознак поточної неплатоспроможності (Пн) за наявності простроченої кредиторської  заборгованості – це різниця між  сумою наявних грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних  активів і його поточних зобов'язань, яка  визначається за формулою: 

     Пн = А220+А230-П620,     (1.1) 

де  А220, А230,П620 – відповідні рядки активу і пасиву балансу. 

Якщо  одержано від’ємний результат, це свідчить про поточну неплатоспроможність  підприємства .

Критична  неплатоспроможність підприємства характеризує відповідний фінансовий стан потенційного банкрутства. При  цьому коефіцієнт покриття (Кп) і  коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами (Кв) в кінці звітного кварталу менші їхніх нормативних значень -2 і 0,5 відповідно.

     Коефіцієнт  покриття характеризує достатність  оборотних коштів підприємства для  погашення своїх боргів і визначається за формулою: 

     Кп = А260 : П620.        (1.2) 

Коефіцієнт  забезпечення власними оборотними коштами  характеризує наявність власних  оборотних коштів підприємства, необхідних для його фінансової стабільності і  розраховується наступним чином: 

     Кз = (П380-А080): А260.       (1.3) 

     Перевагу  слід віддавати позасудовим заходам  відновлення платоспроможності  боржника або його санації у процесі  провадження справи про банкрутство  за умови, що в кінці звітного кварталу хоча б один із вказаних коефіцієнтів перевищує його нормативне значення або протягом звітного періоду спостерігається його збільшення.

      Надкритична неплатоспроможність характеризує такий фінансовий стан, коли за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і  підприємство не одержало прибутку. У  цьому випадку задоволення вимог  кредиторів здійснюється через застосування ліквідаційної процедури.

     Для своєчасного виявлення тенденцій  формування незадовільної структури  балансу  у прибутково працюючих  суб’єктів господарювання та прийняття  запобіжних заходів для запобігання  банкрутству, проводиться фінансовий моніторинг за допомогою коефіцієнта  Бівера, який розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком  і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань  за формулою: 

     Кб = (Ф220-Ф260) : (П480+ П620),      (1.4) 

де Кб – коефіцієнт Бівера;  Ф220, Ф260 – відповідні рядки звіту про фінансові результати. 

     Фінансовий  стан підприємства у якого протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка спрямовується на розвиток виробництва, свідчить про формування несприятливої  структури балансу. У цьому випадку  підприємство починає працювати  в борг, а коефіцієнт забезпечення власними коштами стає меншим 0,1.

По третє, це аналіз та оцінка реальних можливостей  відновлення  платоспроможності  підприємства.

      Якщо  підприємство має незадовільну структуру  балансу, то основним показником, який характеризує реальну можливість відновити (або втратити ) платоспроможність  протягом певного періоду, є коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності  Квідн: 

     Квідн = ( (Кп+ 6/Т(Кп- Кп)/2) ,      (1.5) 

де Кп, Кп –коефіцієнт покриття на кінець і початок звітного періоду відповідно, Т- звітний період у місяцях, 2 –  нормативне значення коефіцієнта покриття. 

      Коефіцієнт  відновлення платоспроможності  більш 1 свідчить про реальну можливість підприємства відновити платоспроможність. В іншому випадку підприємство у  найближчі 6 місяців не має можливості відновити платоспроможність.

Якщо  структура балансу задовільна, коефіцієнт  поточної ліквідності більший або = 2, а коефіцієнт  забезпеченості власними оборотними коштами не менший за 1,то для перевірки стійкості  фінансового стану коефіцієнт  втрати платоспроможності на строк 3 місяці таким чином: 

     КВт = (Кп+3/Т (Кп - Кп),        (1.6)

де КВт - коефіцієнт  втрати платоспроможності. 

     Якщо  КВт більше 1, це свідчить про реальну  можливість підприємства не втратити платоспроможність. Інакше – у найближчі 3 місяці може втратити платоспроможність.

Четверте  – побудова інтегрованих моделей  прогнозування банкрутства. Найбільшою популярністю в світовій практиці користується так звана модель „Z розрахунок”  Е. Альтмана. Вона являє собою функцію  від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за звітний  період.

П’яти-факторна модель, що була визнана найкращою  з альтернативних інтегрованих моделей  має вигляд: 

     Z = 1.2 X1 + 1.4 X2 +3.3 X3+0.6X4 + 1.0 X5,    (1.7) 

де Х1 = робочий капітал / суму активів, що є виміром чистих ліквідних активів  відносно сукупних активів; робочий  капітал визначається як різниця  поточних активів і поточних пасивів; Х2 = нерозподілений прибуток (сума активів, що характеризує кумулятивний прибуток фірми за період її діяльності); Х3 = прибуток до виплати відсотків і  податків (сума активів, що по суті є  виміром дійсної продуктивності активів); Х4= ринкова вартість власного капіталу (балансова оцінка заборгованості, що показує на скільки може впасти оцінка активів фірми до того, як зобов’язання перебільшують активи і фірма стане неплатоспроможною; Х5 = обсяг продажів (сума активів, що оцінює стан оборотності капіталу і  є стандартним фінансовим показником, що демонструє здатність до реалізації активів фірми.[35] 

      Таким чином, у комплексному вигляді Z-рахунок  враховує такі характеристики підприємства, як ліквідність, прибутковість, оборотність, структура капіталу та швидкість  накопичення (приросту)власного капіталу.

      Ймовірність банкрутства в 5-факторній моделі Альтмана оцінюється залежно від  значення Z- рахунку, обчисленого за реальними даними підприємства:

до 1,8 –  дуже висока,

від 1,81 до 2,7 – висока,

від 2,8 до 29 – можлива,

понад 3,0 – дуже низька.

      Однак застосування цієї моделі в сучасних умовах української економіки не є доцільним. Отриманий результат  може бути помилковим у зв’язку  з існуванням деяких невідповідностей.

      Таким чином, проведення описаного комплексу  досліджень надає можливість сформувати необхідне аналітичне підґрунтя  для подальшої роботи.

   Результати  проведеної діагностики дають можливість визначити глибину кризи, яка  охопила підприємство, а отже дозволять  визначити мету та завдання антикризового  управління. залежно від глибини  кризи, такими завданнями можуть бути:

• виведення підприємства зі стану юридичного банкрутства;
• недопущення виникнення ситуації банкрутства;
• локалізація кризових явищ;
• фінансова стабілізація;
• запобігання повторенню кризи тощо

     Визначення  суб’єкта антикризової діяльності потребує серйозного підходу і зваженості, адже на ньому лежить відповідальність за розробку і реалізацію антикризових процедур, тобто долю підприємства в майбутньому. Підприємство розглядається  як система ресурсів, що взаємодіють  між собою і забезпечують досягнення певних результатів, мети діяльності. Основними видами використовуваних ресурсів : технічні, кадрові, інформаційні, фінансові. Існуючі потенційні можливості у підприємства при найбільш ефективному  використання наявних у нього  в розпорядженні ресурсів являють  собою ресурсний потенціал підприємства.

      2-й  етап антикризового управління  – це розробка і впровадження  антикризової програми підприємства. Розробка і впровадження антикризової  програми підприємства являє  собою детальний план заходів,  що мають бути вжиті, послідовність,  ресурси і відповідальність за  їх виконання. Її зміст обумовлюється  результатами проведеної діагностики,  межа антикризового управління, його обмеження.