Аналіз економіко-господарської діяльності підприємства

До зовнішніх  факторів необхідно віднести: загальнополітичне  становище держави, зовнішньополітичні та економічні зв’язки з іншими державами, експортно-імпортні відносини держави, існування конкурентів в даній сфері діяльності, раціональне розміщення виробничих сил, загальний рівень техніки та технології в країні, розвиток спеціалізації та концентрації виробництва, існуюча система управління промисловістю, присутність (або відсутність) антимонопольного законодавства.

До внутрішніх факторів відноситься: система і  методи управління фірмою, рівень техніки  та технології на підприємстві, система  розробки та введення нових технологій, рівень організації виробництва, система планування, система економічного стимулювання та ін.[4, с.239-240]

Конкурентні переваги є  концентрованим проявом переваги над  конкурентами в економічній, технічній, організаційній сферах діяльності підприємства, які можна виміряти економічними показниками (додатковий прибуток, більш висока рентабельність, ринкова частка, обсяг продаж). Необхідно особливо підкреслити, що конкурентну перевагу не можна ототожнювати з потенційними можливостями компанії. На відміну від можливостей, — це факт, що фіксується в результаті реальних й очевидних переваг покупців. Саме тому в практиці бізнесу конкурентні переваги є головною метою й результатом господарської діяльності.

Конкурентні переваги —  це результат низької собівартості продукції, високої міри диференціації товарів, розумного сегментування ринку, впровадження нововведень, швидкого реагування на потреби ринку. До них також можуть належати вищий рівень продуктивності праці й кваліфікації виробничого, технічного, комерційного персоналу; якість і технічний рівень виготовлених виробів; управлінська майстерність, стратегічне мислення на різних рівнях управління, що відображаються в економічному зростанні.

Конкурентна перевага є  порівняльною, а отже, відносною, а  не абсолютною, тому що вона може бути оцінена тільки шляхом порівняння характеристик, які впливають на економічну ефективність продаж.

Стимулююча функція ринку полягає в тім, що він ініціює виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Через механізм конкуренції ринкові відносини активно впливають на розширення асортименту й поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва та обігу, вилучення з виробництва і споживання застарілих видів продукції, які не мають перспективи розширення збуту. Прагнення дістати переваги на ринку стимулює інтенсивну інноваційну діяльність виробників, спрямовану на своєчасне оновлення техніко-технологічної бази підприємств, освоєння нових видів продукції і послуг, а також підсилює спонукальні мотиви працівників до підвищення своєї кваліфікації, творчої та високопродуктивної роботи.[9, с.101-103]

Існує три стратегії  створення конкурентних переваг  підприємства на конкретному ринку.

- достатньо чітко представити  не просто те, хто є споживачем, але й те, хто приймає рішення  з питань замовлення;

- вивчити споживчі критерії, по яких робиться вибір при замовленні послуг (ціна, гарантії, строки виконання тощо);

- визначити фактори,  які формують уявлення споживача  про продукт (джерела інформації, імідж).

Саме ці моменти мають  бути визначальними і на них мають бути направлені зусилля стратегічного управління  підприємством.

Те, як довго можна втримувати конкурентну  перевагу, залежить від трьох факторів. Перший фактор визначається тим, яке  джерело переваги. Існує ціла ієрархія джерел конкурентної переваги.

Переваги низького рангу, такі як дешева робоча сила або сировина, досить легко можуть одержати й конкуренти. Вони можуть скопіювати ці переваги, знайшовши інше джерело дешевої робочої сили або сировини, або ж звести їх нанівець, випускаючи свою продукцію або черпаючи ресурси там саме, де й лідер.

Переваги вищого порядку (патентована технологія, диференціація  на основі унікальних товарів або  послуг, репутація фірми, заснована  на посиленій маркетинговій діяльності, або тісні зв'язки з клієнтами, які зміцнюються тим, що змінювати постачальника клієнтові буде накладно) можна втримувати більш тривалий час.

Друга визначальна утримання  конкурентної переваги — кількість  наявних у фірм явних джерел конкурентної переваги. Якщо фірма опирається тільки на яку-небудь одну перевагу (скажімо, менш дорогу конструкцію або доступ до дешевшої сировини), конкуренти постараються позбавити її цієї переваги або знайти спосіб обійти її, вигадавши на чому-небудь іншому. Фірми, що втримують лідерство довгі роки, прагнуть забезпечити собі якнайбільше переваг в усіх ланках ланцюжка цінності.

Третя й найважливіша причина збереження конкурентної переваги — постійна модернізація виробництва  й інших видів діяльності. Якщо лідер, досягши переваги, буде почивати на лаврах, практично будь-яку перевагу згодом скопіюють конкуренти.

Отже, для збереження переваги потрібні постійні зміни; фірми повинні витягати користь із тенденцій, що спостерігаються в галузі, у жодному разі не ігноруючи їх.[5, с.27-28]

 

1.2 Показники  конкурентоспроможності

Показники конкурентоспроможності – це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, які базуються на параметрах конкурентоспроможності (ціна, собівартість, прибутковість, потужність і т. д.).

.Рівень конкурентоспроможності підприємства в остаточному підсумку визначає рівень конкурентоспроможності економіки держави, оскільки безпосередньо бере участь у конкурентній боротьбі на внутрішніх і зовнішніх ринках. В умовах спаду виробництва проблема підвищення рівня конкурентоспроможності фірми стає особливо актуальною.

Конкурентоспроможність завжди визначається в порівнянні з іншими товарами, а також на підставі рівня задоволення  потреб потенційних споживачів. Рівень конкурентоспроможності оцінюють за допомогою  системи одиничних, групових та інтегральних показників.[4, с. 220-221]

Основним показником конкурентноздатності підприємства на оперативному рівні є інтегральний показник конкурентноздатності продукції — це числова характеристика конкурентоспроможних товарів, що є відношенням групового показника за технічними параметрами до групового показника за економічними параметрами:

де Інп, Ітеп — груповий показник за параметрами відповідно нормативними та техніко-економічними;

Іцс — груповий показник ціни споживання,

якщо K < 1, пропонований товар поступається товару-зразку;

якщо K > 1, товар має вищу конкурентоспроможність.

Одиничний показник відображає відсоткове співвідношення показників одного й того самого параметра порівнюваних товарів. Груповий показник поєднує  одиничні показники та характеризує ступінь задоволення потреби загалом.

Якщо метою оцінювання конкурентоспроможності товару є прийняття рішення щодо виведення його на ринок, прогнозована оцінка конкурентоспроможності товару така:

K= 1,6 і більше — дуже  перспективне;

К = 1,40-1,59 — перспективне;

К = 1,20-1,39 — малоперспективне;

К = 1,00-1,19 — неперспективне.[5, с.251-252]

Досить розповсюджений підхід –  розрахунок інтегрального показника  конкурентноздатності за допомогою  методу теорії бажаності. Загальний  показник конкурентноздатності (К) підприємства розраховується у вигляді середньої геометричної зваженої:

,

де а1,а2,…аn- коефіцієнти вагомості показників ефективності діяльності підприємства;

е1,е2,…еn – окремі показники ефективності діяльності підприємства;

n – кількість показників ефективності діяльності підприємства.[8, с.66]

У даній методиці враховується велике число факторів, що впливають на конкурентний статус підприємства. Однак  методика не позбавлена суб’єктивізму, тому що кількісний показник спочатку суб’єктивно переводиться на якісний, а потім за шкалою Харрінгтона- знову на кількісний. Крім того, якщо підприємство має абсолютно непринятий критерій за будь-яким показником, то йому привласнюється нульове значення функції бажаності! У цьому випадку через рівність нулю часткової функції бажаності рівень конкурентноздатності також дорівнює нулю.

Проблеми застосування інтегрального показника конкурентноздатності пов’язані з методологічними труднощами його кількісного розрахунку, що приводять до дуже широкого застосування експертних оцінок, у результаті чого адекватність реальності самих результатів розрахунків викликає сумніви.

Широко поширене представлення  інтегрального показника конкурентноздатності (К) сумою вигляду:

,

де Ні – показники конкурентноздатності окремих сторін діяльності підприємства загальним числом N,

 Wі – вагомість окремих факторів у загальній сумі.

Характеризуючи ситуацію вцілому можна сказати, що зважене  підсумовування окремих факторів при визначенні деякого інтегрального показника широко застосовується в маркетингових дослідженнях. При цьому ваги окремих факторів визначаються тим чи іншим методом, заснованим на експертних оцінках У цілому по сукупності діяльності на всіх ринках чи щодо окремих ринків і їх секторів критеріїї конкурентноздатності підприємства можна згрупувати за окремими елементами комплексу маркетингу: продукт, ціна, доведення продукту споживача, просування продукту (маркетингові комунікації).

Для розрахунку групового (зведеного) показника конкурентноздатності підприємства доцільно використовувати кількісні показники, систему показників ділової активності та ефективності діяльності фірми.  Згідно з цим пропонується наступна система показників:

Коефіцієнт ринкової частки (КРЧ):

,

де ОП – обсяг продажу  продукції підприємства; ЗОПР – загальний обсяг продажу даної продукції на ринку. Цей кофіціент показує частку, що займає фірма на ринку.

Коефіцієнт передпродажної підготовки (КПП):

де ЗПП- сума витрат на передпродажну підготовку,

ЗПОП- сума витрат на виробництво  продукту та організацію його продажу. Цей показник характеризує зусилля  підприємства до росту конкурентноздатності за рахунок поліпшення передпродажної підготовки. У випадку, якщо продукт не вимагав передпродажної підготовки в звітний період, то приймається,що КПП=1.

Коефіцієнт зміни обсягу продажу(КЗОП):

де ОПКЗП – обсяг  продажу на кінець звітного періоду,

ОППЗП – обсяг продажу на початок звітного періоду.

Показує зростання чи зниження конкурентноздатності фірми за рахунок зростання обсягу продажів.

Коефіцієнт рівня цін (КРЦ):

де  - максимальна ціна товару на ринку,

- мінімальна ціна товару на ринку,

- ціна товару, що встановлена фірмою.

Показує зростання чи зниження конкурентноздатності фірми за рахунок динаміки цін на продукт.[9, с.66]

Коефіцієнт доведення продукту до споживача (КСб):

де  - сума витрат на функціонування системи збуту на кінець звітного періоду,

- сума витрат на функціонування  системи збуту на початок звітного  періоду. 

Даний показник показує прагнення  фірми до підвищення конкурентноздатності за рахунок поліпшення збутової діяльності.

Коефіцієнт рекламної діяльності ( ):

де  - витрати на рекламну діяльність на кінець звітного періоду,

- витрати на рекламну діяльність на початок звітного періоду. Коефіцієнт рекламної діяльності характеризує прагнення фірми до зростання конкурентноздатності за рахунок поліпшення рекламної діяльності.

 

Коефіцієнт використання персонального  продажу (КВПП):

де  -сума витрат на оплату праці торгових агентів на кінець звітного періоду,  -сума витрат на оплату праці торгових агентів на початок звітного періоду. Показує прагнення фірми до росту конкурентноздатності за рахунок зростання персонального продажу із залученням торгових агентів.

Коефіцієнт використання зв’язків із громадськістю (КВЗГ):

де  - витрати на зв’язки з громадськістю на кінець звітного періоду. Даний коефіцієнт показує прагнення фірми до зростання конкурентноздатності за рахунок поліпшення  зв’язків із

громадськістю. [9, с.67]

Крім наведених показників використовуються також:

1. кількісні показники ресурсного потенціалу (вартість основних фондів, середньоспискова чисельність працівників за рік, середньорічна вартість оборотних коштів, фонд оплати праці);
2. показники інтенсивності використання ресурсів (продуктивність праці, фондовіддача, зарплатовіддача);
3. показники ефективності (рентабельність основних фондів, рентабельність оборотних активів, рентабельність коштів на оплату праці).

[2, с.99-100]

За певних умов конкурентноспроможність визначається різними показниками: