Антикризисная политика Европейского центрального банка

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи зумовлена кризовою ситуацією, що склалася на світовому фінансовому ринку. Економічний ріст країн ЄС сповільнився. Багатьом європейським банкам загрожує банкрутство, збільшується безробіття. Виникла низка проблем, які необхідно вирішувати саме за допомогою інструментів монетарної політики. Для ЄС це є нелегким завданням, оскільки в рамках об’єднання створено Європейський валютний союз (ЄВС) та введено єдину валюту. В цих умовах потрібно враховувати ситуацію одразу в усіх країнах і впроваджувати заходи, які б не зашкодили одній з країн-учасниць ЄВС.

Аспекти монетарної політики ЄС та введення єдиної наднаціональної  валюти розглядалися в роботах Р. Манделла, Б. Іченгріна, Т. Байомі, Т. Скитовського. У 1961 р. Роберт Манделл висунув теорію оптимальних валютних зон, що в подальшому стала базовою під час економічного аналізу монетарних союзів в більшості західних досліджень, присвячених європейській валютній інтеграції.

Істотний внесок у  розвиток цієї теорії внесли роботи Р. Маккінона та П. Кенона. Безумовно, основою для появи ідеї створення наднаціональної валюти стали класичні праці з теорії колективних валют Дж. М. Кейнса і Р. Триффіна, а також теорія конкурентної валюти Ф. Тло Хаєка. Серед російських учених, які займалися вивченням проблем розвитку монетарної політики Європейського Союзу, слід відзначити наукові праці В. Г. Шемятенкова, О. В., Буторіної, Ю. Ф., Борко Л. І., Глухарьова, Ю. М. Юмашева.

Великий внесок у дослідження  різних аспектів валютної інтеграції ЄС внесли відомі праці вітчизняних учених Ю. М. Пахомова, А. С. Філіпенка, О. В. Плотнікова, А. І. Кредісова, В. С. Будкіна В. С., В. Є. Новицького, І. В. Бураковського, О. Г. Білоруса, А. М. Поручника, В. Д. Сікори, Д. Г. Лук’яненка, А. П. Рум’янцева та ін.

Проведення узгодженої та виваженої грошово-кредитної політики - найважливіший аспект управління економікою, від якого багато в чому залежить успіх країни на світовій економічній арені. Збереження позитивної динаміки внутрішнього валового продукту, зміцнення платіжного балансу і зростання золотовалютних резервів можливі тільки в умовах стабільної макроекономічної ситуації і відповідних показників грошової сфери. Тим не менш, до цих пір, як у фінансових, так і в реальних секторах економік багатьох країн світу відчутні наслідки глобальних фінансових криз; при цьому в Україні ця ситуація погіршується порівняно недавним переходом до ринкових відносин.

Дослідження реакції провідних світових економік на фінансову кризу у контексті грошово-кредитної політики вбачається необхідим для виявлення пріоритетних напрямків грошово-кредитного регулювання з метою створення необхідних передумов для економічного зростання. Проблема проведення ефективної грошово-кредитної політики на сьогоднішній день постає як перед країнами-лідерами, так і перед державами, що розвиваються, у тому числі і Україною.

Серед основних задач роботи - вивчення теоретичних засад проведення монетарної політики, її особливостей у Європейському союзі; аналіз антикризових заходів, які застосовувалися ЄЦБ у контексті сучасних макроекономічних процесів та визначення його подальших планів щодо подолання впливу кризових явищ. Мета роботи – визначення перспектив розвитку монетарної політики ЄС.

Об’єктом  дослідження, таким чином, являються концептуальні засади грошово-кредитної політики та сиуація, яка склалася в економіці Європи на даний момент, предметом дослідження – монетарні інструменти подолання наслідків кризи у практиці країн ЄС.

Серед основних методів, що використовувалися для написання  курсової роботи  - аналізу літератури, нормативно-правової документації за темою. Також використовувалися наступні методи:

• порівняння;

• інтерв'ювання;

• моделювання;

• синтез;

• абстрагування,

• конкретизація і  ідеалізація,

• індукція і дедукція,

• аналогія,

• класифікація,

• узагальнення.

Економічна та соціальна значущість проблеми свідчать про актуальність даного дослідження, що зумовило вибір автором теми курсової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

І.  ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1. Визначення та суть монетарної  політики. Цілі та об'єкти монетарної політики.

Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Монетарна політика являє собою  комплекс дій та заходів у сфері  грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів [2]. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва[1].

У визначенні монетарної політики як комплексу дій та заходів у сфері грошового ринку сутність грошово-кредитної політики пов’язується з певними суспільними цілями, з певним монетарним механізмом їх досягнення (регулювання грошового ринку), із конкретною інституційною структурою, відповідальною за її проведення. Кожний із цих атрибутів конкретизується в законодавчих та нормативних актах держави[3].

У літературі застосовуються й інші підходи до визначення сутності грошово-кредитної  політики. Представники одного з них  трактують монетарну політику надто  вузько — як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті[4]. Представники іншого підходу визначають її надто розширено — як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади[5]. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому — не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Найбільш прийнятним є наведене вище визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо  центральним банком чи за його участі та реалізуються через грошовий ринок  у всіх його складових та різновидах, включаючи валютний ринок. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів, внутрішньо єдиної інституційної основи, яка охоплює грошовий ринок і банківську систему. Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії та пригнічувати економічні процеси за "перегріву" кон'юнктури, хоча реальне досягнення цього є справою надто складною.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні  умов, за яких економічні агенти, реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що збігаються з цілями економічної політики держави.

Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання  економіки збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто, центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, що їх ставить перед собою уряд[6].

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні. Стратегічні цілі є основними в економічній політиці держави.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві ціпі економічної політики держави:

• економічне зростання;
• стабільність процентної ставки;
• стабілізація цін (приборкання інфляції);
• стабільність фінансових ринків;
• стабільність обмінного курсу грошової одиниці;
• повна зайнятість;
• зростання добробуту населення[6].

Центральний банк має  сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них є суперечливими. Зокрема, заходи центрального банку  щодо вирівнювання платіжного балансу  можуть негативно впливати на довгострокові тенденції розвитку сукупного попиту. Крім того, операції центральних банків з купівлі-продажу державних цінних паперів можуть негативно впливати на рівень кредитного забезпечення економіки.

Складником процесу  розроблення грошово-кредитної політики є визначення проміжних її цілей. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що для центрального банку досягнення стратегічних цілей е досить складним завданням; для передання імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час. Тому оцінка ефективності заходів монетарної політики при аналізі її стратегічних цілей може відставати від реальних процесів у грошово-кредитній сфері. Отож, проміжними цілями грошово-кредитної політики е ті показники, що передають вплив заходів з реалізації монетарної політики на одну або декілька стратегічних цілей.

Вибір проміжних цілей  грошово-кредитної політики здійснюється за такими критеріями:

• тісний зв'язок із стратегічними цілями;
• можливість чіткого кількісного вираження;
• легкість здійснення контролю та оперативного впливу з боку центрального банку.

Отже, проміжні цілі грошово-кредитної  політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку, які дають змогу відслідковувати загальні макроекономічні тенденції[6].

До проміжних цілей  відносять пожвавлення чи стримування  кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва і зайнятості. Центробанки при здійсненні грошово-кредитної політики досить часто як проміжну мету встановлюють певний рівень інфляції, що тісно корелює з головним завданням центральних банків - підтриманням стабільності національної грошової одиниці. Таку політику контролю за інфляцією у 1990-ті рр. проводили центральні банки Великої Британії, Іспанії, Канади, Швеції та інших держав (всього близько ЗО країн).

Тактичні цілі грошово-кредитної  політики, як і проміжні, є грошовими  величинами. Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання чільних економічних  параметрів. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Тактичні цілі можна  об'єднати у три групи:

• цілі, зумовлені збереженням грошової маси на постійному рівні;
• цілі, продиктовані фіксацією відсоткової ставки на постійному рівні;
• цілі, спрямовані на утримання на постійному рівні банківських резервів.

Перелік тактичних цілей  монетарної політики є досить широким. Тактичними цілями можуть бути: короткострокова  процентна ставка на різних сегментах  грошового ринку, ліквідність банківської  системи, грошова база тощо. Досягнення тактичних цілей забезпечується, переважно, через регулювання центральним банком пропозиції грошей, що знаходить відображення у зміні структури його активів.

Із тактичних цілей  слід вибирати ті, що забезпечують можливість виміру досягнутих результатів, здійснення оперативного контролю, а також оперативного впливу на відповідні економічні процеси. Головною рисою обраних тактичних цілей є їхній безпосередній зв'язок з обраними стратегічними цілями.

Отже, до вищої мети монетарної політики треба віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші[7].

Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною  сферою, а проявляється також у  реальному секторі завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика, власне, є складовою загальноекономічної політики держави.

1.2. Інструменти та механізм монетарної політики.

Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначається напрацьованим  інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання.

До найважливіших засобів першої групи можна віднести :

- механізм готівкової емісії;

- встановлення “стелі” кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

- пряме регулювання  позичкових операцій банків, визначення  маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів.

Застосування методів  прямого регулювання обсягів  і структури грошового обігу  має найбільше поширення у  країнах з перехідною економікою, де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Зауважимо, що при тривалому застосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується.

Система опосередненого регулювання грошового обігу  є елементом економічних методів  державного управління. Вона охоплює  три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів; по-третє, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються Центральним банком. Кожен із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування і вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.

На початкових етапах реформування перехідних економік, засоби фіскальної та монетарної політики виявляються  не дуже ефективними, пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економіки та інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштаби державного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів, залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулювання економіки держави[8, c. 71-73].

Операції на відкритому ринку

Операції на відкритому ринку - це офіційні операції централь­ного  банку, що мають на меті купівлю-продаж цінних паперів з високим ступенем ліквідності, які користуються підвищеним попитом за незначних коливань курсу.

Механізм використання центральним банком операцій на відкритому ринку як інструменту грошово-кредитної  політики такий: коли централь­ний банк купує цінні папери у комерційних  банків, на кореспондентські рахунки банків надходять відповідні суми, а отже, з'являється можливість розширювати активні операції, що зрештою збільшує грошову масу в обігу. Коли центральний банк продає комерційним банкам цінні папери, відповідні кошти списуються з кореспондентських рахунків банків, що зменшує грошову масу в обігу.