Антикризисная политика Европейского центрального банка

початковому етапі  конвергенції лише шість країни ЄС дотрималися критерію заборгованості, в яких він не перевищив референтної величини у 60 %[19] (Фінляндія, Франція, Люксембург, Великобританія, Німеччина та Португалія). Для інших дев'яти країн цей критерій залишився неподоланним бар'єром (Таблиця 2.3). На відміну від попередньо розглянутих критеріїв конвергенції, заборгованість протягом 90-х років поступово зростала майже в усіх країнах ЄС. Це було зумовлено різними причинами. У Німеччині, наприклад, збільшення боргів було викликано об'єднанням з НДР, збільшенням суми трансфертних платежів у нові землі, переїздом уряду до Берліну, виплатами соціальної допомоги жертвам Другої світової війни.

Таблиця 2.3 – Державний борг країн Євросоюзу, % до ВВП

У Греції, Бельгії  та Італії перевищення максимально допустимої межі у 60 % було особливо відчутним. Питання, коли цим країнам вдасться дотриматися цього критерію, залежить від багатьох чинників. По-перше, від співвідношення величин заборгованості та державного бюджету. Чим вище заборгованість, тим нижчим має бути бюджетний дефіцит. По-друге, від подальших зусиль фінансової консолідації. По-третє, від ефективності дії стабілізаційного пакту. По-четверте, від використання кредиторської позиції на міжнародному ринку капіталів (таку позицію мають, зокрема, Бельгія, ФРН, Нідерланди, Португалія).

Підсумовуючи  настрої та передбачення багатьох аналітиків валютної інтеграції ЄС, можна сказати, що найсерйозніші їх застереження пов'язані  з тим, що зростання кон'юнктури  може призвести до ігнорування країнами Європейського валютного союзу необхідності проведення структурних реформ ринку робочої сили, а також податкової системи та системи соціального страхування. Разом з тим нова валюта, на думку багатьох експертів, є запорукою чесної конкуренції.

Створенню Європейського валютного союзу передував багатоетапний процес валютно-фінансової інтеграції. На початку 1998 р. шляхом зусиль консолідації напередодні перевірки дотримання умов участі у валютному союзі країни ЄС досягли значних макроекономічних результатів. Проте для успіху та стабільності Європейського валютного союзу номінальна конвергенція має бути підтверджена забезпеченням довготривалої реальної та інституційної конвергенції.

Незважаючи  на майже технічне дотримання фінансових критеріїв переважною більшістю кандидатів, за рекомендацією Європейської комісії майже всі країни-порушники отримали зелене світло для членства у Європейському валютному союзі. А це є відверте порушення умов фінансової конвергенції, яка допускає перевищення рівнем заборгованості встановленої референтної величини лише за умови, якщо квота заборгованості швидко знижується та невпинно наближається до референтної величини.

 2.3 Інструменти політики Європейського центрального банку під час кризи

ЄЦБ використовує агрегат М3 грошової маси як ранній показник зміни рівня цін.

Інструментарій ЄСЦБ можна поділити на три головних групи:

а) Операції на відкритому ринку: Купівля (експансивна монетарна політика) та продаж (рестриктивна монетарна політика) цінних паперів центробанком на відкритому ринку.

1) Головний інструмент рефінансування: тендери на купівлю / продаж високоліквідних активів або на операції «репо» (процентна ставка 2,5%)

2) Довгострокові операції рефінансування (трьохмісячне рефінансування)

3) Операції з  метою «тонкого» регулювання:  операції спорадичного типу

4) Структурні  операції

б) Постійні фацілітети: приватні банки можуть проводити з ними операції будь який час за власною ініціативою та без будь-яких обмежень.

1) Кредити «овернайт» (процентна ставка 3,5%)

2)Фацілітет на вклади (процентна ставка 1,5%): Вклад залишкових грошей

в) Мінімальне резервування: Кредитні інститути зобов'язані тримати мінімальні резерви на рахунках центробанків. Мінімальні резерви підраховуються за формулою «мінімальні резервні ставки», помножити на розрахункову базу кредитного інституту.

г) «Кредитор останньої інстанції»: центробанки можуть виконують в банківських кризах функції кредиторів останньої інстанції.

Задля стимулювання економіки в умовах сучасної кризи ЄЦБ приймає кроки і переходить на менш жорстку монетарну політику. Зокрема, 15 січня 2009 р. ЄЦБ почав зниження базової ставки в Єврозоні на 75 пунктів і встановив її на рівні 2 % річних [5]. Однак і цей рівень ставки був знижений і у червні того ж року становив вже 1 % (Рисунок 2.1). Динаміка змінилася лише у 2011 році – збільшення до 1,5%, проте з початку 2012 року рівень ставки впав до 0,75% - рівня, на якому він знаходиться на даний момент. У найближчий час прогнозується його зниження до 0,50 %.

Рисунок 2.1 – ЄЦБ. Ставка рефінансування та надлишкові резерви 2007-2013 рр. , %[19]

Характеризуючи існуючу ситуацію у зоні євро, необхідно згадати про ризики, пов’язані з його запровадженням. Серед них передусім слід назвати появу можливості економічних шоків, оскільки раніше макроекономічні коливання були об’єктом відповідної політики національних урядів.

Маючи власну валюту, кожна країна могла коригувати процентні  ставки для того, щоб стимулювати інвестиції та споживання. Запровадження євро зробило такий процес коригування на національному рівні неможливим, тому цей механізм тепер став більш недоступний, оскільки процентні ставки визначає ЄЦБ.

Раніше країни під час економічного спаду могли девальвувати власну валюту коригуванням валютного курсу. Така девальвація стимулювала експорт (купівлю національних товарів іноземними споживачами), що давало змогу повернути країну на шлях економічного зростання. Сьогодні такий інструмент недоступний, оскільки управління євро здійснюється на наднаціональному рівні.

Третім інструментом мінімізації негативних наслідків економічних шоків було коригування державного споживання, тобто державних витрат, які використовувалися для фінансування программ соціального захисту і допомоги безробітним. Зрозуміло, що за часів економічної скрути уряди дедалі більше витрачали кошти на такі цілі, що, своєю чергою, допомагало країні вибратись із рецесії.

Крім економічного шоку, запровадження єдиної валюти створило можливості політичного шоку. Відсутність єдиного представника всіх країн-членів зони євро створює проблеми та напруження у відносинах між учасниками. Не виключена можливість того, що економічні проблеми однієї країни можуть призвести до колапсу всієї системи.

Запровадження євро ознаменувало фінальну фазу економічної  та валютної інтеграції, але для того, щоб Єврозона стала справді інтегрованою як єдина валютна зона, необхідно ще розв'язати багато проблем.

Нагальною залишається  потреба поліпшення координації  економічної політики. Одним із важливих кроків у цьому напрямі має стати підвищення довіри до Європейського центрального банку, а точніше – до якості управління монетарною політикою.

Окрім того, є  також проблеми у функціонуванні регуляторної системи для фінансових інститутів. Зрозуміло, що запровадження євро робить діяльність фінансових інститутів майже міжнародною. Проте регуляторна система на рівні ЄС поки що відсутня, а це породжує питання щодо спроможності подолання можливих фінансових криз.

Основними інструменти  політики, які були використані на етапі кризового регулювання  для сприяння стабілізації фінансової системи ЄС були:

1)Для поліпшення умов кредитування та забезпечення функціонування грошового ринку, ЄЦБ і інші центральні банки з моменту початку фінансової кризи, зробили повторні ін'єкції ліквідності. Паралельно з цим було здійснено зниження процентних ставок (мінімальна ставка по основних операціях рефінансування зменшена до 3,25 %; відсоткова ставка за овернайт кредитом знижена до 3,75 %; відсоткова ставка за овернайт депозитами знижена до 2,75 %).

2) Для вирішення  фінансових проблем ліквідності платоспроможним банкам ЄС, узгодженими діями Європи була розпочата програма, в якій лідери ЄС зобов'язалися надати протягом перехідного періоду і на відповідних комерційних умовах, прямо або побічно, гарантії уряду, страхування, або аналогічну угоду на середньострокову перспективу (до 5 років).

3) Для зміцнення  довіри клієнтів до фінансової  системи, і сприяння створенню  рівних умов, Комісія запропонувала  ухвалити термінові законодавчі  зміни у жовтні 2008 року, які набули  чинності в березні 2009 року. Мінімальний розмір страхування вкладів було підвищено від € 20 000 до € 100 000 у всіх державах-членах.

4) Комісією викладені  принципи, які регулюють застосування  правил державної допомоги вразливим  фінансовим установам. Конкретні  вказівки були опубліковані для держав-членів, зокрема, участь у банківському гарантуванні та рекапіталізації, в розробці структурної перебудови і заходи щодо полегшення тягаря активів.

5) Комплексний  пакет реформ для створення  більш міцної фінансової системи  у майбутньому. Основні напрями, які розглянуті, наступні: нагляд і контроль, структура винагороди у фінансовому секторі і нормативні прогалини в правових системах, сегменти ринку які мають вирішальне значення для раціональної діяльності сектору [17].

Дана криза  стала для ЄЦБ справжнім випробуванням на стійкість. В повній мірі можна стверджувати, що головний банк зони євро витримав його й зумів значно укріпити свій авторитет, як всередині ЄС, так і на світовій арені. Для стабілізації становища ЄЦБ застосував серію активних дій, частина з яких проводилась у тісній координації з грошовими владами США, Японії, Великобританії, Швейцарії та деяких інших країн.

Основним каналом  антикризової політики ЄЦБ стали операції на відкритому ринку. Саме вони дозволили забезпечити платоспроможним банкам безперервний доступ до ліквідності. Як відомо, для реалізації головної цілі  ЄЦБ - підтримання стабільності цін в зоні євро - використовується ставка рефінансування, а операції на відкритому ринку проводяться, щоб забезпечити належне функціонування грошових ринків у зоні євро. За рахунок таких операцій ЄЦБ максимально наближає ринкові ставки до ставки по щотижневим тендерам ЄЦБ, а, якщо точніше, до об'явленої мінімальної ставки по кожному конкретному щотижневому тендеру [20].

Ще в серпні 2007 року, коли хвилі кризи на іпотечному ринку США докотились до Європи, ЄЦБ вніс коригування в механізм та структуру ліквідності, що надавалась банківському угрупуванню. Як й інші центральні банки, ЄЦБ надає можливість комерційним банкам скористатися його кредитами для того, щоб вони могли належним чином виконати норматив обов'язкового резервування. Тому обліковий період, протягом якого в середньому повинен виконуватися норматив, точно співпадає із загальною тривалістю чотирьох недільних тендерів. Восени 2007 року об'єм рефінансування на початку вказаного періоду було збільшено, а в кінці - зменшено. Таким чином, загальна сума наданих кредитів не змінилась, проте банки отримали сигнал про необхідність уникнення різких скачків попиту та пропозиції ліквідності.

У вересні 2008 року ЄЦБ помітно збільшив об'єм ліквідності, що надавалась шляхом стандартних недільних  тендерів. Щоб не допустити переповнення каналів грошового обігу, він одночасно проводив операції тонкого налаштування, які раніше практично не використовував. З їх допомогою успішно абсорбувався надлишок засобів, що утворилися в результаті додаткового кредитування через стандартні тендери. Значно були розширені строки кредитування по операціям довготермінового рефінансування - спочатку з трьох до шести місяців, а в липні 2009 року - до 12 місяців. Крім того, ЄЦБ почав надавати готівку за допомогою операцій, котрі раніше фактично не використовувались. У серпні та вересні він неодноразово вливав засоби в банківську систему за допомогою добових кредитів.

Оскільки всі операції рефінансування ЄЦБ проводилися на умовах стовідсоткового заставного забезпечення, в умовах кризи вимоги до заставних активів були послаблені, а спектр цінних паперів, що приймались в забезпечення - збільшився. На відміну від центральних банків багатьох інших країн, які приймають в забезпечення головним чином державні цінні папери, ЄЦБ проводив заставні операції з корпоративними цінними паперами ще до кризи. Після осені 2008 року ця практика була розширена і в теперішній час на державні облігації приходиться тільки 44 % (по номінальній вартості) активів, які включені в список ЄЦБ [38].

Кардинальний  вплив на ринок здійснило прийняте безпрецедентне рішення про проведення кредитних тендерів з фіксованою ставкою при повному забезпеченні поданих заявок. Традиційно всі стандартні операції рефінансування ЄЦБ проводяться з використанням багатозначної ставки, або в формі так званого американського тендеру. Його суть полягає в тому, що кожний учасник (банк) може подати дві або й більше заяв з вказаними різними сумами й різними ставками. При цьому учасники не знають об'єму всіх поданих заявок. Задоволення заявок за такою процедурою йде зверху вниз: від більш високих до більш низьких запропонованих ставок. Частина заявок - по мінімальним ставкам - не задовольняється загалом. В умовах кризи ЄЦБ вирішив, що «гра на темну» з банками тільки посилить їх нервозність, й перейшов до максимально простої схеми кредитування.

Приймаючи до уваги  гостру потребу на європейському  ринку доларових активів, ЄЦБ  провів небачені за масштабами операції по вливанню на ринок доларової ліквідності. Усі тендери в американській валюті мали фіксовану ставку й повне покриття. З початку січня по кінець червня 2009 року було проведено 46 операцій рефінансування в доларах США. Як правило, їх тривалість складала 7, 28 та 84 днів, а ставка звичайно коливалась від 1,2 % до 1,3 % річних.