Аналіз ефективності організації оплати праці на прикладі ТОВ "Січень - аудит"

 

1.2. Характеристика сучасних форм і систем оплати праці

 

 

Під системою оплати в трудовому  законодавстві розуміється спосіб числення розмірів винагороди, сутності видачі працівникам відповідно до проведених ними витрат, а у ряді випадків і  результатами праці.

В Україні, як правило, застосовують дві  основні та одну додаткову (у поєднанні  з одного з основних)системи заробітної плати:

• почасову;
• відрядну;
• преміальну.

Крім того, існують і інші системи  оплати праці, використовувані рідше:

• безтарифна,
• система плаваючих окладів,
• система виплат на комісійній основі (рис. 1.3)

Вибір того або іншого варіанту залежить від особливостей технологічного процесу, форм організації праці, вимог, що пред'являються  до якості продукції або виконуваної  роботи, стану нормування праці і  обліку трудових витрат.

Згідно Трудового Кодексу України  в бюджетних організаціях системи  оплати встановлюють відповідно до законів  і інших нормативно-правових актів, а в комерційних організаціях − самостійно. При цьому використовувані  системи фіксують в колективному договорі, Положенні про оплату праці  або трудові договори з конкретними працівниками.

Для різних категорій співробітників в одній  і тій же організації можуть бути встановлені різні системи оплати: наприклад, для офісного персоналу  − почасова, а для робочих виробництва  − відрядна. Ця відмінність також  повинна бути обумовлена в настановних  документах. Положення про оплату затверджують наказом керівника  організації і погоджують з відповідною  профспілкою.

 

Рис. 1.3 − Система оплати праці

 

В сучасних умовах господарювання найбільше  поширення надбали погодинна  та відрядна форми оплати праці.

За погодинної форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинами (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого  часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом.

Погодинна форма заробітної плати  застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи або вони взагалі  не піддається нормуванню.

Відрядна форма оплати праці  проводиться за нормами та розцінками, встановленим виходом з розряду  виконуваних робіт, причому розряд є підставою для надання працівникові можливості виконувати роботу відповідної  складності. Основними умовами застосування відрядної оплати праці є: наявність  кількісних показників роботи, що безпосередньо  залежать від конкретного працівника і піддаються обліку, встановлення обґрунтованих норм обліку.

Відрядна форма включає такі системи: пряма відрядна, непряма  відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна.

Погодинна відповідно: проста погодинна, погодинно-преміальна, за посадовими окладами.

При прямій відрядній системі заробіток  працівника (ЗП_в) розраховується шляхом перемноження кількості одиниць виробленої продукції (Q_н) та розцінки за одиницю (р):

ЗП_в = Q_н · р (1.1)

Розцінка визначається діленням тарифної ставки відповідно розряду роботи на норму виробітку.

Вона забезпечує значну заінтересованість  робітників у підвищенні продуктивності своєї праці, але мало стимулює до поліпшення якості продукції, що випускається, та досягнення високих загальних  показників фірми.

При непрямій відрядній системі  заробіток працівника залежить від  результатів праці робітників, які  ним обслуговуються (наладчиків, ремонтних  робітників, помічників майстрів). Вона застосовується для оплати праці  допоміжних робітників, праця яких не піддається нормуванню та обліку:

ЗП_в^н = m_ст · t · k_вн,   (1.2)

де = m_ст – погодинна тарифна ставка;

t – фактично відпрацьована кількість  годин;

k_вн – коефіцієнт виконання норм виробітку робітникам, що обслуговуються.

Відрядно-преміальна система оплати праці застосовується тоді, коли працівник, крім основного заробітку за прямими  відрядними розцінками, додатково отримує  премію за досягнення певних кількісних та якісних показників:

ЗП_в^п = Q_н · р + ПР  (1.3),

де ПР –премії

Відрядно-прогресивна оплати праці  передбачає оплату робіт, виконаних  у межах встановленої норми, (п_о), за звичайними розцінками (р), а робіт, виконаних понад нормативний рівень (п_і), - за підвищеними розцінками (р_і):

ЗП_в^прог = рп_о + р_іп_і   (1.4)

Застосування цієї системи обмежуються, як правило, ділянками, що стримують  роботу всього підприємства.

При акордній системі обмежуються, як правило, ділянками, що стримують  роботу всього підприємства.

При акордній системі оплати встановлюється не за окремі операції, а за весь комплекс робіт в цілому з визначенням  кінцевого строку і вимог.

Відрядна оплата праці залежно  від застосування видів відрядних  розцінок може  бути як колективною, так і індивідуальною. Відмінність  полягає в тому, що при колективній  формі оплати праці застосовуються колективні розцінки, які розраховуються здебільшого на весь обсяг робіт  або на весь колектив працівників, які  беруть продукції участь у виготовленні певного виду продукції, а при  індивідуальній формі оплати праці  застосовуються індивідуальні відрядні розцінки на окремого працівника певного розряду.

При простій погодинній оплаті заробіток  розраховується за формулою:

ЗП_п = m_ст · t    (1.5).

Погодинно-преміальна система дає  змогу винагороджувати працівників  з допомогою премію та доплат за досягнення певних кількісних або якісних  показників:

ЗП_прем = m_ст · t + ПР    (1.6)

Застосування такої системи  оплати потребує правильної оцінки кваліфікації працівників, використання обґрунтованих  норм обслуговування, нормативів чисельності  та нормативних завдань, максимального  врахування показників роботи працівника для обґрунтованої виплати премій та зарплат.

Різновидом погодинно-преміальної  системи є система оплати праці  за посадовими окладами. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільних характер. Взагалі  погодинна оплата застосовується у  таких випадках, коли:

• часта зміна змісту і послідовності операцій не дозволяє встановити індивідуальну норми виробітку;
• немає необхідності заохочувати збільшення випуску продукції або якщо це може погіршувати якість виробів, має місце жорстка регламентація витрат робочого часу безпосередньо технікою, технологією або організацією виробництва (автоматичні і конвеєрні лінії). Сучасна тенденція – збільшення питомої ваги погодинної праці, поширення моделей безтарифної системи оплати. Розвивається колективні форми організації оплати праці.

В ринкових умовах господарювання знаходить  поширення і безтарифна система  оплати праці. За безтарифної системи  заробітна плата всіх працівників (від директора до робітника) складає  частку працівника у фонді оплати праці підприємства. Фактична величина заробітку кожного працівника залежить від ряду факторів:

• кваліфікаційного рівня працівника;
• коефіцієнта трудової участі;
• фактично відпрацьованого часу.

Кваліфікаційний рівень і коефіцієнт трудової участі працівника затверджується Радою трудового колективу з  врахуванням індивідуальних характеристик  працівника і можуть періодично переглядатися.

Заробіток працівника при безтарифній  системі розраховується в такій  послідовності:

1. Визначається кількість балів Б_і, заробленим кожним працівником підрозділу:

Б_і = К_р ^х Т_ф ^х КТУ, (1.7)

де К_р  – кваліфікаційний рівень, балів;

Т_ф – кількість відпрацьованих людино-годин

КТУ – коефіцієнт трудової участі.

2. Визначається загальна сума балів Б_заг, зароблена всіма працівниками підрозділу:

,   (1.8)

де п – загальна кількість працівників підрозділу.

3. Розраховується частка фонду оплати праці Ч_фоп, яка припадає на оплати одного балу:

   (1.9)

4. Визначається заробіток і-го працівника З_бі:

З_бі = Ч_фоп · З_і   (1.10)

З розвитком ринкових відносин на підприємстві знаходить оплата праці  за контрактом. Така система передбачає укладення між підприємством  і виконавцем на підставі чинного  законодавства угоди (контракту), в  якій обслуговуються умови та режим  роботи, права та обов’язки сторін, рівень оплати праці, термін дії угоди. Одним із видів оплати праці за контрактом є комісійна форма.

Комісійна форма оплати праці встановлює залежність заробітку працівника від одного з основних показників роботи підприємства, на величину якого справляють вплив результати трудової діяльності працівника.

За основу при застосуванні комісійної форми оплати праці можуть бути прийняті : обсяг виробленої продукції, обсяг  продажу, прибуток. Величина комісійного  заробітку працівника визначається за встановленими на підприємстві нормативом у відсотках до прийнятого за основу показника.

Отже, в умовах ринкової економіки  можуть використовуватись різноманітні форми і системи заробітної плати  чи їх поєднання. Причому, кожне підприємство самостійно вирішує питання про  вибір відповідних форм заробітної плати.

 

1.3. Механізм регулювання оплати праці

 

 

Важливою складовою системи  організації оплати праці є її державне та договірне регулювання. Метою державного регулювання заробітної плати є створення умов для  виконання заробітною платою її основних функцій, перш за все відтворювальної  і соціальної. Державна політика оплати праці спрямована перш за все на реалізацію права найманого працівника на отримання заробітної плати, розмір якої забезпечував би йому і його сім’ї  належний рівень життя, та на дотримання об’єктивності і соціальної справедливості.

Відповідно до Закону України “Про оплату праці”, держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення: розміру мінімальної заробітної плати, інших державних форм і гарантій; умов і розмірів оплати праці працівників бюджетних установ і організацій; умов і розмірів оплати праці керівників державних підприємств; рівня оподаткування доходів працівників. [2].

Використання конкретних важелів  механізму державного регулювання  оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників.

Мінімальна заробітна плата  – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану  працю, нижче якої не може проводитись  оплата за виконану роботу протягом певного  періоду часу.

Мінімальна заробітна плата  є державною соціальною гарантією, обов’язковою для підприємств усіх форм власності і господарювання на території України. Вона встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету міністрів, як правило, один раз  на рік при затвердженні Державного бюджеті України з урахуванням  пропозицій, вироблених у процесі  переговорів представників профспілок та організацій роботодавців і підприємців, які об’єдналися для ведення  переговорів і укладання Генеральної  угоди.

Мінімальна заробітна плата  фіксує нижню межу розміру оплати праці. До мінімальної заробітної плати  не включають доплати, надбавки, інші заохочувальні та компенсаційні  виплати.

Крім мінімальної заробітної плати  держава встановлює інші норми і  гарантії в оплаті праці.

До норм оплати праці належать: оплата за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі і вихідні  дні, у нічний час; за час простою, що мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилась  браком не з вини працівника; працівників, молодших вісімнадцяти років при  скороченій тривалості їх щоденної роботи. [5, с.264].

Державні гарантії в оплаті праці  передбачають оплату: щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для працівників, направлених на підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених  тимчасово на іншу роботу у зв’язку  з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей  віком до трьох років, переведених  на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей.

Норми і гарантії, передбачені Законом  України “Про оплату праці” та Кодексом Законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Законом України “Про оплату праці” визначені сфери державного і договірного регулювання оплати праці.

На державному рівні між Кабінетом  Міністрів Україні та об’єднаннями профспілок укладається Генеральна угода. Нею регулюються основні  принципи і норми реалізації соціально-економічної  політики і трудових відносин, зокрема  щодо мінімальних соціальних гарантій з оплати праці і доходів всіх соціальних груп.

Угодою на галузевому рівні регулюються  галузеві норми щодо нормування і  оплати праці з урахуванням галузевої  специфіки. Галузева угода складається  між відповідним галузевим міністерством  та Центральною радою профспілки галузі, як правило на рік.